Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

1.4. Класифікація кримінально-процесуальних строків

Аналіз наведених міркувань дозволяє зробити висновок, що вказані автори розглядали процесуальні строки як одну з різновидностей кримінально-процесуальних гарантій.   

V. Цілком слушною є пропозиція В.Т. Томіна класифікувати строки в залежності від того, кому вони адресовані (в залежності від суб'єктів, яким встановлені строки). За цим критерієм  вказаний автор пропонує поділяти строки на три групи: 1) строки, що стосуються діяльності державних органів, які провадять процес; 2) строки, що стосуються діяльності інших учасників процесу;  3) строки,  встановлені для суб'єктів, які не беруть участі у процесі.

До першої групи В.Т. Томін відносить строки, які призначені забезпечити доцільність швидкого провадження кримінального судочинства. Це строки тримання під вартою, досудового розслідування, пред'явлення обвинувачення, виготовлення протоколу судового засідання тощо. До другої групи вказаний автор відносить строки, які призначені забезпечити законні інтереси громадян, усунути навмисну можливість затягнути процес. Це строки, встановлені для подання скарг, клопотань, додаткових матеріалів і т. ін. До третьої групи - строки, що встановлені для суб'єктів, які не беруть участі у процесі [293, с. 146-147].

 VI. Серед підстав для класифікації строків у кримінально-процесуальному праві велике теоретичне (для наукового пізнання) та практичне (для правильного застосування) значення має поділ строків за тими цілями, для яких вони встановлені, за характером їх дій і правовими наслідками, які настають у зв'язку із закінченням того чи іншого строку. За цими ознаками слід розрізняти:              1) строки здійснення слідчих, судових та інших процесуальних дій; 2) строки прийняття процесуальних рішень; 3) строки застосування заходів процесуального примусу; 4) строки заявлення учасниками кримінально-процесуальної діяльності клопотань, скарг, заяв, тобто строки захисту прав тих суб'єктів судочинства, які залучаються до кримінального судочинства органами і посадовими особами, які безпосередньо здійснюють провадження в конкретній кримінальній справі.            

 VII. Важливе значення має класифікація строків за їх визначеністю, оскільки строки значною мірою впливають на зміст суб'єктивних прав осіб, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної діяльності. Чинне кримінально-процесуальне законодавство передбачає чотири види обмежень тривалості судочинства. Це: 1) абсолютно визначені строки; 2) відносно визначені строки; 3) невизначені строки;  4) альтернативні строки1.  

До абсолютно визначених належать строки, які точно та беззастережно регламентують час, протягом якого повинна бути проведена певна процесуальна дія. Абсолютно визначеним є строк, коли закон вимагає вчинити ту чи іншу процесуальну дію: 1) в добовий строк або протягом 24-х годин (наприклад, слідчий надсилає прокуророві протягом доби копію постанови про прийняття справи до свого провадження - ч. 3 ст. 113 КПК; заява про відвід або самовідвід слідчого і особи, яка провадить дізнання, подається прокуророві, який розглядає і вирішує її протягом двадцяти чотирьох годин - ч. 3 ст. 60 КПК тощо);                  2) з моменту оголошення (наприклад, підсудний звільняється з-під варти в залі судового засідання у разі проголошення виправдувального вироку - ч. 5 ст. 401 КПК); 3) у день події (наприклад, в день приводу повинно бути пред'явлене обвинувачення - ст. 133 КПК).  

Відносно визначеним вважається строк, мінімальна або максимальна межа якого визначена в законі. Не буде порушенням строку, якщо процесуальна дія виконана до закінчення максимальної або після закінчення мінімальної меж строку, іншими словами, процесуальна дія може бути вчинена в будь-який час в межах даного строку, але не пізніше його закінчення. Коли строк вчинення процесуальної дії чітко визначений, то і дія повинна бути виконана в зазначений строк. До відносно визначених належать такі строки, при встановлені яких в статтях КПК зазначається: "не пізніше", "не раніше", "не більше", "в межах" тощо.

Строки, тривалість яких не вказується завчасно, без встановлення будь-яких приблизних координат, називаються невизначеними. Так, у ряді випадків закон вимагає вчинення певних процесуальних дій "негайно", наприклад, речові докази, які можуть швидко зіпсуватися і які не можуть бути повернуті володільцеві, негайно здаються відповідним державним або кооперативним організаціям для реалізації - ч. 4 ст. 80 КПК; при затриманні обвинуваченого, якого розшукували і щодо якого обрано запобіжний захід тримання під вартою, орган розшуку негайно доповідає про це прокуророві за місцем затримання - ч. 3 ст. 139 КПК тощо.

Варто зазначити, що у кримінально-процесуальному законодавстві України є випадки, коли вчинення певних процесуальних дій взагалі ніяким, навіть приблизним строком не обмежується. Так, перегляд судових рішень з підстав неправильного застосування кримінального закону та істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення (п. 2 ч. 1 ст. 4004, ч. 6 ст. 4006 КПК) та перегляд справи в інтересах реабілітації засудженого (п. 8 ч. 1 ст. 6, ч. 7 ст. 4 ст. 4006 КПК) строком не обмежується. У проекті КПК строком не обмежується перегляд судових рішень у порядку повторної касації (ч. 1 ст. 586) та перегляд за нововиявленими обставинами вироку, ухвали чи постанови з метою покращання становища особи, щодо якої вони ухвалені чи винесені (ч. 5 ст. 591) [251] . 

Альтернативним є строк у тих випадках, коли закон передбачає можливість здійснення процесуальної дії протягом або одного, або іншого часу. Так, заява або повідомлення про злочин повинна бути розглянута і вирішена прокурором, слідчим, органом дізнання або суддею не пізніше триденного строку (ч. 2 ст. 97 КПК), коли необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення кримінальної справи, така перевірка здійснюється вказаними посадовими особами в строк не більше десяти днів (ч. 4  ст. 97 КПК).

На наш погляд, альтернативні строки у свою чергу можна розподілити на дві групи: загальні та виключні. Так, триденний строк, передбачений ч. 2 ст. 97 КПК, буде загальним, в свою чергу десятиденний строк, передбачений ч. 4 ст. 97 КПК - виключним. Аналогічно, десятидобовий строк призначення справи до попереднього розгляду - загальний, призначення до попереднього розгляду у разі складності справи не пізніше тридцяти діб з дня надходження її до суду - виключний строк (ст. 241 КПК) тощо.     

VIIІ. За юридичним значенням існуючі строки, на наш погляд, можна класифікувати на процесуальні, строки давності та строки примусової дії.

За допомогою процесуальних строків закріплюються відрізки часу, в межах яких уповноважені органи та посадові особи зобов'язані вчинити певну процесуальну дію (розглянути скаргу або клопотання, направити копію постанови прокурору, внести у відповідний державний орган, громадську організацію або посадовій особі подання про вжиття заходів для усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину тощо). Процесуальними також будуть і строки, що визначають час, протягом якого особа вправі оскаржити рішення особи, котра безпосередньо провадить кримінальне судочинство. Порушення цих строків тягне  за собою для винної особи несприятливі наслідки - на посадову особу, яка допустила тяганину у справі, може бути накладено дисциплінарне стягнення. При цьому необхідно зазначити, що порушення процесуальних строків провадження у справах не зупиняють1.                    

Що стосується строків давності, то у випадку, якщо вони минули, провадження у справі закривається, а прийняті акти втрачають юридичне значення і стають недійсними. Вказані строки закріплені у статтях КПК - 111 (порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності); 4006 (строки перегляду судових рішень в порядку виключного провадження).

Строки примусової дії визначають час для здійснення окремих заходів кримінально-процесуального примусу. Вони закріплюються безпосередньо законом, а при застосуванні санкцій конкретизуються спеціальною постановою або актом правозастосування, які приймаються відповідно й на підставі закону (відсторонення обвинуваченого від посади, затримання в порядку ст. ст. 106, 115 КПК, взяття під варту тощо). Якщо час примусової дії минув, посадова особа зобов'язана припинити її (затримані та заарештовані повинні бути звільнені; відсторонення обвинуваченого від посади повинно бути скасовано тощо).

ІХ. За правовими наслідками закінчення строків у кримінальному процесі в літературі їх класифікують як: 1) обмежуючі в часі дії, вчинення яких залежить від волі суб'єкта і які є його правом. Закінчення даного строку вказує, що суб'єкт  позбавляється свого права, а вчинені ним процесуальні дії не створюють правових наслідків (до таких відносяться строки, протягом яких можуть бути оскаржені дії (бездіяльність) і рішення органу дізнання, особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду); 2) обмежуючі в часі вчинення обов'язкових процесуальних дій (строк пред'явлення обвинувачення після винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого). Закінчення даного строку без вчинення дії (пред'явлення обвинувачення) тягне за собою визнання наслідків прийняття процесуального рішення про притягнення особи як обвинуваченого юридично неспроможними. Однак закінчення даного процесуального строку не перешкоджає повторному прийняттю того ж процесуального рішення, після чого строк знову почне свій перебіг; 3) обмежуючі триваючі дії (до таких варто віднести строки провадження дізнання, досудового слідства, а також строки тримання під вартою). Закінчення строків дізнання або досудового слідства передбачає припинення самої діяльності по розслідуванню кримінальної справи, тому що  вчинення будь-яких процесуальних дій за межами строків розслідування також додає їм статус юридично неспроможних. Закінчення строку тримання під вартою вимагає негайного звільнення особи. Прийняття процесуального рішення про поновлення провадження розслідування і при повторному застосуванні даного запобіжного заходу породжує продовження перебігу процесуального строку. Дані строки обчислюються з урахуванням того строку, плин якого було припинено чи зупинено, або протягом якого особа раніше утримувалася під вартою [186, с. 24-25].

       X. За загальною теорією права початок та закінчення правовідносин пов'язується з юридичним фактом. У кримінальному процесі дані факти або їх сукупність можуть виступати як приводи, підстави та умови прийняття процесуальних рішень або вчинення процесуальних дій.

Аналіз літератури із загальної теорії держави та права дозволяє констатувати, що строки у кримінальному процесі за своєю суттю є не чим іншим, як юридичними фактами. Адже юридичні факти - це конкретні життєві обставини, що передбачені нормами права, які зумовлюють виникнення, зміну та припинення правових наслідків та правовідносин [1, с. 163; 28, с. 652; 219, с. 420; 130, с. 129; 88, с. 345; 152, с. 180].