Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

1.3. Порядок обчислення строків у кримінальному процесі України

Сторінки матеріалу:

 

Сьогодні органи і посадові особи, які безпосередньо здійснюють кримінальне судочинство, працюють в умовах великого навантаження, у зв'язку з чим у практичній діяльності при розслідуванні та розгляді кримінальних справ виникає чимало питань, що стосуються порядку обчислення процесуальних строків.

 Порядок обчислення строків у кримінальному процесі розглядався рядом авторів при дослідженні правової природи строків. Однак ціла низка питань, поставлених ними, залишилися нерозв'язаними, деякі з них носять дискусійний характер, а по окремих в останні роки намітилися нові підходи до їх вирішення.

Слід наголосити, що процесуальний строк обов'язково пов'язаний із вчиненням певної процесуальної дії або дій, тобто строки в кримінальному судочинстві є засобом регулювання процесуальних відносин між суб'єктами, які беруть участь у процесі. Тому в більшості випадків вимога про додержання строків формулюється одночасно з вимогою про вчинення певної процесуальної дії.

Процесуальні строки обмежують час перебування учасників судочинства в певному процесуальному положенні. Так, максимальний час перебування особи в статусі підозрюваного залежить не від довільного розсуду слідчого, а від відповідної вимоги закону (згідно ч. 8 ст. 1652 КПК цей строк визначений у п'ятнадцять діб).

Однак у кримінальному процесі не всі процесуальні дії обмежені певними строками (так, у законі не визначено, протягом якого часу є чинними постанова про відсторонення обвинуваченого від посади та підписка про нерозголошення даних досудового слідства, закон не обмежує тривалість часу провадження більшості слідчих дій, судового розгляду в суді першої інстанції, судових дебатів, останнього слова підсудного тощо).

Необхідно звернути увагу на те, що у випадку "конкуренції" встановленого того чи іншого строку з правами та законними інтересами особи, першочергове значення надається останнім. З цього приводу слід підтримати думку                   Г.С. Фельдштейна, який писав, про те, що у деяких випадках неможливо дотриматися принципу швидкості тому, що дія, на яку скаржиться сторона, знаходиться у протиріччі з поняттям строку. Прикладом може стати скарга на повільність провадження; якщо дати певний  строк на оскарження уповільнення провадження, то цим самим буде недостатньо гарантуватися непорушність прав сторін у визначених межах і тому безпосередньо вихідний пункт залишається невизначеним" [350, с. 345]. Подібну думку висловив свого часу М.О. Чельцов, який зазначав, що скарги на повільність слідчого, на обрання ним запобіжного заходу та незаконні його дії не обмежені строком [360, с. 345].

 Питання обчислення і поновлення процесуальних строків спричиняють на практиці певні труднощі. Суворе дотримання строків у кримінальному процесі неможливе без чіткого знання правил їх обчислення. Для правильного обчислення строку важливого значення набувають приписи правових норм, які стосуються визначення початкового моменту перебігу строку, обставин, що впливають на його перебіг і встановлення моменту його закінчення. 

Розглядаючи питання порядку обчислення кримінально-процесуальних строків, необхідно насамперед з'ясувати  відмінність між поняттями "перебіг" ("плин") строку" і "обчислення строку", які хоч і взаємопов'язані, але не тотожні за значенням, оскільки закон не ототожнює початку перебігу строку з початком його обчислення. У зв'язку з тим, що строки мають ряд властивостей, якими не володіє час, моменти початку перебігу і початку обчислення кримінально-процесуальних строків, а також моменти закінчення перебігу і закінчення їх обчислення не завжди збігаються. Підрахунок тривалості кримінально-процесуальних строків залежить від того, в яких одиницях часу вони обчислюються.

Коли вживають визначення "перебіг" ("плин") строку", то мають на увазі послідовну плинність секунд, хвилин, годин тощо, тобто йдеться про час у філософському розумінні, а саме - про його об'єктивну ознаку, властиву лише часу, який людині неможливо зупинити, поновити, перервати, адже сама людина як продукт природи існує у часі.

Філософський словник визначає час як однорідну і безперервну тривалість, що лине абсолютно рівномірно [351, с. 758]. Відомий український письменник П.А. Загребельний з цього приводу влучно висловився: "... час однаково летить нестримно для всіх і затягує нас у свій рух і ритм навіть тоді, коли нам здається, ніби ми самі творимо час" [90, с. 91].

Час відіграє істотну роль у кримінально-процесуальних правовідносинах. Права та обов'язки учасників кримінально-процесуальної діяльності виникають, розвиваються та припиняються у певний час. Категорія часу безпосередньо пов'язана з категорією строку. У кримінальному процесі з терміном "строк" завжди асоціюється конкретний період (момент) часу, а не час взагалі, тобто строк, визначений нормами кримінально-процесуального права, набуває  властивостей, які не притаманні часу у філософському розумінні. У правових приписах як засіб впливу на поведінку людей використовується не філософська категорія "час", а правова - "строк". Обчислення строків передбачає підрахунок часу, виражається конкретним числом і застосовується у людській діяльності (людина сама встановлює строки і може їх в залежності від необхідності пропустити, зупинити, поновити).   

Перед тим, як перейти до правил обчислення строків у кримінальному процесі, слід особливо наголосити на тому, що процесуальні строки - поняття юридичне і тому вони повинні обчислюватися тими величинами, які прямо зазначені в законі.

  За загальним правилом строки можна обчислювати відповідно до правил a die ad diem (від дня до дня - лат.) або a momenta ad momentum (від моменту до моменту - лат.). На перший погляд, доцільніше було б обчислювати строки від моменту до моменту, але на практиці через складність підрахунку (перебіг строку, який обчислюється годинами, може починатися з неповної години, і в цьому разі визначення кінцевого моменту строку буде ускладнене підрахунком хвилин та секунд) це правило не застосовується. Законодавець встановив правило, згідно з яким "при обчисленні строків не беруться до уваги той день і та година, від яких починається строк" (ч. 1 ст. 89 КПК), тобто початок перебігу строку і початок його обчислення в системі обчислення строків у кримінальному процесі не збігаються - перебіг починається раніше, ніж обчислення, розрив між ними залежить від встановленого в законі масштабу обчислення процесуальних строків: година, доба (день), місяць, рік.

Процесуальні строки встановлюються шляхом зазначення не тільки певної одиниці часу (день, місяць тощо), але й певного етапу процесу (наприклад, відповідно до ч. 3 ст. 28 КПК цивільний позов може бути пред'явлений, а відповідно до ч. 2 ст. 56 КПК заява про відвід судді - подані до початку судового слідства; згідно з ч. 1 ст. 254 КПК копія обвинувального висновку і повістка про виклик до суду вручаються підсудному під розписку не пізніше як за три доби до дня розгляду справи в суді).    

Інколи в КПК строк провадження процесуальної дії не окреслюється перебігом часу, але пов'язується з настанням певного юридичного факту (наприклад, ч. 1 ст. 80 КПК встановлено, що речові докази зберігаються до набрання вироком законної сили або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про закриття справи).

Взагалі слід зазначити, що правила обчислення строків, які сформульовані в ст. 89 КПК, є загальними правилами, так як вказана стаття міститься у першому розділі КПК - "Загальні положення". Отже, вказані правила підлягають застосуванню при обчисленні строків встановлених кримінально-процесуальним законом на всіх стадіях процесу, адже ч. 1 ст. 89 КПК прямо наголошує: "Строки, встановлені цим Кодексом, обчислюються...".  При цьому слід наголосити, що у ст. 89 КПК при обчисленні строків йдеться про час їх закінчення, початок обчислення (перебігу) строків  необхідно шукати в інших нормах кримінально-процесуального закону.

Приписи КПК про строки регламентують тривалість строків, порядок їх обчислення та наслідки закінчення строків. У кримінально-процесуальному законодавстві України строки встановлюються, продовжуються й поновлюються.

Характерною рисою законодавчої регламентації кримінально-процесуальних строків, які сприяють якнайшвидшому виконанню по кожній кримінальній справі завдань кримінального судочинства, є те, що, за загальним правилом, у нормах закону встановлена лише максимальна і не обмежена мінімальна межа проміжку часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія, прийняте те чи інше процесуальне рішення. Так, строк прийняття рішення по заяві або повідомленню про злочин визначений формулюванням "не пізніше триденного строку" (ч. 2 ст. 97 КПК), досудове слідство у кримінальних справах повинно бути закінчено "протягом двох місяців" (ч. 1 ст. 120 КПК), клопотання підозрюваного, обвинуваченого, їх захисників, а також потерпілого і його представника, цивільного позивача, цивільного відповідача або їх представників про виконання будь-яких слідчих дій слідчий зобов'язаний розглянути в строк "не більше трьох діб" (ч. 1 ст. 129 КПК) тощо.

 Зазначені формулювання перешкоджають довільному обчисленню строку і сприяють орієнтації правозастосувача на те, щоб за наявності об'єктивної можливості процесуальна дія була завершена якомога раніше, не чекаючи того моменту, коли настане граничний строк. Тим самим законодавець стимулює швидкість досудового розслідування та судового розгляду, яка відповідає як державним інтересам, так і інтересам обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача тощо.

При визначенні початку обчислення строку дуже важливо точно знати момент, з якого починається його перебіг, тому що в кримінально-процесуальних нормах, що встановлюють строк для виконання тієї чи іншої процесуальної дії, нерідко вказується певний момент, який необхідно враховувати при обчисленні цього строку. Визначення початку останнього не викликає труднощів тоді, коли він прямо зазначений у законі. Але якщо початок перебігу не визначено, ним слід вважати момент вчинення певної процесуальної дії або настання події, що спричиняє виникнення у суб'єкта кримінально-процесуальної діяльності відповідного процесуального обов'язку. Як зазначає А.П. Гуляєв, "визначення в таких випадках моменту для обчислення строку зовсім не усуває дії загального порядку обчислення строків. Навпаки,  цей момент є необхідним вихідним положенням для правильного обчислення конкретного строку, оскільки він дає можливість точно й чітко визначити годину або добу, з яких необхідно обчислювати строк. Так, при обчисленні строку допиту підозрюваного не береться до уваги та година, в яку проведено затримання; при обчисленні строку пред'явлення обвинувачення не береться до уваги та доба, в яку винесена постанова про притягнення як обвинуваченого; у першому випадку обчислення строку починається с наступної години, а в другому - з наступної доби" [55, с. 21-22].

Правила обчислення процесуальних строків диференціюються відповідно до величин, за допомогою яких ці строки обчислюються. Згідно з ч. 1 ст. 89 КПК України процесуальні строки  обчислюються годинами (у цьому разі їх тривалість становить 1, 2, 24, 48, 72 години),  добами або днями (1, 2, 3, 5, 7, 10, 15, 20, 30) і місяцями (1, 2, 3, 4, 6, 9, 18). Крім вищезазначених величин, чинний КПК також установлює тривалість процесуальних строків у роках (ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 4006,    ч. 5 ст. 407, ч. 6 ст. 414 КПК - законом передбачається тривалість у один рік). У таких випадках необхідно переводити останні у місяці1.