При обчисленні строків велика увага (особливо для їх початку, закінчення, вчинення дій в останній день) приділяється поняттю "день". За загальним правилом його розуміють як повну добу. Момент (день), яким визначається початок строку, не зараховується в його тривалість. Очевидно, законодавець прагне до того, щоб перший день строку, що враховується, також був повною добою. Терміни "доби" і "дні" законодавець вживає як слова-синоніми, тобто день за тривалістю дорівнює добі. Крім того, термін "день" у КПК вживається також для позначення денного часу - з 6-ї до 22-ї години за місцевим часом, тобто всього 16 годин - відповідно до КПК допит обвинуваченого (ч. 2 ст. 143), привід (ч. 1ст. 136), обшук, виїмка (ст. 180), огляд (ч. 1 ст. 190) провадяться, як правило удень. Щоб при цьому не виникло плутанини, В.Т. Томін, Р.Х. Якупов,            В.А. Дунін пропонують керуватися наступним правилом: у тих випадках, коли тривалість строку визначена кількома днями, треба мати на увазі дні, які дорівнюють добі, а коли вона становить не більше одного дня, - день, який дорівнює 16 годинам (наприклад, згідно зі ст. 133 КПК обвинувачення має бути пред'явлено не пізніше дня явки обвинуваченого або його приводу). Інші варіанти переведення процесуальних строків (годин у добу, діб у місяці) є неприпустимими, інакше той самий строк, обчислений за різними правилами, виявиться неоднаковим за фактичною тривалістю у часі [323, с. 28; 383, с. 8].   

Слід зазначити, що роз'яснення поняття "нічний час" у кримінально-процесуальному законодавстві України ніколи не було. На відміну від цього, Кримінально-процесуальний кодекс РСФСР (як до речі й новий КПК Російської Федерації) у пункті 15 ст. 34 визначав, що "нічний час" -з 22-ї до 6-ї години за місцевим часом [335; 333]. У зв'язку цим у п. 34 ст. 6 проекту КПК України також передбачено, що нічний час - це період доби з 22-ї до 6-ї години [251].   

Кожен процесуальний строк, як пише О.Р. Михайленко, має свої точки відліку (межі) - початок і кінець. Їх у багатьох випадках законодавець називає "моментами". Настання такого моменту можна умовно назвати настанням строку, так як відповідно до закону строк - не обов'язково "період часу", але й "момент часу" (календарна дата)... Вказівка в законі моменту для обчислення строку дає можливість  визначити годину або добу, по закінченні яких починається перебіг строку [200, с. 49].

 Продовжуючи свою думку, О.Р. Михайленко з цього приводу пише, що "момент" як окрема одиниця в системі часових процесуальних параметрів вважається найбільш складною і невизначеною, а в кримінально-процесуальному аспекті - недослідженою категорією. Момент - це не лише певна точка відліку часу. Він має і свої часові величини, характеристики, а крім того, пов'язаний із такими поняттями, як "тепер", "теперішній", "негайність" і становить одне з понять теорії відносності. Момент - це мить, миттєвість. Він має і  свою тривалість, тобто визначену фізичну величину... Щодо кримінально-процесуальних моментів, то вони, як зазначає О.Р. Михайленко, законом пов'язані з конкретними процесуальними строками" [Там само, с. 49].

 У КПК термін "момент" вживається в таких словосполученнях, як                "з моменту встановлення особи, яка вчинила злочин", "з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення", "з моменту встановлення факту наявності у особи душевної хвороби", "з моменту закінчення досудового слідства" (ч. 1 ст. 45, ч. 1 ст. 108, ч. 3 ст. 49 та ін.), і набуває, насамперед, значення короткого відрізку часу, протягом якого виконується передбачена кримінально-процесуальним законом певна дія. Можна сказати, що "момент" - це короткий час перебування в певному процесуальному стані.

 У деяких випадках чинний КПК "моментом" називає невизначені строки, хоча й обмежені строком провадження у справі чи окремими стадіями кримінального процесу (так, відповідно до ч. 4 ст. 114 в справах, в яких досудове слідство є обов'язковим, слідчий вправі в будь-який момент приступити до провадження досудового слідства, не чекаючи виконання органами дізнання дій, передбачених статтею 104 КПК; ч. 1 ст. 46 надає підозрюваному, обвинуваченому і підсудному право в будь-який момент провадження у справі відмовитися від запрошеного чи призначеного захисника; згідно з ч. 4 ст. 27 прокурор вправі в будь-який момент вступити в справу, порушену суддею за скаргою потерпілого, про злочини, зазначені в ч. 1 цієї статті). У даних  випадках  конкретні "моменти" безпосередньо визначаються суб'єктами процесуальних правовідносин.

Найменший (мінімальний) процесуальний строк у кримінальному процесі України - одна година, найбільший (максимальний) - один рік. Із цього приводу В.Т. Томін вважає, що найменший процесуальний строк - це його відсутність і наводить приклад статті 150 КПК РРФСР, яка зобов'язувала слідчого допитати обвинуваченого негайно після пред'явлення йому обвинувачення [293, с. 147].

Очевидно, вказаний автор мав на увазі те, що хоча негайність і є часовою одиницею, визначити конкретну її тривалість дуже важко, навіть неможливо, тому що ніяких критеріїв і методик для цього немає. З такою точкою зору ми не погоджуємося, оскільки найменше - це хоч і дуже маленьке, але таке, що існує, і його не може не бути в об'єктивній реальності, адже мінімальний означає "дуже малий, найменший з ряду інших"; це значення є протилежним "максимальному"[34, с. 530]. Отже, строк - це завжди певний проміжок часу.  

У кримінально-процесуальному законодавстві України також є норми, які хоча й не визначають певного строку, але містять припис негайно виконати ту чи іншу процесуальну дію, тобто за своєю спрямованістю і юридичною природою близькі до норм, що встановлюють строки, та вимагають мінімального розриву у часі між процесуальними діями, і виступають як процесуальні гарантії прискорення кримінально-процесуального судочинства, а також закріплених законом прав та інтересів суб'єктів процесу (ч. 2 ст. 103 КПК - про виявлений злочин і почате дізнання орган дізнання негайно повідомляє прокурора; ч. 4 ст. 106 КПК - копія протоколу затримання з переліком прав та обов'язків негайно вручається затриманому і направляється прокурору; ст. 320 КПК - після останнього слова підсудного суд негайно видаляється до нарадчої кімнати для постановлення вироку, про що головуючий оголошує присутнім у залі судового засідання тощо). Доречно зауважити, що ні в чинному КПК, ні в проекті КПК немає поняття негайності.

Варто зазначити, що Кримінально-процесуальний кодекс Російської Федерації (далі - КПК РФ) більш, ніж у двадцяти статтях також містить вимогу "негайності" проведення тієї чи іншої процесуальної дії. Але КПК РФ позначає негайне проведення певної дії термінами "немедленно" та "незамедлительно" (рос.). Так, наприклад, суд, прокурор, слідчий, орган дізнання і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані "немедленно" звільнити будь-кого незаконно затриманого, або позбавленого волі, або незаконно поміщеного у медичний або психіатричний стаціонар (ч. 2 ст. 10); адміністрація місця тримання під вартою "немедленно" направляє прокурору або до суду адресовані їм скарги підозрюваного, обвинуваченого, які утримуються під вартою (ст. 126) тощо.

 "Незамедлительно" вживається, наприклад, у випадках, коли особа, в провадженні якої знаходиться кримінальна справа, повинна "незамедлительно" повідомити про місце тримання під вартою або про зміну місця тримання під вартою кого-небудь із близьких родичів підозрюваного або обвинуваченого (ч. 12 ст. 108); постанова слідчого, особи, яка провадить дізнання, про порушення кримінальної справи "незамедлительно" направляється прокурору (ч. 4 ст. 146); зауваження на протокол розглядаються головуючим "незамедлительно" (ч. 2      ст. 260) тощо [254, с. 203-210].

 Аналізуючи вищевикладене, можна припустити, що терміни "немедленно" і "незамедлительно", які вживаються у КПК РФ, в часовому вимірі мають дещо неоднакове значення: вимога "немедленности" повинна виконуватися більш швидше, ніж вимога "незамедлительности", тобто "немедленность" по відношенню до "незамедлительности" за періодом (відрізком) часу дещо коротша1. Наше припущення деякою мірою підтверджується даними, що містяться у "Новому російсько-українському словнику-довіднику", у якому слово "незамедлительно" перекладається як негайно, незабарно, а слово "немедленно" - як негайно, не гаючись, не гаючи часу, зараз, зараз же [214, с. 235, 238].

 Варто особливо підкреслити, що в проекті КПК України у деяких статтях вживається термін "невідкладно" (наприклад, ч. 3 ст. 441 (Клопотання про розгляд справи судом присяжних); ч. 5 ст. 563 (Порядок перевірки інших постанов і ухвал суду першої інстанції); ч. 4. ст. 673 (Розгляд Верховним Судом України скарг на рішення апеляційного суду про видачу особи іноземній державі, про відмову у видачі та необхідність проведення додаткової перевірки) тощо [251].

 Як бачимо, російський законодавець, вітчизняні розробники проекту КПК і Європейський Союз не роз'яснюють основної відмінності між вказаними термінами, покладаючи вирішення цього питання на розсуд практики. Таким чином, проаналізувавши значення слова "негайно" в українській мові (негайний - який здійснюється, відбувається зразу, без затримки [34, с. 595]; невідкладний - якого не можна відкласти; якого треба здійснювати, розв'язувати негайно [Там само, с. 593]), можна зробити висновок, що російський термін "немедленно" відповідає українському - "негайно", а "незамедлительно" -  відповідно терміну "невідкладно".

Вимога "негайності" у кримінально-процесуальному законі більш жорстка порівняно зі строком умова проведення певної процесуальної дії. З рахуванням викладеного становить інтерес гносеологічне навантаження слова "негайно".

Виходячи з позиції розуміння фізичних явищ, "негайно" означає "миттєво, тієї ж секунди, відразу тощо". Негайність проведення певної дії означає, що таку дію не можна відкласти, вона дуже потрібна, пекуча. У КПК термін "негайно" вживається у сполученні зі словом "після", при цьому мається на увазі проведення процесуальної дії після настання певної події, яка має процесуальне значення, тим самим законодавець підкреслює необхідність провести дію якомога швидше, у максимально стислий строк, який визначити й обчислити на практиці та на законодавчому рівні неможливо. Ця проблема немає однозначного рішення. Тому законодавець розраховує, насамперед, на моральність і порядність суб'єктів, які безпосередньо ведуть кримінальний процес, і на те, що вони виконуватимуть процесуальні дії "впродовж розумного строку" (п. 3 ст. 5 та п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод [142, с. 212-229]).