Правовий строк існує в багатьох своїх різновидах, характер яких залежить від мети встановлення строку, його функцій, порядку регулювання відносин, яких він стосується і на які він має вплив. У найбільш загальному вигляді відобразити сутнісні подібності та відмінності будь-яких правових строків між собою та систематизувати накопичені знання про них дозволяє класифікація. В основі вибору тієї чи іншої класифікації лежать спеціальні критерії (підстави), згідно з якими об'єкти, які вивчаються, розподіляються на однорідні класи явищ, що об'єднуються в одне ціле конкретними специфічними рисами. 

Строк у кримінальному процесі використовується законодавцем як один із засобів впливу на суб'єктів кримінально-процесуальних правовідносин з метою виконання завдань судочинства та захисту прав і законних інтересів особи. Для того, щоб визначити природу строку, встановленого тією чи іншою правовою нормою, його значення та роль у регулюванні поведінки суб'єктів кримінально-процесуальних правовідносин необхідно провести класифікацію всієї різноманітності строків у  кримінально-процесуальному законодавстві України.

У загальному значенні слово "класифікувати" означає розподілити предмети, явища або поняття на класи, групи за спільними ознаками, властивостями [34,     с. 432]. О.О. Красавчиков зазначав, що будь-яка класифікація має певні цілі; її наукова і практична цінність полягає у тому, що явища, які класифікуються, суворо систематизується за однією наперед обраною ознакою [153, с. 86].

Класифікація кримінально-процесуальних строків має велике теоретичне і практичне значення, тому що, як вірно констатує С.Б. Фомін, по-перше, дозволяє розширити і поглибити знання про сутність строків у кримінальному процесі і закономірності проявів їх окремих властивостей; по-друге, сприяє з'ясуванню правових наслідків як дотримання, так і порушення кримінально-процесуальних строків; і по-третє, дозволяє усвідомити значення і сутність кримінального процесу в цілому з погляду його гармонійного розвитку в часі [354, с. 30]. 

Спроби класифікувати строки у кримінальному процесі в юридичній літературі робилися давно і неодноразово. У вітчизняній та зарубіжній юридичній науці поки що немає чіткої, комплексної та завершеної системи критеріїв для класифікації строків у кримінальному судочинстві, за допомогою якої можна було б зробити не простий перелік, а визначити систему строків у цілому.

У юридичній літературі наводяться різноманітні підходи до класифікації строків у кримінальному процесі. Умовно можна виділити два основних напрями дослідження вказаної проблеми: визначення підстав, за якими здійснюється класифікація строків та їх систематизація; їх загальна характеристика.

  Нами виділені наступні підстави, на основі яких доцільно провести класифікацію кримінально-процесуальних строків.

I. В залежності від того, ким встановлюються ті чи інші кримінально-процесуальні строки, тобто за суб'єктами та підставами (джерелами) регулювання і встановлення тривалості, строки можна класифікувати на: 1) передбачені в Конституції, а також в міжнародних правових документах, ратифікованих Україною. Так, в окремих найбільш значних випадках, що мають значення для забезпечення конституційних прав і свобод людини та громадянина, строки прямо визначені Конституцією України. Це стосується, насамперед, ч. 3 ст. 29, відповідно до якої в разі нагальної необхідності запобігти злочину чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосовувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Оскільки Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції України). Це безпосередньо стосується КПК, усі положення якого, в тому числі й щодо кримінально-процесуальних строків, повинні повністю відповідати приписам Основного Закону країни;          2) строки, які встановлені КПК України та іншими підзаконними нормативно-правовими актами, що регулюють кримінальне судочинство (наприклад, строки вирішення заяв і повідомлень про злочини, строки виконання окремих доручень слідчого тощо); 3) строки, визначені у рішеннях правозастосовувача, тобто тривалість вказаних строків встановлюється певним суб'єктом кримінального процесу (строк додаткового слідства встановлюється прокурором, який здійснює нагляд за слідством, в межах одного місяця з моменту прийняття справи до провадження; суддя може продовжити затримання до п'ятнадцяти діб).

II. За належністю до регулювання порядку провадження на окремих стадіях кримінального процесу можна виділити процесуальні строки, які регулюють правовідносини: 1) під час досудового провадження (у стадіях порушення кримінальної справи та досудового розслідування); 2) в стадіях судового провадження (попередній розгляд справи суддею, судовий розгляд, апеляційне провадження тощо); 3) строки, дія яких розповсюджується одночасно на різні стадії кримінального процесу (наприклад, заборона обмеження часу побачення підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного із захисником - п. 1 ч. 2 ст. 48 КПК). 

IІІ. Залежно від способу виконання завдань кримінального судочинства в літературі були викладені кілька типів класифікації строків. 

 І.Я. Фойницький поділяв строки на дві групи: діловодні та процесуальні. При цьому він зазначав, що "якщо визначається виконання певної дії судом, то строк має значення діловодного, він є мірою внутрішнього розпорядку судової діяльності" [353, с. 346]. Щодо процесуальних строків, то вказаний автор писав, що "набагато більше значення мають строки, які визначають виконання будь-якої дії стороною; їх необхідно називати процесуальними на відміну від діловодних, тому дотримання або пропуск такого строку спричиняє великий вплив безпосередньо на рух самого процесу; від дотримання або пропуску такого строку ставиться в залежність саме існування процесуального права, яке поставлене в межі строку, а від цього, в свою чергу, залежить також і сила судових рішень у широкому розумінні" [Там само, с. 347].

 Пізніше на користь цієї точки зору висловилися також І. Ніколаєв,                       Г.С. Фельдштейн, В. Случевський, М.М. Розін, М.О. Чельцов, які, класифікуючи строки, поділяли їх на дві категорії.

 Так, І. Ніколаєв висловлював думку про те, що строки мають двояке значення. По-перше, діловодне значення - якщо строк повинна виконати судова установа або особи, які запрошені їй в допомогу, наприклад, експерти. І по друге, значення процесуальне - коли виконання якої-небудь дії протягом певного строку повинно бути вчинено стороною, яка бере участь у справі, інакше вона втрачає право на дану дію [213, с. 264].      

Г.С. Фельдштейн до першої категорії відносив діловодні строки, тобто проміжки часу, що надаються окремим учасниками процесу для вчинення певних дій, які обумовлюють нормальний рух процесу: пропуск такого строку не перешкоджає здійсненню самих процесуальних дій і тягне за собою дисциплінарну або кримінальну відповідальність посадової особи за повільність провадження. До другої категорії строків вказаний автор відносив преклюзивні строки1, тобто це ті періоди часу, протягом яких учасники процесу мають право на вчинення певних дій: у разі, якщо втрачений визначений законом час, зникає можливість вчинити відповідну процесуальну дію; такі строки в інтересах швидкості проведення судочинства повинні бути нетривалими [350, с. 344].

В. Случевський вважав, що більшість строків мають преклюзивний характер, тобто їх закінчення тягне за собою втрату того процесуального права, здійснення якого було зумовлено цим строком (наприклад всі строки, які встановлені для оскарження рішень) [287, с. 395].  

М.М. Розін зазначаючи, що строки встановлені як для посадових осіб, так і для сторін у процесі, вважав, що строки у одному випадку мають службове або діловодне значення, а в іншому - тільки юридичне значення, тому що з дотриманням їх пов'язано збереження або втрата процесуальних прав [269, с. 442].

М.О. Чельцов вважав, що в одному випадку строки для судових органів при виконанні ними службових функцій мають лише діловодне значення: їх порушення не тягне за собою ніяких процесуальних наслідків, а їх неодноразове порушення може потягти за собою накладення на особу, яка пропустила строк, дисциплінарного стягнення (строки для пред'явлення обвинувачення; строки закінчення слідства, строки направлення справи слідчим і прокурором до суду тощо). Інші строки, на думку М.О. Чельцова, є процесуальними, що призначені для виконання певної процесуальної дії сторонами. Пропуск або недотримання вказаних строків спричиняє серйозний вплив на хід процесу, з ними пов'язане існування певного процесуального права (наприклад, строки на оскарження вироку чи окремих судових дій) і, значить, сила тих або інших судових рішень. Пропуск такого строку тягне за собою втрату відповідного права [360, с. 344-345].             

По суті аналогічну класифікацію дещо пізніше запропонував С. Канарський тільки з тією різницею, що преклюзивні строки він назвав процесуальними. До процесуальних строків він відносив строки, що визначали період часу, протягом якого сторони могли реалізувати те або інше своє право. Діловодними він визнавав строки, що призначалися для прискорення руху справи в окремих стадіях процесу [124, с. 98] .

  Л.М. Васильєв за вищезазначеним критерієм процесуальні строки класифікував так: 1) процесуальні строки, що мають публічно-правовий характер (строки стадій кримінального процесу); 2) процесуальні строки, що мають метою охорону прав і законних інтересів учасників процесу [32,  с. 80].

IV. В залежності від функціонального призначення в кримінальному процесі класифікувати строки у різний час пропонували А.П. Гуляєв, А.К. Гаврилов,                М.О. Громов,  Н.А. Власова, Є.Г. Коваленко, В.Т. Маляренко, І.В. Маслов,                 С. Слінько. У своїх працях вони зазначали, що є: 1) строки, які гарантують права і законні інтереси учасників процесу (строки затримання та допиту підозрюваного; тримання обвинуваченого під вартою; розгляд заяв про відводи тощо); 2) строки, які гарантують швидкість проведення судочинства (строки вирішення питання про порушення кримінальної справи; провадження дізнання та досудового слідства тощо); 3) строки, які гарантують здійснення прокурорського нагляду за дотриманням законів у кримінальному судочинстві (повідомлення прокурора про порушення кримінальної справи або про відмову в порушенні такої справи; повідомлення прокурора про проведений без його санкції обшук тощо) [55, с. 5-17; 297, с. 111-112; 50, с. 213-214; 37, с. 28; 51, с. 245; 155 с. 194-195; 186, с. 22; 284, с. 86].

По суті, за вказаним критерієм, але дещо звужено, М. Годунов поділяв строки на два види: строки процесуальних гарантій на здійснення тих чи інших дій (опротестування, оскарження, подача зауважень на протокол судового засідання, заперечень на протест, скаргу і т.п.), та строки, які приписують необхідність здійснення процесуальних дій (порушення кримінальної справи, віддання до суду, виготовлення протоколу судового засідання і т.д.) [43, с. 7].