Провадження в справах про адміністративні правопорушен­ня становить собою систему правовідносин, які складаються на основі процесуальної діяльності органів (посадових осіб), упов­новажених розглядати індивідуальні адміністративні справи з приводу притягнення до адміністративної відповідальності осіб, у діях яких є ознаки адміністративного правопорушення.

Основними завданнями провадження в справах про ад­міністративні правопорушення згідно зі ст. 245 КУпАП є:

— своєчасне, всебічне, повне і об´єктивне з´ясування об­ставин кожної справи;

—  вирішення її в точній відповідності до закону;

—  забезпечення виконання винесеної постанови;

— виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню ад­міністративних правопорушень, запобігання правопорушен­ням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Зазначені завдання реалізуються шляхом вчинення низки процесуальних дій органами (посадовими особами), уповнова­женими розглядати справи про адміністративні правопорушен­ня. Передусім це з´ясування наявності факту вчинення право­порушення, установлення особи, що вчинила правопорушен­ня, чи винна ця особа і чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

Своєчасне, всебічне, повне і об´єктивне з´ясування обста­вин кожної справи вимагає від уповноваженого органу (поса­дової особи) розглянути справу в строки, встановлені законом. Пропущення, наприклад, загального строку притягнення до адміністративної відповідальності, встановленого ст. 38 КУпАП, тягне за собою уникнення правопорушником від спра­ведливого і законного адміністративного стягнення, породжує вседозволеність, закладає у свідомість правопорушника та ото­чуючих його осіб ілюзію про безкарність протиправних дій, сприяє вчиненню інших правопорушень. Крім цього, пору­шення встановленого строку накладення адміністративного стягнення тягне за собою скасування постанови у справі та закриття справи провадженням. З цих мотивів Голова Верхов­ного Суду України своїми постановами від 11 червня 1999 р., 14 лютого 2000 р., 17 лютого 2000 р. скасував низку постанов судів загальної юрисдикції і закрив справи провадженням.

Своєчасне з´ясування обставин справи також передбачає її розгляд у строки, встановлені ст. 277 КУпАП, недотримання яких створює тяганину в розгляді справи та втрату ефекту швидкості настання адміністративної відповідальності чи за­стосування адміністративного стягнення.

Всебічне, повне й об´єктивне з´ясування обставин справи вимагає від уповноваженого органу (посадової особи) насампе­ред повного дослідження доказів, на основі яких встановлюєть­ся наявність чи відсутність адміністративного правопорушен­ня, винність даної особи в його вчиненні (ст. 251), здійснити всебічну й неупереджену оцінку цих доказів (ст. 252), устано­вити наявність обставин, що пом´якшують (ст. 34) чи обтяжу­ють (ст. 354) відповідальність, з´ясувати чи заподіяно майнову шкоду вчиненим правопорушенням, чи є можливість передати матеріали справи на розгляд громадських організацій чи звіль­нити від відповідальності через малозначність правопорушення (статті 21, 22 КУпАП).

Вирішення справи в точній відповідності до закону вимагає від уповноваженого органу (посадової особи) розгляду справи відповідно до власної компетенції, в установлені строки і за місцем розгляду справи; відповідно до закону, що передбачає адміністративну відповідальність; застосування стягнення в ме­жах власних повноважень, передбачених законом. У разі пору­шення цих вимог постанова у справі підлягає скасуванню, а справа направляється на новий розгляд за підвідомчістю, якщо дозволяє строк, встановлений ст. 38 КУпАП, а якщо строк пропущено — справа підлягає закриттю провадженням.

Забезпечення виконання постанови у справі здійснюється органом (посадовою особою), який виніс постанову шляхом звернення її до виконання (ст. 299) та здійсненням контролю за виконанням постанови.

Законодавець орієнтує державні органи, об´єднання грома­дян на запобігання правопорушенням. Однак значна роль у ви­явленні причин та умов, що сприяють вчиненню правопору­шень, запобіганню правопорушенням належить органам ад­міністративно-деліктної юрисдикції. При виявленні причин вчинення правопорушень суди можуть винести окремі ухвали, інші органи — подання, приписи на адресу підприємств, за­кладів, установ, у яких недостатньо застосовуються заходи щодо недопущення вчинення правопорушень. Виховання громадян у дусі поваги до права (закону) забезпечується комплексом ви­ховної, просвітницької роботи, проведення заходів правового всеобучу, відкритим розглядом справ, доведенням визначених законом постанов до відома громадськості (ст. 286) тощо.

Важливим правилом у визначенні порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення є визначення за­коном обставин, що виключать провадження у справі (ст. 247), відповідно до якого провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин:

1. відсутність події і складу адміністративного правопору­шення. Тобто законодавець встановлює відсутність події, а саме ознак адміністративного правопорушення, тобто дані дії не визнані адміністративним проступком або якщо й визнані проступком, то відсутній його склад (об´єкт, об´єктивна сторо­на, суб´єкт, суб´єктивна сторона). Наприклад, відсутність вини особи чи вчинене посягання на суспільні відносини, які охоро­няються не нормами права а нормами моралі, звичаїв тощо;
2. недосягнення особою на момент вчинення адміністра­тивного правопорушення шістнадцятирічного віку (ст. 12). За вчинення правопорушень, передбачених КУпАП, неповноліт­німи віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років, відповідаль­ність несуть батьки або особи, що їх замінюють (ч. 3 ст. 184);
3. неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи без­діяльність (ст. 20). Тобто вчинення протиправної дії чи без­діяльності особою, яка не усвідомлює своїх дій або нездатна ними керувати в результаті хронічної хвороби, слабоумства чи іншого хворобливого стану;
4. вчинення дії особою в стані крайньої необхідності (ст. 18) або необхідної оборони (ст. 19);
5. видання акта амністії, якщо він усуває застосування ад­міністративного стягнення. Такі акти амністії видаються Вер­ховною Радою України. Якщо до видання акта амністії до осо­би було застосовано адміністративне стягнення, то відповідно до ст. 302 КУпАП орган (посадова особа), який виніс постано­ву про накладення стягнення, припиняє її виконання;
6. скасування акта, який встановлює адміністративну від­повідальність. Наприклад, КУпАП була встановлена відпові­дальність за дрібну спекуляцію (ст. 157), а Законом України від 2 червня 2005 р. така відповідальність скасована. Однак якщо правопорушення було вчинене до з´ясування відповідальності й на день її скасування не розглянуто чи розглянуто, а поста­нова не виконана, то провадження у цій справі закривається провадженням, а орган (посадова особа) який виніс постанову про накладення стягнення, припиняє її виконання;
7. закінчення на момент розгляду справи про адміністра­тивне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП, ст. 328 МКУ, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про боротьбу з коруп­цією». Такі строки складають два місяці з дня вчинення або виявлення правопорушення і один місяць у разі відмови у по­рушенні кримінальної справи, але в діях є ознаки адміністра­тивного правопорушення з дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття. За вчи­нення корупційних дій встановлено строк притягнення до ад­міністративної відповідальності шість місяців;
8. наявність за тим самим фактом щодо особи, яка притя­гається до адміністративної відповідальності, постанови компе­тентного органу (посадової особи) про накладення адміністра­тивного стягнення або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також пору­шення за даним фактом кримінальної справи. Отже, особа не може бути притягнута двічі за одне й те саме правопорушення. Постанова про накладення стягнення є обов´язковою для ви­конання всіма особами. Особа також не може бути притягнута до адміністративної відповідальності, якщо в її діях є ознаки злочину і проти неї порушена кримінальна справа;
9. смерть особи, щодо якої було розпочато провадження у справі. Якщо справа до смерті особи була розглянута і винесена постанова, то орган (посадова особа), який виніс постанову про накладення стягнення, припиняє її виконання.

Принципи, за якими розглядаються справи про адміністра­тивні правопорушення, являють собою складову частину за­гально-правових принципів, на яких базується процесуальна діяльність органів (посадових осіб) при розгляді й вирішенні індивідуальних адміністративних справ адміністративно-делікт­ного характеру. До них належать принципи: законності, верхо­венства права, захисту інтересів держави і особи, публічності, об´єктивної (матеріальної) істини, гласності й відкритості про­цесу тощо, які нами розглядалися у даному посібнику. Разом із тим, провадженню у справах про адміністративні правопору­шення властиві специфічні принципи:

1)  розгляд справ на засадах рівності громадян (ст. 248) пе- 
ред законом і органом (посадовою особою), який розглядає 
справу незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігій- 
них та інших переконань, статі, етнічного та соціального по- 
ходження, майнового стану, місця проживання, мови та інших 
обставин. Його специфічність виявляється у рівності громадян 
перед законом і органами, який розглядає справу, а не в рів- 
ності усіх учасників провадження. Згідно з цим принципом 
при розгляді справи про адміністративні правопорушення 
зберігаються державно-владні відносини, що, власне, прита- 
манні всій управлінській системі в публічній сфері, на відміну, 
наприклад, від адміністративного судочинства, де всі учасники 
процесу рівні в своїх правах і обов´язках;

1. швидкість та економічність розгляду справ про ад­міністративні правопорушення, специфічність яких обумовле­на властивістю управлінської діяльності щодо оперативного вирішення постановлених завдань. При розгляді справ про ад­міністративні правопорушення майже не виникає необхідності виклику свідків з інших місць, справи розглядаються одноосо­бово, посадові особи, які розглядають справи, одержують за­робітну плату за місцем роботи, члени адміністративних ко­місій працюють на громадських засадах, що значно зберігає витрати коштів на розгляд справи;
2. розгляд справ керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252). Специфічність розгляду полягає у власному забезпечен­ні посадовою особою, яка розглядає справу, позитивних і нега­тивних рис протиправної дії, оцінки поведінки правопорушни­ка, його майнового, сімейного стану, можливості виправлення громадським впливом, здійснення виховної роботи тощо.

При розгляді справи з´ясовуються усі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. В цьому зв´язку, якщо при розгляді справи орган (посадова особа) дійде висновку, що в порушенні є ознаки злочину, він передає матеріали проку­рору, органу досудового слідства або дізнання (ст. 257 КУпАП).

Провадження у справах про адміністративні правопору­шення здійснюється в певній послідовності, як низка пов´язаних між собою процесуальних дій, спрямованих на реалізацію норм матеріального права щодо адміністративної відповідальності за вчинені правопорушення.