Відбувається доволі інтенсивне обтирання поверхні снаряда матеріалом перешкоди, внаслідок якого можуть виникати два сліди: поясок обтирання (металізації), спікання (топлення) країв пошкодження у деяких синтетичних тканинах.

Отже, можна констатувати, що сліди дії додаткових чинників пострілу утворюються в основному за умови пострілу впри гул, або пострілу з близької відстані (до 1 м).

Але тут треба пам'ятати, що постріли з деяких типів сучасної зброї у багатошарову перешкоду, наприклад, одяг із верхньої та нижньої білизни, залишають кіптяву між цими шарами (біля вхідного отвору), навіть коли постріл зроблено з відстані 1000 м та більше ("феномен Виноградова").

А зараз про специфіку механізмів утворення слідів пострілу на перешкодах залежно від особливостей матеріалу.

Дерев 'яні перешкоди

Характер пошкоджень дерев'яних об'єктів значною мірою залежить від кута, під яким снаряд входить у перепону, і ступеня вологості деревини. У сухому дерев'яному об'єкті (дошці) за перпендикулярного входження снаряда вхідний отвір має округлу форму і діаметр, дещо більший за діаметр кулі.

Краї вхідного отвору - нерівні, зазубрені; нерівності співвідносні зі структурними одиницями - головними шарами деревини.

Вхідний отвір зазвичай має неправильну чотирикутну форму.

Його бокові сторони, що проходять по бокових шарах деревини,- доволі рівні, а ті сторони, що розміщуються поперек цих шарів,- нерівні, зазубрені, з відщепами й відколами.

Канал походження трохи розширюється в напрямку руху снаряда, його поверхня має численні відокремлені волокна деревини, кінці яких обернені в бік вихідного отвору, тобто за ходом руху снаряда.

Перешкоди з листового заліза

Тут - трохи інший механізм, аніж попередній.

Коли прострілюється ринва, металевий дах, кузов автомашини тощо, метал під дією кулі спершу розтягується у формі ямки, потім у найбільше витягнутій, напруженій частині - розривається.

Отже, канал пошкодження в листовому металі звужується за ходом руху снаряда.

Краї отвору на виході вихідного отвору мають форму променів неправильної форми - зірки.

Розміри отвору за розміром майже відповідають діаметру кулі.

Перешкоди з листового скла

Характеризуються залежно від умов утворення пошкоджень.

Найбільш типовими є ті, що утворюються від кулі, яка рухається з достатньо великою швидкістю і контактує зі склом своєю головною частиною (передньою частиною), перпендикулярно до площини об'єкта.

У цьому випадку утворюється пробоїна (ямкоподібної або кратероподібної форми), яка розширюється за ходом руху снаряда.

У момент руху снаряда скло вигинається за рухом снаряда, за рахунок чого утворюються радіальні тріщинки (що відходять, розгалужуються від центру отвору пошкодження).

Потім скло пружно подається назад, у зворотному напрямі, тобто супроти руху кулі.

Але ділянки навколо пошкодження продовжують рухатись за кулею, утворюючи концентричні тріщини, що розміщуються між радіальними.

На бокових краях тріщин, що оточують кульові пошкодження у склі, утворюються траси, кінці яких (закінчення яких) в одній із площин скляного листа немовби збираються в пучки, а в іншій - розходяться віялом.

На радіальних тріщинах відщепки розкриті віялом у напрямку руху кулі, а в концентричних - у бік, протилежний цьому

руху.

Якщо кут зустрічі наближається до 90°, діаметр пошкодження в листовому склі майже дорівнює величині калібру кулі.

Дослідження вогнепальних пошкоджень у листовому склі у деяких випадках ускладнюється не тільки обставинами пострілу ("знесилена" куля, маленький кут зустрічі з перепоною тощо), але й через те, що сучасні стекла містять різні мультиплекси чи інші додатки, які характеризують спецекло.

Тканини

Вогнепальні пошкодження текстильних тканин та деяких інших матеріалів (обробленої шкіри, замші, повсті тощо) достатньо чітко відображають не тільки основні, а й додаткові сліди пострілу.

Снаряд, проходячи крізь тканину, утворює отвір круглої або квадратної форми залежно від структури тканини.

Снаряд руйнує та несе за собою волокна ниток, а в місці свого контакту з перепоною утворює "мінус тканини", тобто просвіт між кінчиками ниток, коли краї пошкодження наближувати.

Кінці ниток - нерівні, розволокнені, обернуті всередину просвіту, за рухом снаряда.

Розміри вхідного отвору, зазвичай, однакові з діаметром кулі або навіть трохи менші.

Ушкодження тканини на виході кулі з тіла потерпілого частіше за все мають неправильну форму через те, що куля, переборюючи опір м'яких тканин і кісток людини, значно втрачає кінетичну енергію, а тому рухається вперед не головною частиною, а боком.

Декілька слів про сліди пострілу на тому, хто стріляв, в основному на руках та його обличчі.

Необхідність у знанні таких слідів та їх виявлення виникає, коли існує версія про вбивство чи самовбивство.

Під час пострілів гази, що несуть продукти пострілу, виходять не тільки крізь ствол, а й просочуються крізь інші взаємодіючі частини зброї: замок, ствольну коробку, кожух-замок і раму пістолета тощо.

Як наслідок, на руці, де був пістолет, відкладаються деякі компоненти вибухової речовини та продукти її згорання.

Під час стрільби з довгоствольної зброї продукти пострілу відкладаються ще й на щоці того, хто стріляв.

Насамкінець декілька слів про методику виявлення цих слідів. Є чимало методик, зокрема, використовують теплий розтоплений парафін, яким покривають руку стрілка.

Або ж змивають руки розчином дистильованої води, після чого змиви досліджують із використанням оптичних, електрон-по-мікроскопічиих пристроїв, проби на дифеніламін у концентрованій сірчаній кислоті, чи використання нейтронно-активованого аналізу.

Сліди вибуху

Необхідно зазначити, що в сучасній криміналістичній літературі установлюється стійка тенденція виокремлення із судової балістики наукових напрацювань із вибухової справи у самостійний підрозділ "Вибухознавство".

Вибух є процесом швидкого вивільнення великої кількості енергії в обмеженому об'ємі.

Уражаюча дія, а отже, і слідоутворення, відбуваються внаслідок механічної, фізичної та хімічної взаємодії вибухової хвилі, відламків, що розлітаються, теплоти, що виділяється, і хімічних з'єднань при згоранні вибухової речовини.

Тому слідами вибуху є:

• частини зруйнованого вибухом цілого (відламки), частини вибухового пристрою, снаряда, пакувального матеріалу, шматки паперу, тканини і т. ін.);
• частки непрореагованої вибухової речовини (порошинки, запалювальні суміші, бертолетова сіль, селітра, гексоген тощо);
• сліди кіптяви і згорання вибухових речовин на пошкоджених об'єктах;

—    сліди запаху вибухової речовини;

— сліди механічних, фізичних і хімічних змін пошкоджених предметів (розриви, злами, кручення, зрушення, оксидація, поява нової речовини тощо).

Під час вибуху на тілі людини залишаються сліди розриву тканин, переломи, синці, опіки і под.

Вибухові пристрої складаються,, із заряда вибухової речовини, приводного (реагуючого) пристрою, вибухівника і корпуса (металічного, дерев'яного, пластмасового).

Деякі види саморобного вибухового пристрою можуть бути безкорпусними, їх часто маскують під портфелі, посилки, ручні ліхтарики, термоси тощо.

За конструкцією привідного пристрою і вибухівника саморобні вибухові пристрої можуть бути контактними та безконтактними.

Вибухівники можуть бути: ударні (що спрацьовують від удару, натискання), дистанційні (механічні або електричного впливу), неконтактні (вібраційні, акустичні, радіолокаційні тощо), запрограмовапо-виконуючі (що спрацьовують за закодованим сигналом).