мізацію процесу сільськогосподарського виробництва за рахунок визначення і усунення неефективних дій у процесі здійснення сіль­ськогосподарської діяльності, застарілих технологій, способів ви­користання засобів виробництва тощо, підвищуючи на цій основі продуктивність праці і загальну ефективність виробництва.

Ще одним видом аграрних відносин є відносини соціального роз­витку села. До соціальної сфери села належать об´єкти: сфери житлово- комунального господарства, включаючи благоустрій сільських терито­рій; побутового обслуговування; охорони здоров´я; фізичної культури; народної освіти; культури і мистецтва. Соціальний розвиток села забез­печує підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. Високий загальний культурно-освітній рівень працівників сприяє зрос­танню продуктивності праці, а отже, ефективності діяльності самих сільськогосподарських підприємств. Крім того, традиційний культур­но-побутовий уклад селян, навіть у межах окремої сільської громади, формує відповідне ставлення до сільськогосподарської праці, що має значний вплив на стан культури землеробства і тваринництва, а тому призводить до підвищення або зниження рівня виробництва валової сільськогосподарської продукції.

Необхідно зазначити, що в Україні на початку 90-х років минулого століття було створено досить ефективну модель пріоритетності соці­ального розвитку села Законом України «Про пріоритетність соціаль­ного розвитку села та агропромислового комплексу в народному госпо­дарстві» від 17 жовтня 1990 р., постановою Кабінету Міністрів України «Про вдосконалення формування інвестицій на соціальний розвиток села та агропромислового комплексу» від 29 липня 1992 р. за № 423. З метою забезпечення пріоритетності соціального розвитку села пе­редбачалося виділення щорічних обсягів державних централізованих капітальних вкладень, що спрямовувалися на зміцнення матеріально- технічної бази соціальної сфери села та агропромислового комплексу. При цьому встановлювалася нижня межа розміру щорічного форму­вання таких інвестицій не менше, ніж 15% національного доходу Украї­ни, з яких не менше 50% повинні були спрямовуватись на будівництво об´єктів соціальної сфери. Інвестиційні ресурси таких обсягів дозволи­ли б вирішити переважну більшість проблем соціального розвитку се­ла. Проте цей механізм не спрацював, бо жодного року не було сформо­вано фондів зазначеного розміру. Як наслідок можна констатувати вже звичні для нас розбіжності між зовнішнім декларуванням і змістом еко- номіко-правової моделі розвитку соціальної сфери села, закріпленої у чинному законодавстві.

Найгострішими проблемами на селі є відсутність мотивації до пра­ці, бідність, трудова міграція, безробіття, занепад соціальної інфра­структури, поглиблення демографічної кризи та відмирання сіл. З ме­тою надання пріоритетності соціальному розвитку села постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 р. за № 1158 було за­тверджено «Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 року». Розвиток соціальної сфери села та сільських те­риторій передбачається здійснити за рахунок: забезпечення впрова­дження соціальних стандартів і нормативів у сільській місцевості; роз­витку підприємництва і розв´язання проблем зайнятості на селі; розвит­ку транспортного сполучення та зв´язку; удосконалення інженерної інфраструктури; розвитку житлового будівництва та комунального гос­подарства; розвитку освіти, медичного обслуговування і культурно-до­звільної діяльності в сільській місцевості; збереження і розвитку тра­диційної культури регіонів; поліпшення побутового обслуговування сільського населення; розвитку фізичної культури і спорт}´на селі, тор­говельного обслуговування сільського населення; створення умов для заохочення молоді до роботи і проживання у сільській місцевості; дер­жавної підтримки розвитку депресивних сільських територій; удоско­налення системи управління розвитком сільських територій. Таким чи­ном, аграрні відносини з соціального розвитку села забезпечують зростання якості життя сільського населення у сферах побуту, освіти, охорони здоров ´я, фізкультури і спорту, культури і мистец­тва, а також розвитку сільських територій.

У деяких організаційно-правових формах сільськогосподарських виробників існує ще один різновид аграрних відносин — членські від­носини. Вони виникають як у сільськогосподарських підприємствах (сільськогосподарських виробничих і обслуговуючих кооперативах, фермерських господарствах, колективних сільськогосподарських під­приємствах), так і у особистих селянських господарствах. Аграрні від­носини членства передбачають наявність обов´язкової частки майна у підприємстві чи господарстві, кожний член якого є одночасно його співвласником. Таке майно вноситься як частка кожного члена до ста­тутного фонду (складеного капіталу) при вступі до підприємства. На­ступною є вимога прийняття обов´язкової трудової участі у діяльності зазначених форм господарювання. Залежно від змісту статутних доку­ментів членство надає також право на участь в управлінні сільськогос­подарським підприємством. Тому аграрні членські відносини — це вже реалізовані, чітко окреслені майнові, трудові та організацій­но-управлінські права і обов´язки члена сільськогосподарського під­приємства чи особистого селянського господарства. З припинен­ням членських відносин усі зазначені права і обов´язки зникають. Зали­шаються лише зовнішні майнові відносини з приводу витребування колишнім членом господарства своєї майнової (земельної) частки. При цьому зазначені відносини втрачають свій аграрний характер, стаючи цивільними майновими відносинами.