Для з'ясування і виокремлення проблемних питань захисту прав споживачів необхідно чітко визначити структурний зміст такої категорії, як охорона права споживачів. В літературі висловлено точки зору про те, що у межах інституту цивільно-правової охорони прав споживачів існують та активно застосовуються два види правових норм ? регулятивні і охоронні. Реалізація цих норм відбувається відповідно через регулятивні та охоронні правовідносини [248][102].

Слід зазначити, що в юридичній літературі звертається увага на функціональний аспект права, у зв'язку з чим вказується на наявність у права двоєдиної функції ? регулятивної та охоронної, що обумовлює відповідну структуру системи права у вигляді поєднання регулятивного та охоронного права [215][103].

Охоронна функція цивільного права, що поряд з регулятивною функцією виступає як один з додаткових критеріїв відособлення галузі права, (зокрема, цивільного права) і визначає її положення у якості елемента загальної системи права, характеризується, насамперед, своєю спрямованістю на підтримку майнового стану добросовісних суб'єктів у тому положенні, яке існувало до порушення їх прав і законних інтересів, а також у стимулюванні і організації такої поведінки учасників цивільних відносин, що виключало б безпідставне порушення чужих інтересів[100][104]. Під охоронною функцією розуміється також спрямованість правового впливу на охорону пануючих суспільних відносин, їх недоторканість[59][105].

З наведеного можна зробити висновок, що незважаючи на існування самостійної регулятивної функції цивільного права (з її характерними ознаками самоорганізації та саморегуляції), охоронній функції цивільного права також притаманні риси регулятивності, що знаходять свій вираз у реалізації превентивних завдань, тобто організації такої поведінки учасників цивільних відносин, яка виключала би безпідставне порушення чужих прав та інтересів.

Категорії "охорони" та "захисту" необхідно розрізняти, на нашу думку, при реалізації правових норм.

Деякі вчені розглядають охорону як своєрідне забезпечення суб'єктивних прав у межах регулювання. Здійснюючи дослідження проблеми охорони права власності, О.С.Іоффе зазначав, що коли мова іде про галузеву охорону, необхідно визначати її у широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні охорона здійснюється за допомогою всіх норм права, застосування яких забезпечує нормальний і безперечний розвиток економічних відносин у суспільстві, у вузькому розумінні охорона являє собою сукупність лише тих способів і засобів, які застосовуються у зв'язку із здійсненням проти цих відносин правопорушення[129][106]. З метою уникнення термінологічної плутанини було запропоновано охорону у вузькому розумінні визначати як захист цивільних прав, що дійсно відповідає сутності даної правової категорії.

Таке широке розуміння захисту цивільних прав було піддане в українській цивілістиці справедливій критиці багатьма авторами, які вважають, що такий підхід відводить дослідників у сторону від справжньої сутності цієї правової категорії[112][107], що "захист" має характер активної протидії сторонньому втручанню, а "охорона" передбачає захист і збереження того, що охороняється[175][108].

На жаль, у споживчому законодавстві не розмежовується правова охорона і правовий захист.

Правовим захистом, на нашу думку, слід вважати діяльність суб'єктів із здійснення захисту фактично вже порушених своїх суб'єктивних прав, яка може здійснюється ними як самостійно у передбачених законом випадках, так і за допомогою засобів державного примусу. З врахуванням такої позиції, категорія "правовий захист" наближається у своєму значенні до категорії "реалізація права". Адже відповідно до теорії права, реалізація права являє собою здійснення юридично закріплених і гарантованих державою можливостей, проведення їх у життя діяльністю людей та їх організацій[221][109]. Відтак право, і у тому числі право на захист, як певна можливість реалізується у діях, тобто активній поведінці суб'єктів.

З врахуванням вищенаведеного, можна зробити висновок, що правовий захист є реалізацією права на захист, являє собою динамічну категорію, впровадження якої здійснюється шляхом застосування відповідного механізму захисту цивільних прав, у тому числі захист прав споживачів.

Правовий захист як реалізація права на захист здійснюється за допомогою відповідного механізму захисту, а  право на захист є його передумовою, певною можливістю. Таким чином механізм захисту, правовий захист і право на захист є окремі аспекти захисту цивільних прав.

Слід зазначити, що в сучасній цивілістичній доктрині існує декілька теорій, які розкривають сутність права на захист. Більшість вчених вважають, що право на захист є елементом, правомочністю, що входить до змісту будь-якого суб'єктивного права [100,106,169][110].

На думку інших вчених, право на захист уявляє собою самостійне суб'єктивне право[148][111]. "Як і будь яке інше суб'єктивне право, право на захист містить з одного боку, можливість здійснення управомоченою особою власних позитивних дій та, з іншого боку, можливість вимагати певної поведінки від зобов'язаної особи"[99][112], - зазначає А.П.Сергеєв.

Третя позиція щодо правової природи права на захист пов'язана з категорією правосуб'єктності. Зокрема, Я.Р.Веберс вказує на те, що можливість захисту входить до змісту правосуб'єктності. Слід зазначити, що дана точка зору пов'язана, на нашу думку, з визначенням правосуб'єктності як категорії, тотожної правоздатності, що запропоновано у працях С.М.Братуся, який вважає, що для того, щоб бути суб'єктом більшості цивільних прав достатньо мати правоздатність; правоздатність і правосуб'єктність - це рівнозначні поняття"[81][113]. Проте, розповсюдження у сучасній цивілістиці отримав погляд згідно якого цивільна правосуб'єктність пов'язується з наявністю в осіб таких властивостей як правоздатність та дієздатність  [149][114].

На відміну від чинного ЦК України, ЦК УРСР 1963 року встановлював перелік майнових та особистих немайнових прав, які складали зміст правоздатності. Аналогічний підхід пропонує і ЦК РФ у ст.18. Проте у цих законодавчих актах не зазначається про включення до змісту правоздатності права на захист своїх прав. Вважаємо, що така можливість повинна бути включена до змісту правоздатності.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, зазначено у ч.1 ст.15 ЦК України, а спосіб такого захисту залежить від характеру порушеного суб'єктивного права.

Суб'єктивні права споживачів характеризуються досить детальною законодавчою регламентацією, що здійснюється за допомогою імперативних норм, незважаючи на договірні підстави їх виникнення. Правам споживачів кореспондують обов'язки їх контрагентів - суб'єктів підприємницької діяльності (суб'єктів господарювання), обсяг яких чітко окреслений законом. Їх невиконання є підставою для застосування споживачами необхідних механізмів захисту. Як справедливо зазначає В.В.Богдан, "організація захисту прав споживачів побудована на принципах цивільного права. Проте внаслідок правової нерівності учасників споживчого ринку регулювання відносин ...вона здійснюється в основному за допомогою імперативних норм, які забезпечують пріоритет споживача"[75][115]. Це стосується всіх відносин за участю споживачів, у тому числі і у сфері надання послуг.

Відтак, можна зробити висновок про наявність особливостей механізму захисту прав споживачів, порівняно з іншими суб'єктами цивільного права, завдяки забезпеченню додаткових гарантій їх захисту з боку держави і встановленню додаткових обов'язків для їх контрагентів - суб'єктів підприємницької діяльності (суб'єктів господарювання).

Механізм захисту цивільних прав і, зокрема, прав споживачів складається з певних елементів.

Як підкреслює Корельський В.М., діяльність суб'єкта і відповідних органів, юридичні норми, що регулюють цю діяльність створюють у сукупності складний і багатоаспектний механізм реалізації права[99][116]. Тобто захист суб'єктивних цивільних прав здійснюється у певній формі із застосуванням відповідних засобів і способів захисту. Чи є вони елементами захисту? Щоб відповісти на це питання необхідно, на нашу думку, з'ясувати співвідношення і правову сутність вказаних категорій.

Так, А.П.Вершинін розглядає "засоби", "форми" і "способи" захисту прав як "окремі дії, спрямовані на захист прав, тобто різні елементи (або частини) діяльності із захисту суб'єктивних прав"[86][117].

Д.М.Чечот стверджує, що існують "певні форми, в яких здійснюється захист прав, засоби, за допомогою яких заінтересовані особи захищають свої права або права інших осіб, способи, які застосовуються юрисдикційними органами для захисту порушених прав"[198][118].

Більшість цивілістів є прихильниками такої позиції, згідно з якою існують різні елементи захисту цивільних прав [100,99][119]. Кожен з цих елементів заслуговує додаткового вивчення, оскільки їх визначення залишається на сьогодні дискусійним. Крім того, захист прав споживачів, і, зокрема, у сфері надання послуг, має певну специфіку у застосуванні вказаних елементів.

Отже, формою захисту прийнято вважати комплекс внутрішньо узгоджених заходів із захисту суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів[99][120], певний процедурний і процесуальний порядок [100][121].

А.П.Вершинін вважає, що під засобом захисту слід розуміти "первісну дію із захисту права, яким розпочинається провадження по справі", а під формою - "порядок або різновид юрисдикційної діяльності із захисту прав", під способом - "завершуючий акт захисту" [86][122].

В.П.Грибанов не надавав визначення правовій категорії "форма захисту", але визначав її правову сутність та внутрішню структуру. Так, на його думку, особливості тієї чи іншої форми захисту знаходять своє відображення у специфіці того чи іншого порядку розгляду спору [106][123]. Автор підкреслював, що, виходячи з цього, необхідно розрізняти позовну форму захисту права, захист цивільних прав в порядку особливого провадження в суді, адміністративний порядок захисту цивільних прав і специфічну, суспільно-правову форму захисту цивільних прав, що властива діяльності суспільних організацій в сфері розгляду цивільно-правових спорів.

Незважаючи на ґрунтовність зазначених вище поглядів на сутність форми захисту цивільних прав, існують також і критичні зауваження щодо вказаної проблематики.