Права споживачів у розвинутому суспільстві потребують належного захисту, передбаченого різними галузями права, зокрема, цивільного, адміністративного, кримінального. Проблеми цивільно-правового захисту прав споживачів, можливості підвищення ефективності його застосування потребують спеціальних досліджень, особливо у зв'язку з прийняттям нового ЦК України і появою нових способів захисту цивільних прав, спеціальної регламентації зобов'язань з надання послуг і недостатньою дослідженістю проблематики захисту прав споживачів у сфері послуг.

Визначення способів захисту прав споживачів у сфері надання послуг, умов та підстав їх застосування має як теоретичну цінність, так і практичну значимість, оскільки дозволяє виявити специфіку всього комплексу захисного механізму прав споживачів.

Першочергове значення для розкриття конкретних засобів захисту прав та інтересів споживачів має виявлення змісту механізму захисту, його співвідношення з механізмом правового регулювання та з конкретними способами захисту цивільних прав.

На нашу думку, правова категорія "механізм захисту прав та інтересів" тісно пов'язана з категорією "механізм правового регулювання" і є її складовою частиною, елементом. Вперше ґрунтовна наукова розробка категорії механізму правового регулювання з'явилась у працях відомого радянського вченого М.Г.Александрова, який запропонував під механізмом правового впливу розуміти всю сукупність способів і форм здійснення права, втілення його норм у життя [58][83]. Автор, правда, у цьому разі застосовував термін, близький поняттю "механізм правового регулювання", але ці поняття не завжди є тотожні, оскільки, як зазначає С.О.Комаров, термін "вплив" включає в себе як регулювання за допомогою певної правової норми, так і інші правові способи і форми впливу на поведінку людей [139][84]. Більш повний аналіз і висвітлення вказана категорія отримала в теоріях інших авторів. З цього приводу С.С.Алексєєв відзначив, що категорія "механізм правового регулювання" створена в теорії права для відображення моменту руху, функціонування правової форми [139][85]. При цьому, на його думку, елементи галузевого методу виступають у якості елементів єдиного механізму правового регулювання [62][86].

В теорії права прийнято виділяти стадії правового регулювання, а саме стадії:

1) видання норми права і її загальний вплив (регламентація суспільних відносин);

2) виникнення суб'єктивних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків;

3) реалізація суб'єктивних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків;

4) застосування права, яке проявляється через реалізацію норм права у фактичній поведінці суб'єктів.

Відповідно в перерахованих стадіях виділяються чотири основні елементи механізму правового регулювання: а) норма права; б) правовідношення; в) акти реалізації прав та обов'язків; г) акти застосування права [139][87].

Вищезазначені загальнотеоретичні засади конструкції механізму правового регулювання поки що не знайшли належного застосування у цивілістичній доктрині і врешті у цивілістичній літературі ця юридична категорія майже не застосовується, а натомість досить поширено вживаються поняття: "правове регулювання договорів"[78][88], "правове регулювання лізингової діяльності"[223][89], "правове регулювання обігу лікарських засобів"[189][90], "правове регулювання договору банківського вкладу"[57][91] та ін. це обумовлено очевидно, зокрема, тим, що як в ЦК України, так і в ЦК РФ (ст. 2) визнаються відносини, які регулюються цивільним законодавством. Однак, на наш погляд, правове регулювання цивільних відносин і механізм правового регулювання не є тотожними категоріями, оскільки перша відображає абсолютно адекватне поширення дії конкретної норми на суспільні відносини, а друга відображає як таку дію норми права, так й усю сукупність регулятивних способів впливу на регулювання суспільних відносин, у тому числі загальних засад цивільного законодавства. Сказане стосується усіх цивільних відносин, у тому числі за участю споживачів, які є за своєю правовою природою переважно цивільно-правовими, але і мають певні особливості, закріплені в ЦК України, інших актах законодавства, міжнародно-правових документах. Тому можна вести мову про механізм правового регулювання споживчих відносин, під яким необхідно розуміти відповідну сукупність правового впливу, зокрема, загальних і спеціальних норм цивільного законодавства, а також методів, способів та принципів цивільного права на формування споживчого правовідношення, на формування та реалізацію прав та обов'язків його суб'єктів, а також на захист їх прав та інтересів.

З огляду на викладене, не можна визнати вдалою назву Закону України "Про захист прав споживачів", в якому містяться норми, що регулюють споживчі відносини на усіх стадіях їх функціонування у формі правовідношення. Тому назва цього Закону носить досить умовний характер. Вона була б більш адекватною змісту цього Закону, якби він одержав назву "Закон про охорону прав споживачів", оскільки норми про захист порушених цивільних прав складають лише певну частину охоронних норм.

Складовими елементами механізму правового регулювання споживчих відносин, як і будь-яких інших цивільних відносин, таким чином є: а) правові норми, що визначають специфіку правового впливу на цивільні відносини на участю споживачів; б) виникнення споживчого зобов'язального правовідношення щодо цивільних споживчих благ непідприємницького призначення на підставі певних договорів публічно-правового характеру між суб'єктом підприємництва та отримувачем цих благ - фізичною особою-споживачем; в) акти реалізації сторонами споживчого договору своїх прав та обов'язків у формі окремих правочинів чи інших дій, спрямованих на виконання договору; г) акти реалізації споживачем способів захисту  у разі порушення їх цивільних прав та охоронюваних інтересів та акти, вчинювані судами чи іншими юрисдикційними органами шляхом примусового застосування мір захисту, у тому числі мір відповідальності до порушника.

Звичайно ж, що на всіх етапах функціонування механізму правового регулювання споживчих відносин мають діяти загально-галузеві та спеціальні методи правового впливу на ці відносини. Це стосується також етапу порушення споживчого договору, на якому здійснюється захист прав споживача.

В.Ф.Яковлєв підтверджує тезу про взаємозв'язок категорій методу і правового механізму, вказуючи, що дозвільна сутність цивільно-правового методу має свій вираз в усіх елементах механізму цивільно-правового регулювання, у тому числі, в юридичних фактах, мірах захисту і мірах відповідальності" [260][92].

О.О.Красавчиков запропонував розглянути дане питання дещо інакше. Він вважає, що у механізмі правового регулювання необхідно розрізняти "ряд взаємозалежних і взаємовизначаючих рівнів, на які розповсюджується правова матерія за відповідними структурними групами"[145][93]. До вищого рівня автор відносить рівень правових норм, середнього - правосуб'єктність і нижчого - правовідношення.

Взаємозв'язок механізму захисту цивільних прав і механізму правового регулювання ґрунтується на визначенні захисту цивільних прав в якості складового елементу механізму правового регулювання. Крім того, на думку деяких цивілістів, право на захист є реальною правовою можливістю, яка з'являється у разі правопорушення і реалізується у межах охоронного цивільного правовідношення [98][94].

Виходячи з вищенаведеного, можна зробити висновок, що потреба у реалізації права на захист виникає при настанні відповідного юридичного факту - правопорушення. Тобто реалізація або здійснення права на захист не існує сама по собі, а зумовлена відповідними правовими передумовами і втілюється в правовідношенні. Думається, що реалізація права на захист проходить скрізь усі рівні механізму правового регулювання ? правову норму, правосуб'єктність та правовідношення, що виникає внаслідок правопорушення. У такому розумінні можна стверджувати про існування окремого механізму захисту відповідних цивільних прав і, у тому числі, прав споживачів.

Стосовно встановлення співвідношення категорій "право на захист" і "правовий захист", то думається, що це не тотожні поняття. Так, на думку В.М.Коссака, правовий захист являє собою "акт, змістом якого є заходи, передбачені законом"[142][95]. Захист же порушених прав, зазначає автор, пов'язаний з правозастосовною діяльністю правоохоронних та інших державних органів. Тому захист порушеного права здійснюється в рамках певної процедури[142][96]. Погоджуючись у цілому з поглядом такою позицією, необхідно разом з тим зазначити, що захист порушеного цивільного права може здійснюватися і без звернення до відповідних правоохоронних та інших державних органів (самозахист, заходи оперативного впливу), хоча, безумовно, можливість пред'явлення позову чи скарги завжди є.

На нашу думку, є більше підстав підтримати позицію автора вважати правовий захист певним актом, тобто дією, що, характеризує категорію правового захисту як динамічну категорію, на відміну від "права на захист", яка відрізняється своєю "статикою".

Визначення правового захисту з точки зору його "динамічності" міститься у деяких наукових дослідженнях цієї проблеми. Зокрема, Г.М.Стоякін зазначає, що правовий захист включає три моменти:

- видання норм, які встановлюють права та обов'язки, визначають порядок їх здійснення, захисту та застосування санкцій;

- діяльність суб'єктів із здійснення і захисту своїх суб'єктивних прав;

- попереджувальна діяльність держави і громадських організацій, а також діяльність з реалізації правових санкцій [213][97].

На нашу думку, автор застосовує категорію захисту в широкому розумінні, яка уявляє собою, по суті, охорону цивільних прав. З цього питання в цивілістичній науці висловлюються різні думки.

За твердженням Т.Є.Абової, термін "охорона" охоплює усю сукупність заходів, що забезпечують нормальний хід реалізації прав, а "захист" забезпечує відновлення порушених або оспорених прав та інтересів [54][98].

Деякі вчені розуміють під охороною права заходи, що можуть бути застосовані до моменту порушення прав і обов'язків, а під захистом - міри, що застосовуються після правопорушення для поновлення порушеного права [126][99].

Охорону права прийнято також розглядати як єдину функцію регулятивних і власне охоронних норм, які у свою чергу поділяються на міри захисту і міри відповідальності [122][100].

Таким чином можна дійти висновку, що "охорона права" є більш широким поняттям, порівняно із "захистом права".

О.П.Сергеєв, зокрема, зазначає, що "у відповідності з існуючою у науці традицією, поняттям "охорона цивільних прав" охоплюється уся сукупність мір, що забезпечують нормальний рух реалізації прав". На його думку, до правових заходів охорони відносяться такі, за допомогою яких забезпечується як розвиток цивільних правовідносин в їх нормальному, непорушеному стані, так і відновлення порушених або оспорюваних прав [204][101].