Слід зазначити, що існує певна проблема у встановленні форми захисту прав споживачів. При порушенні прав споживачів, зокрема, у сфері надання послуг, завжди виникає питання стосовно вибору форми захисту і порядку захисту. Так, споживач може звернутися за захистом порушеного права до суду, в інші уповноважені державні органи та органи місцевого самоврядування (ст. ст. 3, 22, 26, 27 Закону України "Про захист прав споживачів", ст.16 ЦК України), тобто захистити свої права в судовому або адміністративному порядку. Крім того споживачам надається можливість об'єднуватися у громадські організації споживачів (об'єднання споживачів) (ст.ст. 4, 24, 25 Закону України "Про захист прав споживачів"), які здійснюють свою діяльність на підставі Закону України "Про об'єднання громадян" і мають право представляти і захищати інтереси споживачів в органах державної виконавчої влади і управління та місцевого самоврядування відповідно до законодавства, звертатися з позовом до суду про визнання дій продавця, виробника, виконавця протиправними відносно невизначеного кола осіб і припинення цих дій, вживати інших заходів у зв'язку з порушенням прав споживачів (ст. 25 Закону України "Про захист прав споживачів"). Споживачі, як інші суб'єкти цивільних відносин, вправі здійснювати самозахист своїх прав на підставі ст.19 ЦК України, що містить норми загальної дії.

Відтак, згідно з чинним законодавством споживач вправі звернутися до суду самостійно, або через відповідні органи, або здійснити самозахист порушеного права.

Проте, у законодавстві, що регламентує захист прав споживачів існують деякі суперечливі моменти стосовно порядку захисту прав споживачів. Це зумовлено, насамперед, тим, що Закон України "Про захист прав споживачів" встановлює додаткові можливості реалізації права на захист для даної категорії осіб, порівняно з відповідними нормами ЦК України.

Як свідчить практика, продавці товарів, виконавці робіт (послуг) не завжди задовольняють претензії споживачів у добровільному порядку. У зв'язку з цим споживачі вимушені звертатися до спеціалізованих органів, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та громадських організацій, які інколи можуть оперативно вплинути на порушника (Закон України "Про захист прав споживачів"). На нашу думку, необхідно проаналізувати спектр повноважень відповідних органів та організацій у сфері захисту прав споживачів. Від чіткості визначення їх повноважень залежить вибір споживачем засобу захисту, а відтак, і ефективність захисту порушеного права. У зв'язку з цим, слід зазначити, що законодавством передбачаються наступні органи та організації, які здійснюють захист прав споживачів:

1) спеціалізовані органи:

- спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів ? це Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики та його територіальні органи (створений на підставі Постанови КМ України "Про створення Державного комітету України у справах захисту прав споживачів", згідно Указу Президента України від 15.12.1999 №1573/99 "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади" перетворений у Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України; Указом Президента України "Про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики" від 1.10.2002 р. №887/ 2002 Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації перетворено у Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики) (далі - Державний комітет);

- територіальні органи. Територіальними органами Державного комітету вважаються обласні, Головне Київське та Севастопольське міські управління у справах захисту прав споживачів. Останні діють на підставі Положення про обласні, Головне Київське та Севастопольське міські управління у справах захисту прав споживачів, затвердженого наказом Державного комітету від 14.09.2000 р. № 559;

2) органи місцевого самоврядування (ст. ст. 5, 28 Закону України "Про захист прав споживачів"). Їх повноваження встановлені Законом України "Про місцеве самоврядування"; Кодексом України про адміністративні правопорушення. При встановленні порушень виконавчі органи самоврядування мають право на підставі статті 219 Кодексу України про адміністративні правопорушення розглядати справи про адміністративні правопорушення у сфері захисту прав споживачів, передбачені статтями 155, 156.

Спеціальні повноваження органів місцевого самоврядування визначені у ст. 28 Закону України "Про захист прав споживачів";

- місцеві державні адміністрації (ст. 5 Закону України "Про захист прав споживачів"). Їх правовий статус визначено у Законі України від 21.05.1997 №280/97 "Про місцеве самоврядування", Законі України від 09.04.99 №586-ХVI "Про місцеві державні адміністрації";

3) інші органи виконавчої влади у межах своєї компетенції, визначеної діючим законодавством (ст. 5)  Закону України "Про захист прав споживачів".

До них можна віднести: 1) Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення. Одним з основних завдань Антимонопольного комітету згідно ст.3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" є захист споживачів від недобросовісної конкуренції, визначення якої міститься у Законі України "Про захист від недобросовісної конкуренції". У разі безпосереднього порушення прав споживачів при недобросовісній конкуренції Антимонопольний комітет має право видати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання рішення про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового становища, про примусовий поділ монопольних утворень.(ст.8 Закону України "Про Антимонопольний комітет"; 2) Міністерство охорони здоров'я та його спеціалізовані органи, зокрема - Державна санітарно-епідеміологічна служба Міністерства охорони здоров'я; 3) Міністерство аграрної політики; Державний департамент ветеринарної медицини тощо; 4) Міністерство транспорту України - у межах своєї компетенції забезпечує захист прав громадян під час їх транспортного обслуговування;

4) громадські організації (об'єднання споживачів). В Україні відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів" (ст. ст. 24, 25) створено систему та організаційно-правові засади діяльності недержавних організацій у сфері забезпечення захисту споживачів. Вони діють на підставі Законів України "Про об'єднання громадян", "Про захист прав споживачів" та власних статутів. Згідно цих нормативних актів діє Українська Асоціація споживачів (УАС), яка була зареєстрована у Міністерстві юстиції у 1989 році. Філії цієї організації існують у всіх обласних центрах України. Організація здійснює експертизу товарів, консультує громадян про їх права, здійснює захист споживачів у судовому порядку.

У Законі України "Про захист прав споживачів" та спеціальних законах передбачені повноваження зазначених суб'єктів у сфері захисту прав споживачів при правопорушенні.

Аналізуючи ці положення, можна дійти висновку, що здійснення захисту споживачів зазначеними органами та організаціями може бути як безпосереднім, так і опосередкованим, зокрема, сприянням у захисті як щодо конкретного споживача, так і щодо невизначеного кола споживачів.

Безпосередній захист полягає у тому, що на підставі заяви споживача до відповідного органу чи організації, ними застосовуються відповідні заходи, які припиняють правопорушення. Захист, зокрема, відбувається шляхом надання суб'єктам господарської діяльності обов'язкових для виконання приписів спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів або його територіальними органами (ст. 26 Закону України "Про захист прав споживачів"). Безпосередній захист прав споживачів може надавати: 1) Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики та його територіальні органи; 2) Антимонопольний комітет України при недобросовісній конкуренції в разі порушення прав споживачів; 3) Державна санітарно-епідеміологічна служба Міністерства охорони здоров'я України; інші органи виконавчої влади у межах повноважень; 4) органи місцевого самоврядування при адміністративних правопорушеннях згідно Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відтак, захист прав споживачів, що надається вищезазначеними органами та організаціями може бути безпосереднім у передбачених законом випадках. Цей захист надається органами державної влади та органами місцевого самоврядування, тобто здійснюється в адміністративному порядку. Адміністративний або спеціальний порядок захисту передбачений ст.17 ЦК України. Виходячи з аналізу норм спеціального законодавства, що регламентують захист прав споживачів у разі їх порушення, зокрема статті 26-27 Закону України "Про захист прав споживачів", ст.8 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" та п.2 ст.16 ЦК України, можна дійти висновку, що єдиним способом захисту прав споживачів, передбаченим ЦК України, який здійснюється в адміністративному порядку, є припинення правовідношення, але такий порядок не може відновити порушений майновий стан споживача. Тобто правовідношення, що порушує права споживачів має бути припинено на підставі рішення відповідного органу. Законодавством України передбачається також й інші способи захисту, що входять до змісту повноважень відповідних організацій та органів державної влади та місцевого самоврядування (позбавлення ліцензій, накладення штрафів), основною метою яких є не відновлення порушеного права, а покладення засобів відповідальності на порушників, що одночасно виступають інструментами позитивного впливу на споживчий ринок, споживчу політику і охорону прав споживачів.

Таким чином, чинне законодавство України надає можливість захисту прав споживачів в адміністративному порядку. Проте Закон України "Про захист прав споживачів" нечітко регламентує цей порядок захисту, оскільки не встановлюється перелік усіх державних органів, до яких споживач може звернутися за захистом.

Враховуючи вищенаведене, вважаємо, що Закон "Про захист прав споживачів" необхідно доповнити 1) нормами, присвяченими визначенню правового статусу та регламентації повноважень територіальних органів Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, адже споживачі, як правило, спочатку звертаються за захистом саме до територіальних органів; 2) нормами, присвяченими регламентації повноважень у сфері захисту прав споживачів окремих органів державної влади.

Водночас, на нашу думку, споживач не в змозі отримати повноцінний цивільно-правовий захист порушеного права в адміністративному порядку, який був би спрямований на відновлення матеріального становища потерпілої особи, у тому числі відшкодування моральної шкоди. Таким ефективним способом є звернення до суду. Це власне підтверджується і п.2 ст. 3 ЦК України.

Наступною проблемою законодавчої регламентації адміністративного порядку захисту прав споживачів є можливість опосередкованого захисту їх прав шляхом пред'явлення відповідними органами позовів до суду (ст. ст. 25, 26, 27 Закону "Про захист прав споживачів"). Громадським організаціям споживачів надається право захищати інтереси споживачів також в органах державної влади (абз.7 ст.25).