Окремої характеристики потребує принцип публічності, який можна інтепретувати у подвійному розуміннні, а саме як принцип офіційності та принцип відкритості. Для вітчизняного адміністративного права традиційним є перше розуміння, зокрема О.М. Бандурка та М.М. Тищенко розкривають цей принцип як обов`язок державних органів, їх посадових осіб здійснювати розгляд та розв`язання індивідуально - конкретних справ і пов`язані з цим дії (підбір необхідних матеріалів та доказів) від імені держави і, як правило, за державний рахунок [23, с.30];         Л.В. Коваль вказує на те, що офіційний характер адміністративного провадження виявляється в тому, що всі процедури заздалегіть визначено у законі, і встановленню об`єктивної істини органом, який діє від імені держави при вирішенні адміністративної справи, не можуть перешкоджати ніякі приватні угоди чи особисті побажання учасників процесу [50, с. 147]; В.Б. Авер`янов - обов`язок адміністративного органу розглядати та розв`язувати справи від імені держави або територіальної громади, з урахуванням публічних інтересів [5, с. 201].

Така ж сама тенденція, щодо визначення принципу публічності, характерна для кримінально-процесуального права: В.М. Тертишник вказує, що "дія принципу публічності полягає в офіційності процесуальних дій органів дізнання, слідства, прокуратури і суду та обов`язок їх здійснювати щодо кожного факту вчиненого злочину, спираючись на силу державного примусу, незалежно від волевиявлення приватних осіб" [51, с. 45]; А.Б. Муравін - "принцип публічності наділяє державні органи широкими владними повноваженнями, ставить їх у становище активних суб`єктів процесу, зобов`язаних здійснювати всі необхідні дії щодо виявлення, запобігання та розкриття злочинів"[52, с.51].

Як видно з вищесказаного, принцип публічності адміністративної процедури однаково тлумачиться у співвідношенні з принципом публічності кримінального процесу, тобто визначається як більш відомий у західних країнах принцип офіційності. 

Така характеристика ілюструє однобічність розгляду, розуміння та тлумачення даного принципу, що, на переконання автора, не сприяє реформуванню управлінської сфери, адже основне завдання адміністративної реформи - наблизити управлінську систему до потреб пересічного громадянина, зробити її діяльність зрозумілою для всіх, тому загальноприйняте розуміння терміна публічності в сенсі відкритості, а не офіційності, буде тільки сприяти цьому.

Водночас розуміння принципу публічності у західних доктринах ближче до принципу відкритості [16, с. 34], тобто забезпечення права особи на отримання інформації, зокрема доступу до матеріалів будь-якої справи, крім випадків, передбачених Конституцією та законами.

У деяких вітчизняних науковців - адміністративістів трапляється подібне визначення, зокрема І.Ф. Голосніченко та М.Ф. Стахурський вказують, що принцип публічності провадження під час вирішення спорів полягає в доступності громадян до слухання справи під час її розгляду. Орган адміністративної юрисдикції зобов´язаний оприлюднити дані щодо місця й часу слухання справи, запросити до слухання всіх зацікавлених осіб. Він здійснює матеріально-технічне забезпечення слухання, підбирає відповідне до цієї мети приміщення, піклується про зручності учасників слухання, а також осіб, які виявили бажання бути присутніми на слуханні [53, с.56].

Також необхідно зауважити на етимологію слова "публічність", яке в перекладі з грецької мови означає - "громадськість", тобто зміст самого слова йде у розріз з його законодавчим тлумаченням. Така суперечність є неприпустимою для правової науки, адже порушує засадні принципи творення романо-германської правової системи, а саме, логічність побудови правових конструкцій та однозначність інтерпретації термінів. Слід звернути увагу також і на те, що у періодичних виданнях досить часто використовують словосполучення у вигляді "публічне обговорення", "публічний диспут", "публічне засідання", "публічний виступ", під яким розуміють відкритість доступу до інформації для громадськості, щоб окремо взятий громадянин, громадська організація, суспільство в цілому мали можливість, декларовану Законом України "Про інформацію", а саме вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

 Базуючись на вищезазначеному,  на думку автора, доцільно  використовувати у правовій науці принцип офіційності в розумінні як діяльність державно-владних суб`єктів щодо розв`язання поставлених їм завдань, а принцип публічності - як відкритість. З огляду на це, необхідно внести відповідні зміни до проекту Адміністративно - процедурного кодексу щодо визначення принципу.

Принцип неупередженості є провідною засадою справедливості і законності діяльності адміністративного органу при вирішенні питань адміністративної процедури, який забезпечує безсторонність посадових осіб адміністративного органу при вирішенні справи.

Відповідно до проекту Адміністративно - процедурного кодексу, цей принцип визначається як відсутність в адміністративного органу будь - якої неправомірної зацікавленості в результах  вирішення справи [25]. Насправді ця вимога стосується посадової особи, на яку законом покладений обов`язок розглядати, виносити рішення у справі і для того, щоб усунути будь-які сумніви в її неупередженості, законом передбачена можливість відводу або самовідводу цієї особи.

Подібна норма існує в австрійському законі про адміністративну процедуру, в якій зазначається, що адміністративні органи повинні утриматися від виконання своїх обов`язків та призначити заступника:

1. у справах, в яких беруть участь вони самі,  один із подружжя, кровний чи зведений родич за висхідною або нисхідною лінією, племінник чи особа, ще ближча або того ж ступеня кровної спорідненності чи спорідненності за шлюбною лінією;
2. у справах своїх названих батьків або опікунів, названих дітей чи таких, якими вони опікуються, вихованів та відданих їм під опіку;
3. у справах, в яких вони виступали чи досі виступають як уповноважений однієї сторони;
4. якщо наявні інші серйозні причини, що дають підстави ставити під сумнів їхню повну безсторонність;
5. у розгляді апеляції, якщо вони брали участь у виданні оскаржуваного рішення у нижчій інстанції [54, с.233].

Проект Адміністративно - процедурного кодексу України також містить норми, які передбачають підстави та порядок здійснення відводу посадової особи, яка може бути  тою чи іншою мірою зацікавлена у вирішенні справи, але проект цього Кодексу не встановлює механізму відводу при адміністративному оскарженні рішення, що, на переконання автора, є серйозним упущенням порівняно з Адміністративним законом Австрії, де зазначена подібна норма у п.5 парг.7[18].

Необхідно відмітити, що аб. 4 ст. 17 проекту Адміністративно - процедурного кодексу  України передбачає розгляд справи, якщо заміщення неможливе без відводу [25], але в такому разі доцільно встановити додаткові гарантії неупередженості для особи, відповідальної за винесення рішення, у вигляді недопущення спрощеного порядку  розгляду справи, обов`язкового викладення мотивів прийнятого рішення, здійснення додаткових контролюючих заходів тощо.