Досить важливе значення при здійсненні адміністративної процедури має принцип ефективності, який можна визначити як застосування, у процесі виконання процедур, оптимально-можливих, - необхідних засобів для розгляду  та вирішення конкретної справи, тобто використання адміністративним органом індивідуально-визначених методик та форм діяльності, які б найбільше враховували особливості окремої справи. Для практичної реалізації цього необхідно:

• застосовувати такі засоби для досягнення результату, які б зважали на умови конкретної справи і як наслідок вказували на використання засобів;
• співвідносити мету прийняття рішення з умовами їх досягнення;
• використовувати гнучкі методи у роботі;
• здійснювати своєчасно;
• створювати сприятливу творчу атмосферу у діяльності адміністративного органу при вирішенні справи;
• зважати на закордонний досвід у прийнятті рішень щодо подібних  справ;
• враховувати громадську  думку у процесі прийняття рішення.

Характеризуючи принцип ефективності, необхідно відзначити його консервативно-традиційне визначення через поняття простоти й економічності, яке, на думку автора, звужує змістове наповнення цього принципу. Для прикладу,      В.Б. Авер`янов вказує на те, що адміністративний орган повинен застосовувати найпростіші засоби для досягнення результату [55, с. 203]. Така ситуація припустима, якщо розкривати цей принцип в загальному аспекті, але за такої ситуації діяльність і ухвалення рішень органами виконавчої влади не враховує обумовленість справи складом обставин, які вказують на методику розв`язання проблеми.

Наочно у таблиці це відображається так:

Загальний спектр справ і проблем, які потребують вирішення

Загальні методи, що співвідносяться з критеріями простоти й економічності

Конкретна справа чи проблема

Відповідна методика

Особливо слід звернути увагу на поняття формалізації адміністративних процедур в аспекті ефективності, адже її надмірність лише зв`язує процедуру певними формами без відповідної необхідності. Як приклад, німецьке законодавство встановлює, що процедура має відбуватися просто, швидко та доцільно [47]. Відповідно до цього погляду, вирішується проблема покращення ефективності діяльності адміністративних органів, яка досягається двома шляхами: перший - усуненням надмірної зарегульованості відносин між приватною особою та адміністративним органом; другий - можливістю застосування у певних випадках спрощеного порядку провадження справи. Крім того, необхідно звернути увагу на  останню складову німецької "формули ефективності", а саме - доцільність, яка повинна забезпечити процедуру прийняття рішення у конкретній справі на базі відповідної методики, що характерна для конкретної ситуації.

Важливе значення щодо забезпечення принципу ефективності під час здійснення адміністративних процедур має вдосконалення діяльності управлінських органів взагалі, досягається це за допомогою використання методу кількісних змін, тобто збільшення структурного складу працівників, створення нових підрозділів, використання нових методик та форм діяльності, а також методу якісних змін, а саме - наукова організація праці, яка полягає у впровадженні досягнень науково-технічного прогресу у діяльність працівників апарату органів виконавчої влади.

Реформування управлінської системи, яке здійснюється сьогодні в Україні потребує комплексно-диференційованого підходу як компромісного в узгодженні якісних та кількісних характеристик змін.

Комплексність полягає у використанні певної сукупності узгоджених методик з урахуванням впливу особистісних, соціальних, економічних, моральних, політичних факторів на ефективність управлінської діяльності та диференціація їх відносно сфери впровадження, адже, як відомо, правозастосовницька діяльність органів виконавчої влади загалом та, зокрема, адміністративно-процедурна діяльність направлена на управління великою сферою різноманітних відносин, які потребують відмінного підходу до реформування управлінського процесу, що здійснються над ними.

Необхідно зазначити, що вирішальне значення, на думку автора, у здійсненні реформування управлінської сфери має налагодження процесу впровадження новацій науково-технічного прогресу та інформаційних технологій  у діяльність органів виконавчої влади. Це дозволить підвищити продуктивність праці, зробить її більш інтенсивною та гнучкою по відношенню до зовнішніх змін.

Особливу роль у процесі управління в аспекті ефективності відіграють особистісні фактори посадової особи: фахове навчання, професійні навички, досвід, творчо-ініціативний підхід до організації роботи та вирішення проблем, вміння нестандартно мислити та приймати відповідні рішення, моральні імперативи людини - це той перелік якостей, якими мусить бути озброєний сучасний посадовець державної служби.

Вітчизняна методика атестації державного службовця побудована на службовій характеристиці керівника органу, що відображено у п.9 Положення про проведення атестації державних службовців [56]. Подібний підхід вносить певний суб'єктивізм стосовно оцінювання професійних якостей працівника.

Тому було б доцільно у цьому питанні звернути увагу на закордонний досвід, зокрема, на діяльність служб атестації кадрових працівників та методику її виконання у формі тестів, іспитів, написання певних звітів, прогнозів, аналізів тощо.

Такий підхід, на переконання дисертанта, забезпечить об'єктивну оцінку професійних навичок державного службовця та підніме управлінську діяльність на якісно вищий рівень.

Ще одним аспектом, який впливає на ефективність управлінської діяльності, є враховування громадської думки. З метою реалізації зазначеного положення було б доцільним створити у системі управління консультативно-дорадчий орган, який б виражав інтереси громадськості. Його рішенння мають лише допоміжний характер, тобто основним центром прийняття рішень залишається адміністративний орган. Саме він вирішує, чи брати до уваги позицію дорадчого органу.

Подібні напрацювання управлінська система вже має у вигляді Ради громадськості, що створена при Президентові України, при Кабінеті Міністрів України, при центральних та місцевих органах виконавчої влади.

Основним завданням Ради громадськості як дорадчого органу, відповідно до ст. 3 Указу Президента України від 23 лютого 2007р. "Про затвердження Положення про Раду громадськості", є:

- сприяння реалізації  громадянами  конституційного права брати участь в управлінні державними справами;

- обговорення найбільш значущих політико-правових, соціально-економічних, культурних  та  інших  проблем  суспільного життя, підготовка та внесення Президентові України пропозицій щодо шляхів їх розв´язання;

- забезпечення урахування   громадської  думки,  в  тому  числі представників політикуму,  вчених,  фахівців, у процесі проведення консультацій,  обговорення  та  підготовки  проектів найважливіших рішень глави держави, а також при розробленні проектів законів, що передбачаються для внесення Президентом України до парламенту [57].

            Подібні позиції стосовно призначення Ради громадськості зафіксовані у Постанові Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 року, якою затверджений Порядок проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, а саме: відповідно до п.2 зазначеного Порядку проведення консультацій з громадськістю повинне також сприяти налагодженню  системного  діалогу  органів  виконавчої   влади   і громадськості,  підвищенню якості підготовки та прийняття рішень з важливих питань державного і суспільного життя з урахуванням думки громадськості,  створенню  умов  для участі громадян у розробленні проектів таких рішень [58].

          У вказаному сенсі Польща пішла ще далі, де консультації з громадськістю є обов'язкові перед прийняттям окремих актів місцевого права, зокрема таких, як місцеві плани просторового благоустрою [59].

          Крім того, також можна скористатися досвідом Польської республіки стосовно застосування в управлінській  практиці інституту "факультативних договорів" (іншими словами - дорадчого опитування громадян).

          Зазначені референдуми, як пише Станіслав Міхалковскі, є виразом автентичної громадської участі, що стосується самооподаткування мешканців, особливо ті, які були ініційовані ними самими і виникли із усвідомлення потреб у сфері освіти, служби здоров'я, охорони довкілля, побудови доріг, видалення побутових відходів [60, с. 115].

 Слово "ефективність" походить від лат. effectus, що перекладається як   діяльність або дієвість. Отже, процес здійснення реформування управлінської сфери повинен відбуватися у такому напрямку, щоб він реально, а не формально враховував етимологію цього поняття. 

Наступним принципом адміністративної процедури, який ставить її у часові рамки діяльності, є принцип оперативності або, як його ще визначають у деяких правових джерелах, строковості.

Досить цікава дефініція цього принципу відображена у проекті Адміністративно - процедурного кодексу, який розуміє під оперативністю необхідність своєчасного вирішення справи , хоча в процесуальному законодавстві він розкривається як діяльність, яка відповідає строкам, зазначеним у законі. На думку автора, таке визначення є позитивним, адже відповідає сучасним тенденціям розвитку управлінської системи та наближає її до міжнародних стандартів - в теоретичному аспекті. В практичному - діяльність адміністративних органів в Україні викликає ряд критичних зауважень, пов`язаних з корупцією у сфері державної служби, малою ефективністю та недостатньою професійністю службовців управлінської системи й іншими негативними проявами.

З огляду на зазначене, необхідно зважено підходити до практичної реалізації принципу оперативності, особливо  в тому розумінні, яке викладене у проекті Адміністративно - процедурного кодексу.

Подібний зміст у принцип оперативності викладається й у західній науковій доктрині, а саме - діяльність адміністративних органів у сфері адміністративної процедури обмежується "розумним часом". Цей час залежить від сукупності таких факторів, як складність справи, що розглядається, невідкладність рішення, кількість осіб, залучених до справи, тощо. Також для практичної визначеності принципу розумного часу існує відповідний спосіб його оцінювання - "inera alia",[61] в адміністративних питаннях, тобто західні фахівці вважають, що встановлення абстрактного строку є достатнім для ефективної діяльності адміністративних органів. На їх думку, загальне правило вирішувати справу без зволікань цілком обмежує адміністрацію та дозволяє їй діяти професійно, не поспішаючи.

Встановлюючи строки для вирішення справ, що належать до предмета регулювання Адміністративно - процедурного кодексу, необхідно враховувати їх особливості, але разом з тим доцільно передбачити у загальному законодавчому акті універсальні правила визначення строку для вирішення тієї чи іншої справи та пам`ятати про те, що вона має вирішуватися у найкоротший строк.

Встановлення загального строку вирішення справи дисциплінує адміністративний орган, обмежуючи його у часі, але дає йому можливість самому визначати порядок та методику роз`язання проблеми.