Крім того, у ч.3 пр.28 зазначеного Закону передбачено, що слухання не відбувається, якщо йому протистоїть невідкладний публічний інтерес, тобто обгрунтовується пріоритет громадських інтересів над індивідуальними [47]. Недоліком цього положення є абстрактність поняття "невідкладний публічний інтерес",  яке, на переконання автора, потребує більш конкретного змістового наповнення, що буде сприяти однозначності тлумачення і правильності застосування.

Також окремо слід сказати, що заслуховування учасників виступає як засіб доказування, що передбачено ч.1 пр.26 Закону про адміністративну процедуру ФРН, а також додатковою процесуальною гарантією щодо реалізації даного принципу особою.

Як підсумок, характеристика принипу право бути вислуханою, на прикладі Законів про адміністративну процедуру США та ФРН, показала позитивні та негативні якості порядку реалізації даного принципу, які, з огляду на реформування законодавства України у даній галузі, було б доцільно врахувати, з поправкою на особливості вітчизняної правової системи.

Наступним з переліку принципів, визначених Рекомендацією, є право особи на доступ до інформації, тобто особа у разі необхідності має право подати запит до адміністративного органу щодо надання їй інформації у справі. Таке право особи кореспондується як обов`язок відповідного органу.

Практична реалізація вказаного принципу обмежується виключно не завершеними справами, що, на думку автора, не сприяє повноті доступу до інформації. Адже, наприклад, особа, яка не згідна з прийнятим рішенням, має право на його оскарження і відповідно буде мати потребу в доступі до інформації. Також слід зазначити, що обмеження можуть стосуватись щодо надання конфіденційної інформації або інформації, яка стосується до сфери публічних інтересів, але вони носять загальний, а неспеціальний характер.

Для кращого розуміння цього принципу  доцільно звернутися до закордонного досвіду  порявняно з вітчизняним законодавством. Зокрема, параграф 552 Зводу законів про адміністративну процедуру США надає громадянам право на свободу доступу до документів установ, а з прийняттям Закону про свободу інформації цей доступ став правилом, а не винятком, тобто кожний громадянин має право вимагати надання йому для ознайомлення: 1) кінцевих  думок, в тому числі таких, що співпадають і особливих, а також наказів, виданих у процесі розгляду справи; 2) політичних заяв і тлумачень, прийнятих установами і не опублікованих у "Федерал Реджістер"; 3) правил та інструкцій для персоналу установи, що стосуються громадянина [71].

У вищезазначеному Зводі законів встановлюється строк в 10 днів, протягом якого державна установа зобов`язана, за запитом приватної особи, видати документи. Відмова може бути оскаржена протягом 20 днів до вищої посадової особи. Якщо в подальшому запит не буде задоволений, то громадянин має право звернутися щодо незаконних дій адміністративного органу до суду.

Подібні правила існують і в українській практиці взаємовідносин громадян та держави в інформаційному полі, зокрема, відповідно до ст. 9 Закону України "Про інформацію", всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій [72].

Держава забезпечує кожному громадянину вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України. Також держава встановлює відповідні гарантії, що дозволять повноцінно реалізувати громадянину своє право, а саме відповідно до ст. 10  Зокону України "Про інформацію" право на інформацію забезпечується:

• обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого і регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення;
• створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації;
• вільним доступом суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх збереження, що визначаються законодавством; створенням механізму здійснення права на інформацію;
• здійсненням державного контролю за додержанням законодавства про інформацію;
• встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію [72].

Позитивним аспектом у вказаних гарантіях, на переконання автора, є створення інформаційних служб, чітка і налагоджена робота яких  допоможе та сприятиме у доступі громадянина до інформації та створить необхідні передумови для реалізації конституційного права на отримання інформації.

Вітчизняне законодавство, подібно до законодавства США, встановлює також строк розгляду запиту, але попередньо запит вивчається протягом 10 днів на предмет можливості його задоволення, і тільки через місяць, у випадку позитивної відповіді, заявник отримує необхідну інформацію, що, на думку автора, є недоліком вітчизняного закону, адже занадто затягує та не сприяє оперативному отриманню інформації особою.

      Згідно з правилами, зазначеними у Рекомендації щодо обмеження вільного доступу громадян, подібні умови встановлюються у законодавстві США, а саме такі правила застосовуються до актів і матеріалів, які є секретними в інтересах оборони або зовнішньої політики, що визначаються виконавчим наказом президента; виключно внутрішньоустановчими штатними розпорядженями і практикою; особистими медичними та іншими подібними документами, розголошення яких складає явно невиправдане втручання у приватне житя та інше [73, с.31], ці ж умови проедставлено і в законодавстві України, що відбито у ст.30 Закону України "Про інформацію".

Параграф 552а регулює порядок провадження з документами, в яких містяться відомості про громадян США та іноземців. Зміст  цього параграфа передбачає  випадки розголошення цих відомостей, а також визначає коло осіб, які мають право ознайомлення з цими відомостями і вимагати в разі потреби внести до них зміни. Адміністрація в такому випадку зобов`язана розглянути таку вимогу і задовільнити чи вмотивовано відмовити. Заявник може оскаржити рішення адміністрації в судовому порядку [71].

Параграф 552б зазначає, що засідання державних установ проводяться відкрито, в окремих випадках - закрито, а саме коли на них буде розголошена інформація оборонного або зовнішньополітичного характеру. Незалежно від того, закриті чи відкриті засідання, громадськість повідомляється завчасно. Порушення цих правил оскаржується в суді [71].

В контексті дослідження та практичної реалізації даного "принципу - права" органами виконавчої влади, постає питання про необхідность вдосконалення чинного Закону україни "Про інформацію", щодо умов та процедури доступу громадян до інформації, їх прав та обов'язків.

Важливо не лише забезпечити доступ до інформації, яка цікавить ту чи іншу сторону, але й зобов`язати орган адміністративної влади інформувати про свою діяльність, про способи та методи вирішення питань, детермінанти, які орієнтують на прийняття відповідного рішення. На сьогодні подібний закон існує, наприклад, в Угорщині, але він має загальнодекларативний характер порівняно із законами західних країн, що не характеризує його позитивно з практичного боку.

На прикладі Угорщини можна проаналізувати доступ осіб до інформації особистого та загального характеру. Ці питання регулюються Законом " Про захист відомостей особистого характеру та поширення інформації загального інтересу", за нормами цього Закону громадянам дозволяється:

по-перше, здійснювати певний контроль над особистими даними, які зберігаються або були спеціально зібрані іншими;

по-друге,  робить можливим доступ громадян до деяких даних загального характеру [74, с. 48].

Другий аспект нас найбільше цікавить з точки зору реалізації принципу доступу до інформації. Під поняття "інформація загального характеру" маються на увазі відомості, якими володіють органи влади, функціональність яких здійснюється в межах центральної адміністрації чи місцевих органів, або інші державні функції, визначені законом, за винятком особистих відомостей.

Державні органи влади в Угорщині зобов`язані швидко надавати точну інформацію, але таке формулювання не забезпечує його належну реалізацію, що є небезпечним в аспекті виконання та дотримання принципу законності. Також, органи державної влади повинні публікувати інформацію, що стосується їхньої діяльності, або надавати вільний доступ до неї. Таке положення є узагальненим, проте воно сприяє швидкому отриманню даних про діяльність органу, його повноваження, організаційну структуру, про категорії інформації, якими він володіє, та юридичні правила, які визначають його діяльність.

Таким чином, на основі порівняльного аналізу законодавства США, Угорщини, України ми можемо зробити ряд висновків: по-перше, продуктивність роботи інформаційних служб в Україні прямопропорційно відбивається на реалізації права громадянами на доступ до інформації; по-друге, необхідно вдосконалити систему отримання інформації, особливо в аспекті термінів; по-третє,  в сенсі об'єктивності та неупередженості позитивним є встановлення зобов'язання надавати орган адміністративної влади інформацію про свою діяльність, про способи та методи вирішення питань, детермінанти, які орієнтують на прийняття відповідного рішення, а не лише самого рішення.

Досить важливим в аспекті забезпечення діяльності адміністративних органів з дотриманням прав та свобод людини і громадянина є реалізація принципу допомоги та представництва.

Мета цього принципу полягає у наданні зацікавленій особі можливості отримання допомоги або бути представленим в адміністративній процедурі.

З вищевикладеного твердження випливає, що цей принцип поділяється на два елементи: по-перше, право особи на допомогу, яке кореспондується в обов`язок адміністрації сприяти особі в реалізації її прав, свобод та законних інтересів; по-друге, право брати участь у процедурі особисто або через представника.

Для прикладу, Адміністративне законодавство США зазначає, що сторони можуть бути присутні на слуханні особисто (з адвокатом чи іншим кваліфікованим представником або без них) або взагалі бути відсутнім, а представництво довірити зазначеним особам.

Позитивною є практика США, що стосується діяльності адвокатських груп при адміністративному органі, контроль над якими здійснюється адміністрацією. Послуги адвокатів є менш матеріально затратні для пересічного громадянина. Допомога від держави здійснюється також у формі локально - регіональних юридичних консультацій. Так, Управлінням по розширенню економічних можливостей, створеним в 1964 р., засновано протягом перших трьох років власного існування в 207 громадах близько 800 юридичних консультацій, які надавали безкоштовну юридичну допомогу [75, с.34].