Таким чином, принцип оперативності є правовою вимогою, що забезпечує своєчасність розгляду і вирішення справи у часових рамках, використовуючи найбільш раціональні засоби та методи, спрамовані на швидке та правильне вирішення справи.

Останнім з низки адмністративно - процедурних принципів, але не менш важливим є принцип гарантованого правового захисту, або, як його визначають в деяких правових джерелах, принцип підконтрольності, що відповідно до проекту Адміністративно - процедурного кодексу означає  право особи на оскарження рішень, дій та бездіяльності адміністративного органу  в порядку, передбаченому вищезазначеним Кодексом або до суду [25].

Відповідно до цього принципу, зацікавлена особа має право оскаржити акти, процедурні рішення, дії чи бездіяльність адміністративного органу в адміністративному порядку, тобто до вищої посадової особи або до суду. В такий спосіб здійснюється контроль за діяльністю адміністративного органу, змушує його працювати  відповідно до принципів адміністративної процедури та не виходити за їх межі.

Досить важливим є те, що оскарженню підлягає не тільки остаточне рішення по справі, а й дії чи бездіяльність посадових осіб. Це гарантує ефективний та оперативний розгляд справи, адже усуває всі негативні обставини ще на стадії розгляду справи.

Також необхідно зауважити про зовнішній контроль над адміністративним органом, що здійснюється іншими уповноваженими органами. Наприклад, право органів прокуратури на здійснення нагляду щодо відповідності прийнятих рішень  нормі закону передбачене у ст. 1 Закону України "Про прокуратуру", а саме: прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами й організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами [62].

До прикладів зовнішнього контролю можна віднести контроль з боку Президента, Парламенту, як підвид парламентського - діяльність омбудсмена, Кабінету Міністрів України, судовий контроль, який передбачений проектом Адміністративно - процедурного кодексу у формі оскарження рішень адміністративного органу, громадський контроль.

Президент, будучи главою держави, має право здійснювати конроль за дотриманням законності у сфері функціонування органів виконавчої влади, тобто у сфері державного управління, адже він відповідно до ст.102 Основного Закону є гарантом додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина [44]. Виконуючи контрольні повноваження, Президент може створювати відомчі структури як допоміжні органи для реалізації його функцій.

Верховна рада України має особливий статус, обумовлений виконанням її представницьких повноважень, що дає можливість здійснювати контроль з використанням методики, характерної винятково для неї.

Парламентський контроль у сфері функціонування органів виконавчої влади щодо забезпечення прав, свобод та обов`язків людини та громадянина відображається через  діяльність омбудсмена, який хоч і не має права видавати прямі приписи, але його рекомендації, в силу авторитету та публічності діяльності, беруться до уваги. Таке твердження логічно випливає зі ст.1 та ст.2 Закону України " Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини". Стаття  1 даного Закону зазначає, що парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, який у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, а стаття 2 відображає сферу застосування  Закону  України " Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" у   відносинах,  що  виникають при реалізації  прав  і  свобод  людини   і   громадянина   лише   між громадянином   України,  незалежно  від  місця  його  перебування, іноземцем чи особою без громадянства, які перебувають на території України,   та   органами   державної   влади,  органами  місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами [63].

Відповідно до ст. 113 Основного Закону, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забепечує виконання і дотримання Конституції та законів України, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, координує роботу органів виконавчої влади та здійснює контроль за всіма ланками виконавчої влади [44].

Сутність судового контролю полягає у встановленні факту, що адміністративний орган прийняв несправедливе, необгрунтоване, незаконне рішення чи здійснив таку ж дію.

 Згідно зі ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі [44], включаючи відносини адміністративної процедури, але суд не підміняє орган виконавчої влади, а лише перевіряє його акт чи дію на відповідність Конституції та законам. Процес (процедура) прийняття рішення залишається прерогативою адміністративного органу.

Поряд із зовнішнім контролем, важливе значення має внутрішній контроль у самій системі адміністративних органів. Такий контроль за зверненнями громадян   передує судовому контролю і не замінює та не виключає права громадянина на судове оскарження   рішення адміністративного органу чи посадової особи [64, с. 54]. Для яких може бути набагато легше вимагати вирішення справи в адміністративному органі, ніж ставати на незвичний для них шлях оскарження в суді.

         Досить важливе значення в аспекті забезпечення прав громадян на захист має здійснення громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади. Суб`єктами його виконання є громадські організації, органи самоогрганізації населення, збори громадян за місцем проживання, трудові колективи, громадяни.

         Специфіка такого контролю полягає в тому, що він не має державно - владного характеру, а рішення громадських організацій за результатами перевірок сприймаються у формі рекомендацій.

Громадською організацією, відповідно до  Закону України "Про об'єднання громадян", є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів, обмеження діяльності яких може встановлюватися тільки Конституцією та законами України [65].

Окрім того, належність чи неналежність до об'єднання громадян не може бути підставою для обмеження прав і свобод або для надання державою будь-яких пільг і переваг.

Отже, поєднання вищевикладених правових засобів захисту прав громадян у сфері адміністративно - процедурних відносин спонукує адміністративний орган функціонувати у правовому полі, тобто він зобов`язаний провадити діяльність з дотриманням принципів та норм, зазначених у законах.

Крім вищевикладених принципів, що відображені у проекті Адміністративно-процедурного кодексу, автор пропонує застосовувати у практиці адміністративно-процедурної діяльності принцип координації процедур, тобто, якщо громадянину необхідно отримати дозвіл на заняття тою чи іншою діяльністю, то він може звернутися лише до однієї державної установи, яка зобов'язана повідомити всі інші державні структури, що задіяні в реалізації процедури, тобто у прийнятті рішення про видачу громадянину дозволу на здійснення певного виду діяльності.

У цій характеристиці автор має на увазі не просту передачу інформації про певні факти, що є обов'язком адміністративного органу і діє так звана внутрішньоорганізаційна координація, наприклад, відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", державний реєстратор на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці:

- проводить державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; проводить резервування найменувань юридичних осіб;

- передає органам державної статистики (далі - органи статистики), державної податкової служби, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування повідомлення та відомості з реєстраційних карток про вчинення реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, у тому числі щодо створення або ліквідації відокремлених підрозділів юридичних осіб;

- формує, веде та забезпечує зберігання реєстраційних справ;

- здійснює оформлення та видачу свідоцтв про державну реєстрацію, а також їх заміну;

- оформлює та видає виписки, довідки з Єдиного державного реєстру;

- проводить державну реєстрацію змін до установчих документів юридичних осіб та державну реєстрацію зміни імені або місця проживання фізичних осіб - підприємців;

- проводить державну реєстрацію припинення юридичних осіб та державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичними особами - підприємцями [66], а узгодження процедурних дій між дозвільними органами.

Цей приклад ілюструє весь комплекс операцій, від подачі документів до отримання свідоцтва про державну реєстрацію, які здійснює державний реєстратор і до яких відноситься передача повідомлень органам державної статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування про державну реєстрацію.

Таким чином, громадянин звільняється від необхідності обходити вищезазначені органи, щоб стати там на облік, адже має право подати документи лише в одну установу, до завдання якої відноситься повідомляти, наприклад, органи податкової служби, щоб останні самі висилали вам поштою податкову декларацію.

Щодо змісту принципу координації процедур, то він полягає у тому, що результатом у цьому випадку має стати вираження своєї позиції декількома державними установами щодо відношення до видачі громадянину дозволу, тобто не громадянин, а саме одна з установ, що здійснює керівництво процедурою, самостійно збирає в інших структурах всі необхідні для прийняття рішення документи та  погодження.

       Практика управлінської діяльності, на даний момент, має напрацьований досвід застосування зазначеного принципу. Він реалізується відповідно до Типового положення про адміністратора та порядок його взаємодії з місцевими дозвільними органами, суб´єктами господарювання та територіальним органом спеціально уповноваженого органу з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності, яке затверджене Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва.

       Відповідно до п. 2 ст.1 зазначеного Положення адміністратор - це посадова особа міської ради, районної та районної у містах Києві і Севастополі державних адміністрацій, яка організовує  видачу суб´єкту господарювання документів дозвільного характеру та забезпечує взаємодію місцевих дозвільних органів щодо

видачі документів дозвільного характеру. 

       У своїй діяльності він виконує такі завдання: 

- надає суб´єкту господарювання вичерпну інформацію  щодо вимог та порядку одержання документа дозвільного характеру;