- приймає    від   суб´єкта   господарювання   документи, необхідні для одержання  документів  дозвільного  характеру,  реєструє  та  подає документи (їх копії) відповідним місцевим дозвільним органам;

- забезпечує взаємодію  місцевих  дозвільних  органів  та документообіг;

- здійснює контроль   за  додержанням  посадовими  особами  місцевих дозвільних  органів  строків   розгляду   та   видачі   документів дозвільного характеру;

- виконує     інші    завдання,    передбачені    чинним законодавством [67].

        Безпосереднє втілення принцип координації процедур знаходить у п. 39 вказаного Положення, де прописано, що у разі, якщо дозвільна процедура розбивається на декілька етапів та включає в себе послідовне погодження кількох  дозвільних органів  (наприклад,  при  погодженні місця розташування земельної ділянки та об´єкта будівництва, видачі дозволу на розробку проекту будівництва  та  складанні  проекту  відведення  земельної ділянки тощо),        адміністратор забезпечує проходження дозвільно-погоджувальних процедур або їх окремих етапів без участі суб´єктів господарювання.

        У разі   необхідності   особистої  присутності  заявника  при розгляді  документів  про  це  йому  повідомляють  під час   подання документів для розгляду [67]. 

        Недоліком досліджуваного Положення, на переконання автора, є те, що воно регулює дозвільні процедури лише стосовно суб'єктів господарювання, залишаючи поза увагою фізичних осіб.

       Крім того, було б доцільним, коли б зазначене Положення або Закон України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" передбачали перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності. Подібне упущення законодавця негативно позначається на практичній реалізації вищезазначеного Закону, адже перекладає на адміністратора необхідність здійснення координаційно-погоджувальних дій, що підтверджується внутрішньою документацією Дозвільних центрів [додаток А]. Хоча законотворча робота щодо вирішення цієї проблеми здійснюється, на даний момент розроблений проект Закону України "Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності", який передбачає 195 документів дозвільного характеру [68]. 

       Серйозним недоліком вказаного проекту Закону, на переконання автора, є те, що він передбачає лише перелік документів дозвільного характеру, не розбиваючи їх на групи стосовно окремого дозвільного провадження (процедури).

    Позитивним моментом у зазначеній процедурі є те, що суб'єкт господарювання має право вибору способу отримання документів дозвільного характеру, відповідно до п.4 ст. 4 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" він може отримати документи:

     - безпосередньо за  зверненням  у  відповідні місцеві дозвільні органи,   представники   яких    здійснюють    прийом    суб´єктів господарювання в одному приміщенні; 

- або  за зверненням до адміністратора [68].

       Подібна методика, тобто спрощення та координації дій, зробить адміністративну процедуру більш ефективною та дієвою в аспекті оперативності прийняття рішення, адже вся структура адміністративних органів побудована за принципом системних зв'язків, тому передача інформації у ній здійснюється швидше, разом з тим, це позбавляє громадянина необхідності "оббивати пороги" державних установ, іншими словами, державний апарат управління перетворюється на державний апарат послуг. Хоча стосовно цього є певні недоліки, як засвідчив проведений Аналітичним центром  "Академія" та Комітетом громадського контролю моніторинг ефективності діяльності голів місцевих державних адміністрацій (за станом на 28.10. 2005 р.) [69], на регіональному рівні існує низка проблем, пов'язаних з діяльністю у сфері відкриття "єдиних вікон" для реєстрації бізнесу.

Окремо слід розглянути принципи, що відображені у "Резолюції про захист особи відносно актів адміністративних органів".

Ці принципи заслуговують на особливу увагу, з огляду на їх полідержавний характер, адже прийняті вони Радою Європи і виражають демократичний ідеал компромісу відносин між державою та громадянином, до якого прагне кожна правова країна, та виконують призначення процедурних гарантій захисту прав приватних осіб.

  Такими принципами є:

• право бути вислуханою;
• доступ до інформації;
• допомога і представництво;
• виклад мотивів;
• зазначення засобів правового захисту [70].

Перш ніж розкривати зміст цих принципів, необхідно зауважити на їх рекомендаційному характері. Рада Європи, розробляючи вищевикладені принципи, намагалася уникнути нав`язування їх обов`язковості для держав членів Ради Європи.

Право бути вислуханою надає особі можливість висловлювати власну думку щодо окремих обставин справи та в цілому по справі, обгрунтовувати її, надавати факти, а також пояснення у випадку необхідності, пред`являти докази.

 Поняття "вислуханою" не слід розуміти буквально, адже особа може  аргументувати та представляти свою позицію як в усній, так і в письмовій формі.

         Даний принцип, тобто право бути вислуханим, пов`язаний з принципом ефективності в аспекті оперативності та своєчасності вирішення справи. За певних обставин, якщо неможливо або нереально вислухати особу, немає можливості відкласти прийняття адміністративного рішення, сам процес вислуховування надмірно затягує адміністративну процедуру, то застосування цього принципу - права виключається, і це не є обмеженням прав особи.

Окремо слід сказати про негативне та позитивне рішення для особи. Якщо під час розгляду справи, яка прогнозує негативне прийняття рішення щодо заявника, йому надається можливість здійснити право на захист у формі подання аргументів та фактів на обставини, що визначають та спрямовують розгляд або винесення рішення по справі, з іншого боку, якщо  передбачається прийняття позитивного рішення по справі, то немає необхідності у використанні особою права бути вислуханою, адже це є лише затягуванням процедури.

З цим також погоджується  І.Б. Коліушко, зазначаючи, що особливу увагу, серед низки принципів адміністративної процедури, акцентують на праві особи бути вислуханою перед прийняттям рішення, зокрема в тому випадку, коли таке рішення може бути негативним [32, с. 110].

Для повноти та глибини характеристики цього принципу доцільно  відобразити порядок його застосування у закордонному законодавстві, зокрема у Правилах адміністративної процедури США.

За цими Правилами, сторони мають право звернутися до адміністрації з проханням викладення власної думки щодо спору і в подальшому це, можливо, усуне необхідність розгляду справи у формальному процесі [71]. В такому випадку, адміністративний орган, керуючись власним "поглядом" на ситуацію, що склалася, може видати декларативний наказ, яким припинити спір або усунути неясність.

На слуханні приватна особа має право: наводити докази, висловлюватися усно, заперечувати докази опонента, використовуючи перехресний допит та інші засоби, вимагати, щоб рішення грунтувалось на відомих лише йому доказах, користуватися допомогою адвоката.

Адміністрація може отримувати докази не тільки від сторін по спору, а й в результаті власного розслідування, що є важливою складовою роботи адміністративного органу. Наприклад, виконавчий орган має право направити приватним особам повістку про явку, дачу показань та надання документів, але громадянин може не відповідати на поставлені запитання, не надавати документи, а адміністрація не має права його примусити до цього без відповідної допомоги суду.

Параграф 556 Зводу законів передбачає, що установа може прийняти будь - який усний чи письмовий доказ. У каліфорнійському ЗАП міститься відповідна норма: " Будь - який доказ, що стосується справи, допускається, якщо достойні довіри особи можуть на нього покластись при веденні серйозних справ, незалежно від існування норми загального права чи статутної, яка могла б не допустити в цивільній справі подібний доказ" [71]. Окремі фахівці правознавці, суди з даного приводу вважають, що адміністративний орган може прийняти докази зі слів очевидців, тобто, "за чутками", що у звичайних судах є недопустимим і не застосовується. Те ж саме стосується і думок свідків. Також необхідно зазначити, що даний вид доказів не є достатнім для обгрунтованого, мотивованого рішеня по справі, оскільки у параграфі 556 вказується про те, що нормативний акт чи наказ адміністрації має базуватися на " надійних, що стосуються до справи і суттєвих доказах" [71]. Аналогічна норма відображена у каліфорнійському ЗАП : " Докази зі слів очевидців можуть бути використанні в цілях доповнення або пояснення будь - якого прямого доказу, але самі по собі вони не будуть достатніми для обгрунтовного рішення ".

Таким чином, цією характеристикою відображається порядок застосування та використання доказів, наведених сторонами в справі як в усній, так і в письмовій формі, що дозволяє прийняти не лише ефективне щодо реалізації, а й обгрунтоване, аргументоване рішення, що допоможе розв`язати спір між сторонами та забезпечити поновлення порушених прав і свобод.

Принцип  "право бути вислуханою" також  набуває свого відображення у Законі про адміністративну процедуру ФРН. У параграфі 28 вказаного Закону, передбачено, що перед прийняттям адміністративного акта, який стосується прав учасника, йому повинна бути надана можливість висловити свою думку стосовно важливих для рішення фактичних обставин [47].

Особливістю цієї норми є імперативність і категоричність форми її висловлювання, тобто громадянин має право на викладення своїх аргументів щодо обставин справи, яке кореспондується в обов`язок адміністративного органу надати таку можливість у всіх випадках, що стосується прав особи.

Винятки з цього правила зазначені у ч.2 пр.28 Закону про адміністративну процедуру ФРН, які пояснюються усуненням необхідності для заслуховування з огляду на обставини справи. Такими винятками є:

1. негайне рішення видається необхідним через небезпеку прострочення або в публічних інтересах;
2. у зв`язку із заслуховуванням був би поставлений під загрозу встановлений для винесення рішення строк;
3. воно буде відхилятися від свідчень учасника, які він повідомив у своїй заяві чи поясненні, не на користь останнього;
4. орган влади хоче видати загальне розпорядження або подібні адміністративні акти в більшій кількості чи адміністративний акт за допомогою автоматичних пристроїв;
5. мають бути вжиті заходи щодо виконання розпорядчих актів управління [47].

Деякі винятки, на думку автора, мають в собі правообмежуючий характер, адже, наприклад,  виконуючи положення другого пункту і ставлячи в залежність правильність вирішення справи від строку, ми одночасно дотримуємося принципу оперативності та порушуємо принцип верховенства права, тому що несправедливо позбаляти особу можливості викладення аргументів на свій захист.