Звернемо також увагу на Положення Указу від 14 травня 1832 р. про доцільність заснування комерційних судів скрізь, ,де важливість і обширність спірних торгових справ вимагати того можуть" [403][125]. Отже, за наявності відповідних причин комерційні суди теоретично і відповідно до закону могли відкриватися в будь-якому місті Російської імперії. Насправді ж у Росії комерційні суди функціонували лише у декількох містах. Очевидно, у першій половині XIX ст. у Російській імперії ще не було таких великих центрів торгівлі, де ,важливість і кількість спірних торгових справ" вимагали відкриття комерційних судів.

Питання про подальшу долю комерційних судів у Росії постало у зв'язку з проведенням у країні судової реформи 1864 р. Відомо,  що 20 листопада 1864 р. були опубліковані нові Судові статути: ,Заснування судових установ", ,Статут карного судочинства", ,Статут цивільного судочинства", ,Статут про покарання, що накладаються мировими суддями". Судовими статутами узаконювалися нові для Росії буржуазні принципи судоустрою і судочинства. Вони вводили формальну незмінюваність суддів і незалежність суду від адміністрації, гласність і публічність засідань суду, змагальний процес, інститути адвокатури, нотаріату, присяжних засідателів, виборність мирових судді [210][126].

Створені судовою реформою 1864 р. інститути судового права справді ,багато в чому випереджали час" [448][127]. Водночас судова реформа 1864 р. не торкнулася такої ,судової галузі як комерційні суди" [197][128]. Дійсно, у примітці до статті 2 ,Заснування судових установ" 1864 р. зазначалося: ,Судова влада духовних, військових, комерційних, селянських судів визначається особливими про них постановами" [463][129]. Водночас височайше затвердженій 11 січня 1865 р. комісії під головуванням статс-секретаря Буткова, покликаній забезпечити закінчення робіт щодо перетворення судової системи в Російській імперії, було доручено скласти проект нового статуту комерційного чи торгового судочинства [197]5. Характеризуючи роботу комісії Буткова, Н. Депп відзначав: ,Відповідно до загальноприйнятого порядку комісія запросила багатьох юристів, практично знайомих із судочинством у комерційних судах, так само як і представників купецтва, висловити свої думки щодо недоліків чинного в цьому відношенні законодавства, про заходи щодо їх усунення й особливо про те, на яких саме підставах можна було б застосувати судові статути 20 листопада 1864 року до провадження справ, підвідомчих комерційним судам. Після цього комісія зайнялася вирішенням двох питань: 1) чи є потреба у виданні особливого статуту торгового судочинства? і 2) чи варто зберегти існування комерційних судів у вигляді особливої судової настанови?" [197][130]. Комісія Буткова висловилася негативно щодо цих питань. Матеріали комісії надіслали на розгляд вищих чиновників імперії. Про це Л. Ф. Снєгирьов писав так: ,Міркування, що привели комісію, яка була під головуванням статс-секретаря Буткова, до переконання, що у подальшому збереження комерційних судів не є необхідним, — згідно з порядком, запровадженим у Височайшому повелінні 11-го січня 1865 року про утворення комісії, — повідомлені були для висновку міністрів юстиції, внутрішніх справ і фінансів, головноуправляючому II відділення власної Його Імператорської Величності канцелярії і Його Імператорської Величності намісника Кавказького, у віданні якого також знаходиться комерційний суд. Крім того, Міністр фінансів, за згодою голови комісії передав міркування на попередній розгляд купецтва міст: Санкт-Петербурга, Москви, Одеси і Ростова-на-Дону. Після одержання зауважень від усіх вищезазначених осіб, комісія на точній підставі згаданого Височайшого повеління повинна була вже скласти остаточні свої міркування і внести їх до Державної Ради. Але комісія не завершила накресленого нею плану. За одержанням відгуків на міркування комісії, 14-го січня 1871 року, за Височайшим повелінням заснована при Міністерстві юстиції, під головуванням сенатора Фриша, нова комісія для реформування статуту комерційного судочинства" [514][131]. Ця утворена при Міністерстві юстиції комісія розробила проект ,Статуту про торговий судоустрій і торгове судочинство" (складався з 217 статтей), відповідно до норм якого передбачалося окреме від загальних судів існування торгових (комерційних) судів у вигляді особливих настанов і заснування при деяких окружних судах торгових відділень за участю як тих, так і інших членів від купецтва і членів-юристів, за призначенням від уряду [161][132]. До таких висновків комісія під керівництвом сенатора В. В. Фриша дійшла після всебічного розгляду думок, висловлених за і проти існування комерційних судів. Докладний аналіз цих думок було наведено Н. Деппом у його статті ,Про торгові   суди" [197][133]. Автор дійшов остаточного висновку про те, що: ,1) Комерційні суди, що існують у нас у Росії, взагалі повинні бути збережені в тих місцевостях, де жвава торгівля породжує багато торгових справ. 2) Вони повинні бути знову засновані там, де місцеві обставини потребують їх заснування. 3) Склад їх повинен бути змішаним із юристів і купців, із переважанням останніх; кількість тих і інших у кожному суді залежить від кількості справ, що у ньому провадяться" [197][134]. Свою позицію Н. Депп відстоював і надалі, підкреслюючи, що комерційні суди засновувалися ,для особливого роду справ, спеціально властивих торгівлі" і що ,відомству їх повинні бути віднесені саме ці справи" [198][135].

Головними доказами прихильників комерційних судів у Росії було те, що їх існування зумовлювалося складною і специфічною галуззю права — торговим правом, що передбачало широке використання у цій сфері торговельних звичаїв, справжніми знавцями яких були купці, чим пояснювалася їх обов'язкова участь у комерційних судах на правах членів суду поряд із суддями-юристами, призначуваними урядом. Як зазначав       Н. Депп, ,поза всяким сумнівом, тільки той може бути знайомим цілком із цим звичайним правом, хто сам живе під його впливом і хто сам сприяє його встановленню, і тому судді-юристи рідко можуть бути спроможними суддями у спірних торгових справах. Якщо ж вони будуть до цих справ застосовувати загальне цивільне право, то можуть викликати повне замішання у торгових справах і тим самим шкодити інтересам           торгівлі" [197][136]. Точка зору прихильників комерційних судів отримала підтримку в урядових колах, і ці суди продовжили своє існування ще протягом ряду років, розглядаючи і вирішуючи велику кількість справ. Про це свідчать, наприклад, дані про справи, котрі надходили до комерційних судів щорічно протягом 1888-1891 рр., що видно з наведеної нижче таблиці [161][137]:

Найменування комерційних судів

       Кількість

  справ,   що

виникли

конкурсних

вексельних

позовних

усього

С.-Петербур-

зький

240

4639

638

5517

Московський

224

5173

892

6289

Одеський

41

2780

265

3090

Таганрозький

30

487

162

679

Керченський

5

342

77

424

Бессарабський

8

3217

150

3375

Варшавський

25

2089

543

2657

Питання про доцільність збереження комерційних судів знову виникло у 90-х рр. XIX ст. Певною мірою це було пов'язано з діяльністю комісій із перегляду законоположень про судову систему Російської імперії під головуванням міністра юстиції Н. В. Муравйова, що була заснована Указом імператора Олександра III від 7 квітня 1894 р. [463][138]. Комісія схилялася до того, щоб комерційні суди, що існували, скасувати, а справи торгового характеру передати до відання загальних судових установ [599][139]. Рішення комісії про ліквідацію комерційних судів викликало нову полеміку між прихильниками і противниками комерційних судів. Так, проти ліквідації цих судів виступило Міністерство фінансів, а також купецтво великих торгових центрів. Навпаки, великі сумніви щодо доцільності подальшого існування комерційних судів у Росії були висловлені в юридичній літературі. Так, на думку І. М. Гордона, практика застосування процесуальних норм судових статутів 1864 р. показала, що і у подальшому існуванні особливих процесуальних порядків при розгляді торгових справ немає ніякої потреби, оскільки вони зовсім не викликаються особливостями торгових справ і набагато менше відповідають інтересам правосуддя, ніж відповідні їм постанови Судових статутів Імператора Олександра II [176][140]. Проти подальшого існування в Росії комерційних судів висловлювався і Г. Ф. Шершеневич, вважаючи доцільним розгляд торгових спорів у загальних судах [649][141].

Негативні тенденції щодо комерційних судів отримали поширення й в урядових колах Російської імперії. 29 грудня 1897 р. імператор Микола II затвердив думку Державної Ради, що розглянула подання міністра юстиції про скасування Бессарабського, Керченського і Таганрозького комерційних судів. У затвердженому імператором документі зазначалося: ,1. Існуючі в містах Кишиневі, Таганрозі і Керчі комерційні суди скасувати з 1 січня 1898 року, а підвідомчі зазначеним судам справи підпорядкувати за належністю Кишиневському, Таганрозькому і Симферопольському окружним судам, а також місцевим мировим судовим установам і судовим установам, утвореним на підставі законоположень 12 липня 1889 року" [404][142]. У наступних статтях цитованого документа визначалися механізм передачі всіх закінчених і незакінчених справ, що знаходилися у скасовуваних комерційних судах, а також подальша доля осіб, що займали відповідні посади в судах, що скасовуються. У 1898 р. був скасований 4-й департамент Правлячого Сенату, що служив ревізійною інстанцією для комерційних судів Російської імперії. Масштаби діяльності цього департаменту були значні [416][143]. 2 червня 1898 р. із колишніх 4-го, 5-го і Межового департаментів був утворений Судовий департамент Сенату [599]3.

На початку XX ст. комерційні суди збереглися лише в Санкт-Петербурзі, Москві й Одесі. Щоправда, продовжував діяти і комерційний суд у Варшаві, затверджений у 1876 р. замість скасованого комерційного трибуналу. Проте цей суд діяв за правилами не торгового, а цивільного судочинства.