У практичному житті людини для зазначення строків послідовності існування різних матеріальних явищ вживаються терміни "рік", "місяць", "тиждень", "день" тощо. Фактично мається на увазі та чи інша фаза або стадія процесу розвитку людського суспільства.  

Питання про стадії правозастосовчого процесу у юридичній літературі розглядається з двох позицій. По-перше, з позиції загальної логічної послідовності будь-якої правозастосовчої діяльності (у цьому контексті вона розглядається головним чином у загальній теорії права); по-друге, з позиції розкриття функціонального прояву цієї діяльності в ході реалізації норм матеріального права (такий підхід є специфічним для процесуальних наук) [373, с. 18].

 У зв'язку з цим треба розрізняти, з одного боку, стадії, що відображають загально логічну послідовність здійснення правозастосовчих дій, з іншого боку, стадії, які відображають функціональний характер вирішення конкретної справи в залежності від її особливостей, що являють собою послідовні процесуальні дії, які закріплюються в різноманітних правозастосовчих актах і мають на меті досягти результату, передбаченого застосованою нормою матеріального права [Там само, с. 21].

Кримінальний процес є одним з видів правозастосовчого процесу з тільки йому притаманною структурою. Виходячи з цього, при дослідженні структури кримінального процесу обов'язковим є аналіз як загальнологічної, так і функціональної часової послідовності його структурних елементів, а саме, стадій кримінально-процесуальної діяльності. Процес логічної послідовності застосування норм кримінального права "розчиняється" у функціонально-часовій послідовності структурних елементів кримінального процесу. Послідовна реалізація стадій кримінального процесу спрямована на досягнення кінцевого результату - застосування норми кримінального права відповідно до конкретної життєвої ситуації шляхом визначення остаточної кваліфікації діяння [168, с. 6, 15].                          

Як відомо, термін "процес" походить від латинського "procedere" і означає діяльність, рух. Кримінальний процес, як і всі інші процеси, протікає у часі та просторі. Діяльність, обмежена вимогами кримінально-процесуального законодавства, здійснюється лише в його межах, тобто як і будь-яка людська діяльність, кримінально-процесуальна діяльність має свій початок і кінець. Таким чином, можна окреслити певні межі для кримінального процесу як діяльності, а саме: 1) її початок і закінчення; 2) час, в якому вона протікає.

Кримінально-процесуальне законодавство встановлює строки (часові межі) не тільки для провадження окремих процесуальних дій, а іноді й для цілої групи дій, які складають сутність певної стадії кримінального процесу. Кримінально-процесуальна діяльність розвивається послідовно, стадійно, і кожна із стадій має свої особливості. Кожна кримінальна справа має свої моменти виникнення та закінчення, між якими міститься ряд проміжних процесуальних станів - стадій, які мають свої визначені часові межі та підсумкові процесуальні рішення. Послідовний рух кримінальної справи по стадіях процесу є обов'язковим.

Як вірно підкреслюють В.Т. Маляренко та І.В. Вернидубов, "у суспільному житті людей, у державі кожній офіційній події надається офіційний правовий статус. Інакше вона не може сприйматись як така, що породжує правові наслідки. Народження людини реєструється і засвідчується свідоцтвом про народження, її смерть - свідоцтвом про смерть. Початок навчання особи в школі або іншому навчальному закладі, початок роботи на підприємстві, в установі чи організації, а також звільнення звідти оформлюється відповідним наказом. Кримінальна справа - теж офіційна подія, початок і закінчення якої оформлюється відповідними правовими актами" [181, с. 25].     

Стадійність кримінального процесу варто вважати його невід'ємною властивістю. Завдяки їй у ході провадження у справі здійснюється багаторазова перевірка законності та обґрунтованості прийнятих рішень. Тим самим забезпечується правильне розслідування, розгляд і вирішення справи, а також виконання остаточного процесуального рішення. Поділ усього кримінального процесу на відповідні стадії, що складають єдину систему, загальновизнаний і, на наш погляд, правильний.

Поняття "стадія" є одним із основних понять, які використовуються в теорії і практиці кримінально-процесуальної діяльності та при викладанні навчальної дисципліни "Кримінальний процес" ("Кримінально-процесуальне право") у вищих навчальних закладах юридичного профілю. Дане поняття  неодноразово вживається в КПК України, хоча норми-дефініції, в якій би давалося визначення вказаного поняття, чинний КПК та його проект не містить.

Щоб перейти до характеристики строків у кожній із стадій кримінального судочинства, необхідно визначитися з поняттям стадії в кримінальному процесі в контексті її розгляду у часовій площині за допомогою встановлених і закріплених у законі процесуальних строків, адже  для будь-якої наукової діяльності "поняття є деяким концентратом знання, підсумком пізнання на певному етапі і разом з тим початковим пунктом та засобом подальшого пізнання" [38, с. 131].

 Хоча й розкриття поняття "стадії кримінального процесу" є предметом іншого самостійного вивчення, зрозуміння суті даного питання має неабияке значення для побудови нашого дослідження, перший розділ якого мав більш теоретичне, ніж практичне значення. Другий та третій розділи мають практичний та прикладний характер і без вивчення питання про стадію процесу, характеризуючи при цьому найважливіші строки у конкретній стадії, нам не обійтись.

У загальному значенні стадія визначається як певний момент, період, етап у житті, фаза, щабель, ступінь розвитку кого-, чого-небудь, які мають свої якісні особливості та відмінності [220, с. 701; 216, с. 368; 34, с. 1186;  378, с. 609].  

Російські вчені-процесуалісти (Я. Баршев, М. Стояновський, В. Случевський,            І.Я. Фойницький, М.В. Духовськой, І. Ніколаєв, С.І. Вікторський, С.В. Познишев,                          Г.С. Фельдштейн, М.М. Розін, М.М. Полянський) у своїх працях часто використовували термін "стадія кримінального процесу" (або замінюючи його на назви - "частина", "ступінь", "період"), не розкриваючи при цьому його значення.

Так, поняття "стадія" у своїх працях вживали М.М. Розін, М.В. Духовськой,               М.М. Полянський, С.І. Вікторський, І. Ніколаєв, Г.С. Фельдштейн [267, с. 462-463; 75, с. 151; 229, с. 132-133; 35, с. 5, 10, 316; 213, с. 265; 350, с. 68, 348, 361, 369].

На "частини" поділяли судочинство Я. Баршев та М. Стояновський [15, с. 49-50; 309, с. 16], на "ступені" - С.В. Познишев [227, с. 106]. І.Я. Фойницький, крім терміну "стадія", користувався аналогічним терміном "ступінь" [350, с. 69; 351,     с. 352]. В. Случевський судочинство  поділяв на "стадії" та "періоди", вживаючи їх при цьому, в однаковому смисловому навантаженні [285, с. 621-624].

Радянські та українські вчені-процесуалісти дослідженню вказаного поняття приділяли більше уваги. Проаналізувавши різні точки зору зазначимо, що особливих кардинальних розбіжностей у визначенні вказаного поняття серед вчених немає. Одні вчені зазначають у загальному плані, що процесуальна діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури й суду щодо розкриття злочинів, викриття та покарання винних здійснюється у певній послідовності та поділяється на певні частини (етапи), що називаються стадіями, кожна з яких характеризується притаманними їй особливостями і разом з тим служить вирішенню загальних завдань кримінального судочинства та визначається характером суспільних відносин, що регулюються певною стадією [26, с. 180; 348, с. 11; 204, с. 13-14; 154, с. 19;  345, с. 29; 341, с. 7; 17, с. 11; 320, с. 11-12].    

Інші вчені у своїх працях дають більш детальне визначення і роблять висновок, що стадії у кримінальному процесі - це взаємопов'язані, але відносно самостійні частини процесу, відокремлені одна від одної підсумковим процесуальним рішенням, які характеризуються безпосередніми завданнями, що витікають із загальних завдань і принципів кримінального судочинства, колом органів та осіб, які беруть у ньому участь, порядком (формою) процесуальної діяльності (процесуальною процедурою) та характером кримінально-процесуальних правовідносин [86, с. 39-40; 371, с. 50-53; 41, с. 10; 300, с. 14; 382, с. 24; 342, с. 9; 384, с. 18-19; 50, с. 11; 343, с. 7; 84, с. 6; 212, с. 13; 51, с. 16-17; 285, с. 65-66; 378, с. 404-405; 19, с. 8-9; 155, с. 12-13; 168, с. 12].

Усі автори, які досліджували поняття та основні ознаки стадії кримінального процесу, при деякій різниці підходів до вирішення цього питання, правильно відмічають такі основні характерні ознаки кожної стадії процесу, як безпосередні завдання, що витікають із загальних завдань судочинства; визначене коло суб'єктів, які беруть участь у певній стадії; порядок (процесуальна форма) діяльності, що визначається змістом безпосередніх завдань даної стадії та особливостями виразу в ній загальних принципів (засад) кримінального процесу; специфічний характер кримінально-процесуальних відносин, що виникають між суб'єктами під час провадження у справі; підсумкове процесуальне рішення.

Разом з тим, варто погодитися з тими авторами (О.М. Ларін, В.М. Шпільов,            А.П. Коротков, М.Є. Токарєва) які, окрім перерахованих вище специфічних ознак кожної стадії, відносять до них також і строки [161, с. 7; 368, с. 53, 253, с. 6].

Подібну, по суті, думку висловили також Б.Т. Безлєпкін, який зазначив, що кожна стадія має чітко визначений початковий та кінцевий моменти [18, с. 9], та                      Т.Ю. Нечипоренко, який, даючи визначення процесуальних строків у кримінальному судочинстві, вказує, що процесуальні строки - це час, встановлений для вчинення процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень, початку та завершення провадження в конкретній стадії судочинства [327, с. 327].