1. Щорічно в Україні до адміністративної відповідальності притягуються десятки мільйонів громадян, які поповнюють лави потенційних злочинців. ( статистику ми надамо у додатках до роботи).
2. Необхідно враховувати високу латентність адміністративних проступків, що сприяє виникненню у значної частини населення впевненості у безкарності протиправної поведінки, невіри в ефективність роботи державних органів. Це породжує нові адміністративні проступки, робить їх "звичними" або "соціально схвалюваними.
3. Вчені, журналісти, спеціалісти-практики, аналізуючи явища, які пов'язані з організованою злочинністю, іншими небезпечними діяннями кримінальної спрямованості, не торкаються проблем охорони громадського порядку та боротьби з адміністративними проступками, які розглядаються як "малозначущі" або "шкідливі". Звідси боротьба з адміністративними проступками носить локальний або відомчий характер.
4. На думку багатьох спеціалістів, "…економічні втрати від адміністративних проступків можна зіставити з шкодою від багатьох видів злочинів" [ 126, с. 16].
5. Адміністративні проступки є наслідком діяльності багатьох злочинних угруповань, тісно пов'язані із вчиненням різного роду злочинів, особливо економічних.
6. Світовий та вітчизняний досвід боротьби із злочинністю свідчить про тісний взаємозв'язок із злочинністю таких адміністративних проступків, як азартні ігри та проституція.
7. В роботі правоохоронних органів зустрічається така ситуація, що при неможливості притягнути особу до кримінальної відповідальності мають місце підстави для накладення адміністративного стягнення, що також свідчить про взаємозв'язок злочинності та адміністративної деліктності.
8.  Ми маємо відмітити, що деякі адміністративні проступки переростають у злочини. Особливо це видно при вчиненні злочинів, які однорідні по своєї суті з окремими видами адміністративних проступків: дрібна крадіжка (ст. 51 КУпАП) - крадіжка (ст. 185 Кримінального кодексу України (далі ККУ)), дрібне хуліганство (ст. 173 КУпАП) - хуліганство (ст. 296 ККУ), порушення правил торгівлі ( ст. 155 КУпАП) - шахрайство (ст. 190 ККУ). Особи, які займаються проституцією ( ст. 180 КУпАП) за наявності такої ознаки, як систематичність стають злочинцями (ст. 303 ККУ), більш того ці особи є потенційними суб'єктами такого злочину як зараження венеричною хворобою (ст. 133 ККУ), або зараження вірусом Сніду (ст. 130 ККУ).

Всю сукупність концепцій, які пояснюють причини вчинення правопорушень взагалі та адміністративних проступків зокрема, можна поділити на декілька груп. До них відносяться, по-перше, теорії, які пояснюють причини правопорушень із позиції особистих якостей людини, в тому числі з позиції уроджених якостей, до інших теорії, які пов'язують причини правопорушень із факторами соціального порядку. Спори між представниками цих направлень почалися давно та  закінчаться не скоро.

 Перший істотний крок в цьому напрямку зробили представники антропологічного напрямку, насамперед цей напрямок пов'язують з іменем італійського лікаря - психіатра Чезаре Ломброзо (1835-1909 рр.).  Ось такими словами він почав свою працю "Про злочинну людину": "…одного разу вранці я знайшов на черепі каторжника цілу серію атавістичних відхилень аналогічну тим, що мають місце у низьких хребетних. Я усвідомив, що проблема сутності та походження злочинців була вирішена для мене"[131, с. 100]. За все своє життя він дослідив більше 11 тисяч злочинців, вин вимірював їх зріст, вагу, руки ноги, розглядував колір внутрішніх органів. Все це він робив для того, щоб мати право заявити: злочинець - це атавістична істота, яка містить у собі інстинкти первісної людини. Під впливом критики Ч. Ломброзо зробив уступку: він ввів поняття випадкового злочинця, для них у спеціально розроблених мірах попередження передбачалися виправні дома. Однак не можна не задати, що Ломброзо був лікарем: основну увагу у заходах попередження він приділяв лікуванню. Слід зазначити, що теорія Ч. Ломброзо викликала дуже багато спорів. Ще при його житті група англійських учених під керівництвом Ч. Горінга зробила комплексне дослідження біля 3 тисяч осіб. Дослідники зробили висновки. Що різниці між злочинцями та незлочинцями не існує, а слід немає такого феномена, як злочинна людина. До таких висновків також дійшов англійський лікар Н. Іст, який дослідив 400 підлітків правопорушників. Однак ця проблема не була закрита. Вже в 1939 році у США вийшло дослідження антрополога Е. Хутона " Американський злочинець" у якому він на підставі дослідження більше 10 тисяч в'язнів стверджував, що злочинці стоять "нижче  по рівню розвитку" і що знизити злочинність можна шляхом повного знищення розумово відсталих або шляхом їх повної сегрегації[2]. [1203, с. 89]. Основний недолік в аргументації Хутона, що він говорив про нерівність розвитку злочинців та добропорядних громадян, так як вони не сиділи би у в'язниці. На зміну антропологам прийшли психологи у особі представників конституціональної психології. Її засновником є німецький психолог та психіатр Е. Кречмер (1888 - 1964). Проблеми своїх досліджень він формулював відштовхуючись від народних спостережень: " Інтриган - із горбом та з кашлем, жінка з народу - низького зросту, кругла, немов шар і т. д." [119, с. 66]. Сам Кречмер не намагався знайти зв'язок між відповідною побудовою тіла та протиправною поведінкою суб'єкта. Це зробив американський дослідник У. Шелдон. Він виділив три основні побудови тіла, а також розробив систему, яка дозволяла класифікувати індивідів по побудові тіла, а потім використовувати дані для визначення їх темпераменту та поведінки. На початку 50 - їх років у США у злочинця, який скоїв декілька вбивств було знайдено додаткову хромосому Y. Приблизно в той же час така хромосома була знайдена й у вбивці у Франції. З перевіркою теорії, що знайдена хромосома " насилля " були проведені масові дослідження у США та Франції. Результати були опубліковані у 1975 році в Парижі.  Додаткова хромосома Y була знайдена у 1,0 - 1,4% осіб, які відбувають покарання. Загальні результати дослідження показали, що серед осіб, як скоїли правопорушення та мають генотип XXY, питома вага правопорушень проти особи та громадського порядку склала біля 9%, в той час як у правопорушників без такої аномалії ця цифра була значно вище.

Були й інші теорії, які намагалися довести тенденції "спадщини". До них належать " теорія близнюків", та теорія "сімейного древа". Так, вважалося, що однояйцеві близнюки повинні виявити більше однакових рис правопорушника чим різнояйцеві. Датський кримінолог К. Криситиансен дослідив біля 6 тисяч пар близнюків. За його дослідженнями, співпадання випадків вчинення правопорушень в однояйцевих близнюків - 35%, а у різнояйцевих - 12%. Здається різниця очевидна, але для нас важливий інший висновок: на поведінку близнюків великий вплив оказують також умови життя поряд із спадковістю. Друге дослідження торкалося родовідних древ двох династій: Джуксів та Едвардсів. В першій із 1200 членів 140 були злочинцями, а в другій більшість займала високі громадські пости та досягала великих успіхів у науці. (Наприклад: Эдвардс (Edwards) Джонатан (1703-1758) , американський богослов, релігійний діяч Нової Англії. Містик та фундаменталіст, противник армініанства, прихильник радикального кальвінізму. Трактати "Свобода волі" (1754), "На захист великого християнського вчення про першорідний гріх" (1758)). Якщо злочинні риси спадкуються у Джуксів, то Едварси повинні бути чистими, за винятком мабуть, випадкових правопорушень. Але з'ясувалося, що і в родині Едвардсів також є злочинці.

В середині 19 сторіччя з'явилися біопсихологічні теорії походження правопорушень та злочинності взагалі. Їх виникнення пов'язують з іменем З. Фрейда (1856 - 1939), австрійського лікаря та психолога. Сам Фрейд не займався проблемами злочинності, однак його послідовники зробили все, щоб пристосувати його вчення до пояснення причин правопорушень. Фрейд намагався знайти методику лікування неврозів. Її суть - допомогти пацієнту усвідомити причини своїх страхів, так як якщо людина знає чого боїться, то вона вже готова, щоб перемогти ці страхи. Подальші мислення призвели до того, що Фрейд зробив висновок, що в глибині свідомості живуть не тільки набуті фантоми. "Людина народжується із потягами, які треба обмежувати, наприклад, сексуальний потяг лібідо" [ 200, с. 132]. На останньому етапі своєї діяльності він надає своєму вченню філософське звучання. Він розробляє структуру особи, яка складається з трьох інстанцій - Я, Воно, Ідеал - Я.  Я у людини пов'язано із свідомістю, воно господарює над його спонуканнями. Іншими словами, кожен з нас судить про себе по своїх вчинках, які він свідомо вчинив, або свідомо від них відхилився. Із цього Я виходить ініціатива по витісненню зі свідомості психотравматуючих обставин. Однак в людині існує Воно, яке містить у собі ті самі спонукання. Витіснення зливається з Воно і є його частиною. " Я уособлює те, що можна назвати розумом у протилежність Воно, яке відповідає пристрасті" [202, с. 96]. Витіснення спонукань породжує Ідеал - Я, воно і є початковою природою людини. Якщо Я буде і постійному конфлікті із Воно це може призвести до душевного розладу та інших небезпечних наслідків ( читай правопорушень). Вчення Фрейда було розвинуто його учнями. К. Юнг ( 1875 - 1961), швейцарський психолог та психіатр. Заснував напрямок " аналітична психологія". Він виділив у несвідомому дві частини: особисте несвідоме та колективне несвідоме. Перше місить все, що людина намагається витіснити зі свідомості, але воно залишається у якості сліду у несвідомому. Зміст другого, тобто колективного несвідомого, не набувається в процесі життя, воно " природжені інстинкти та первісні форми збагнення - архетипи. Аналітична психологія Юнга "соціологізує" фрейдизм. Колективне несвідоме - це вже не тільки інстинкти, біологічний потяг, а й історія людства. "Тому причини правопорушень скоріше соціальні та містяться у пережитках минулого у свідомості людства" [202, с. 98].  Праці З. Фрейда, К.Г. Юнга та їх послідовників А. Адлера, Е. Фромма довели, що людини є соціальною істотою та що відповідь на питання " Що є людина ? " треба шукати не тільки в ній, а й між людьми, тобто в їх взаємовідношеннях. Тим самим вони запровадили початок соціологічним теоріям причин та умов правопорушень.

Прихильники властивих злочинних якостей у людини не відкидали роль зовнішніх обставин. Сам Ч. Ломброзо говорив про "випадкових злочинців", які вчиняли правопорушення під впливом зовнішніх обставин. Ломброзо нарахував біля 16 таких факторів: кліматичні, метеорологічні, фактори освіти, цивілізації та інші. Учень Ч. Ломброзо Е. Феррі розрізняв три групи факторів:

• "антропологічні (органічні аномалії мозку, кісток, рефлекторної діяльності, розумові та психічні аномалії, освіта, рід занять, виховання та ін.).
• фізичні (клімат, зміна дня та ночі, метеорологічні умови, річна температура).
• Соціальні (релігія, стан промисловості, економічний та політичний строй, побудова виконавчих органів, органів правосуддя, постановку законодавства взагалі)" [ 202, с. 102].

Теорія факторів злочинності стала певним містком до соціологічних теорій правопорушень. У ХІХ сторіччі її найбільш повно сформулював Кетле (Quetelet) Ламбер Адольф Жак (1796-1874) , бельгійський вчений, соціолог-позитивіст; один із засновників наукової статистики, іноземний член-корреспондент Петербурзької АН (1847). У своїх дослідженнях він  спирався на філософський позитивізм О. Конта " позитивний стан людського розуму, коли він відторгає прагнення познати внутрішні причини явищ, а переходить до спостереження, встановлення зв'язків між різними явищами та деякими спільними фактами" .