Якщо починати вести розмову про особу порушника норм адміністративного права, то спочатку, на наш погляд треба з'ясувати поняття  "людина", "особа", "індивід". Це зумовлено тим, що людина багатогранна істота. Антонян Ю. М. зазначає, що "…людину можна вивчати у філософському, соціологічному, психологічному, економічному, демографічному, правовому, психологічному та інших аспектах"[ 77, с. 32]. Щоб з'ясувати поняття людини ми в першу чергу звернемося до довідкової літератури: " Людина - суспільна істота, якій властиві свідомість та розум, суб'єкт суспільно-історичної діяльності та культури. Специфічні особливості людини, що різко виділяють його зі світом тварин: прямоходіння, високий розвиток головного мозку, мислення і членороздільна мова. Людина пізнає і змінює світ і самого себе, діє культуру і власну історію. Сутність людини, його походження і призначення, місце людини у світі були і залишаються центральними проблемами філософії, релігії, науки і мистецтва". "Індивід (від лат. individum - неподільне) окрема жива істота, особа, людина, на відміну від соціальної групи та суспільства в цілому" [224, с. 398]. Отже індивід - це окремо взятий представник людського роду, якому властиві неповторні природні та соціальні якості.  Що ж стосується особистості, то в літературі це поняття також досліджувалося представниками різних наук. У філософській літературі зустрічаються такі точки зору: " Особистість - цей термін означає:

• Стійку систему соціально значущих рис, які характеризують індивіда як члена суспільства;
• Індивідуального носія цих рис, як вільного та відповідального суб'єкта свідомої вольової діяльності" [224, с. 489].

Отже, особистість - це людина, яка являє собою і соціоприродну і соціальну істоту, а це означає, що одиничний, окремий представник людського роду втілює в собі єдність індивіда і соціального і біологічного. Особистість являє собою системну якість. Вона здобувається індивідом у практичній діяльності, зокрема у праці та спілкуванні з іншими людьми. Індивід тільки тоді стає особистістю, коли його, так би мовити, залучено до суспільних відносин. Андросюк В.Г. зокрема, зазначає "…особистість - це обов'язково людина як істота, що має специфічну тілесну будову та риси приналежності до суспільства; індивід як продукт соціального розвитку, єдність наслідуваного та набутого, носій психіки як системи особливих утворень " [206, с. 64]. Заслуговує на увагу точка зору Надольного І.Ф., яка має велике значення для нашій роботи і яку ми цілком підтримуємо: " Треба враховувати, що у процесі еволюції людини її біологічна природа більш збагачувалася соціальними компонентами. Тому точніше говорити про "соціально-біологічну" та соціальну природу людини" [200, с. 463]. Зважаючи на вищевикладене, людська особистість може бути визначена, як відносно стійка, динамічна, соціально зумовлена сукупність фізичних, психологічних, моральних, суспільних, вольових якостей людини, свідомість та поступки якої характеризуються відповідним ступенем соціальної зрілості, та виконуванням певних соціальних ролей у суспільстві, а також прагненням проявити свою індивідуальність.

Особистість не надається з дня народження, а формується в процесі суспільних відносин, тобто є продуктом соціалізації людини. В той же час людина є  продуктом подвійної детермінації, оскільки її природа біосоціальна.

Щодо природи та сутності людини - це не тотожні категорії. Якщо перше містить генетичні та соціальні зв'язки людини, то друге охоплює соціальні ознаки. Людині властиві свідомість та самосвідомість. Для того, щоб бути особою, безумовно, необхідно усвідомлювати навколишню дійсність та самого себе у відношеннях с цією дійсністю. З твердження, що особа неможлива без свідомості, не виходить, що свідомість дорівнює особі. Так як діє не свідомість, а особа, яка регулює свої дії з її допомогою. Тому справедливо буде визнати свідомість внутрішньою сутністю особи. Інша сторона сутності особи пов'язана з соціальною діяльністю людини. Через діяльність співвідноситься внутрішнє та зовнішнє, зовнішнє проникає у внутрішнє (суспільні відносини перетворюються у риси особи), а внутрішнє у зовнішнє (особа опредмечує себе, змінюючи суспільні відносини та духовний світ).

О. І. Остапенко зазначає "…введення терміну "особистість порушника (делінквента) є необхідним для характеристики особи, яка вчинила адміністративний делікт, для виявлення і усунення причин та умов, що сприяють його вчиненню" [167, с. 99]. Сучасне законодавство України і правова теорія оперують термінами: "особистість порушника", "особа, винна у вчиненні правопорушення", "суб'єкт правопорушення", "особа злочинця". А.Ф. Зелінський говорить "…неправильним здається визначення особи злочинця як: "особа злочинця - це особа людини, яка вчинила злочин "" [114, с. 54 ]. Надалі автор відмічає: "про особу злочинця можна говорити лише у відношенні людини, винної у злочинній діяльності, тобто яка вчинила систему умисних цілеспрямованих дій, передбачених кримінальним  законом "[114, с. 55]. С. Д. Подлінєв вказує, що "…під особистістю правопорушника треба  розуміти соціальне обличчя людини, яка скоїла злочин"  [173, с. 25]. Тобто ми бачимо, що в літературі оперують поняттям "особа правопорушника" в двох аспектах.

Перший просто констатує, що особа правопорушника - це особа людини, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, яке заборонено законом, під загрозою юридичної відповідальності ( наприклад, кримінальної). Представники іншого напрямку відмічають, що особа правопорушника це багатогранне явище, яке містить цілий комплекс ознак, зв'язків, які характеризують особу, її духовний світ, який береться в розвитку та взаємодії із соціальними та індивідуальними умовами життя людини, яка вчинила правопорушення.

Тому говорячи про особу, яка вчинила адміністративний проступок ми маємо відмітити, що це сукупність біологічних, психологічних, соціальних та інших ознак і зв'язків  людини, яка винна в вчиненні діяння, забороненого КУпАП України, тобто вчинила систему дій, заборонених адміністративним законом, та спрямованих на реалізацію спільного для них мотиву та на досягнення спільної цілі.

Аналіз особи, яка вчинила адміністративний проступок з використанням системного підходу дуже складний. Це зумовлено специфікою самого об'єкта дослідження, його різноманітними зв'язками із внутрішнім та зовнішнім середовищем, а також складністю виміру його станів. При вивченні особи, яка вчинила адміністративний проступок необхідно враховувати наступні обставини:

• Зв'язок індивідуальної протиправної поведінки з іншими видами девіантної поведінки;
• Зв'язок причин та умов конкретного адміністративного проступку із загальними причинами адміністративних проступків та умов, що їм сприяють;
• Мотиви, цілі, інтереси, потреби правопорушників;
• Інші біофізіологічні та психологічні ознаки ( стать, вік, темперамент та ін.).

Питання про співвідношення соціального та біологічного в особі любого правопорушника, зокрема, злочинця і порушника норми адміністративного права розглядався вже давно. Це питання розглядали вчені-кримінологи А. Ф. Зелінський, В. Н. Кудрявцев, І. С. Самощенко, О. І. Остапенко, О. М. Тарасенко І. М. Даньшин, А. Л. Могилевський, В. С. Власов та інші. Протягом вивчення цієї проблеми йшло обговорення питання, що в особі людини, яка вчинила адміністративне правопорушення є привалюючим, соціальне, або біологічне?

Як вже говорилося, багато вчених з давніх часів намагалися вирішити цю проблему: теорії природженого злочинця Ч. Ломброзо та Е. Хутона, біопсихологічні теорії З. Фрейда та К. Юнга, спадкоємні теорії, соціологічні теорії Е.Сазерленда, А. Кетле, Р. Мертона та інших. Радянські вчені кримінологи віддавали перевагу соціальному в генезисі протиправної поведінки людини. Однак в ті роки професор І. С. Ной, одним з перших вказав, що причини злочинності, та закономірності генезису протиправної поведінки людини треба шукати не тільки в речах соціальної, а також біологічної спрямованості, тобто і в біологічних якостях людини. В наші часи існують також  різні точки зору на цю проблему. А.Ф. Зелінський говорить: "Соціальне - це особливим образом організоване біологічне, це всього лише різні форми руху матерії, рівно як і механічні, хімічні, внутріатомні. Особа людини формується під впливом двох одночасно діючих потоків інформації - соціальної й генетичної" [114, с. 57 ]. В. Н. Кудрявцев висловлював таку думку: "Невірно, що в структурі індивідуально-особистих якостей  людини, зумовлюючих вчинення ними правопорушень, біологічні ознаки не мають ніякого значення, але їх роль не головна" [137, с. 38]. Після цього автор висловлює думку, що про біологічні ознаки, як соціально-біологічні. А при визначенні таких ознак як вік, стать говорить, що "…при вчиненні правопорушення, значну роль тут виграють не біологічна природа, а соціальних зміст цих ознак" [137, с. 39 ]. Поряд з цим автор висловлює таку думку: "…у співвідношенні біологічного й соціального, біологічні фактори грають роль умов, які сприяють або заважають моральному формуванню особистості" [133, с. 257]. У більш пізніх роботах В. М. Кудрявцев пише: "Визначаючим у генезисі злочинної поведінки є соціальне, а тому злочинність це соціальне, а не біологічне явище" [132, с. 262]. На нашу думку ми повинні, безумовно, враховувати вищевказане: розуміти це співвідношення так:

• У випадку звернення до чистого соціологічного, ми не зможемо довести відповідальність та міри перевиховання, які ми будемо застосовувати до правопорушників;

• У випадку підтримки суто біологічного ми утрачаємо суб'єкта адміністративного проступку, так як людина не винна у своїх спадкових ознаках, які в кінці й "відповідають" за протиправні вчинки особи;
• На нашу думку соціальне й біологічне в особі пов'язані дуже сильно. Хоча сутність особи й соціальна, вона спирається на більш глибокий фундамент - біологічні ознаки. В підрозділі 2.1 ми визначили, що людина - це біосоціальна істота. У людини безумовно, є присутність біологічних властивостей темперамент, психічні реакції, емоційна збудженість, відповідний генотип. В той же час нам необхідно враховувати зовнішню середу, оточення особи. Тобто необхідно враховувати особливості побуту людини, її друзів, знайомих, вплив школи, сім'ї, тобто зовнішніх, соціальних факторів. При взаємодії цих обставин формується і поведінка людини. Однак слід зауважити, що цей зв'язок двосторонній. В деяких випадках соціальне оточення впливаючи на біологічні якості формує певні вчинки, а інколи навпаки - при певних соціологічних зв'язках біологічні фактори певною мірою виступають каталізатором у формуванні поведінки людини. Наприклад в конфліктній ситуації, (соціальне явище), у людини з холеричним темпераментом, (біологічне) більш великі шанси вчинити заборонені законом дії. І навпаки, людина з холеричним темпераментом, (біологічне), в конфліктних ситуаціях, (соціальне явище), частіше вчинює протиправні дії. В першому випадку фактором першого порядку виступає конфліктна ситуація, а другим - темперамент, а в другому навпаки.

Тобто життя та діяльність людини зумовлені єдністю та взаємодією біологічного та соціального факторів при ведучий ролі соціального фактору. Так як специфічні якості людини (мова, трудова діяльність, свідомість), не передаються в порядку спадщини, а формуються в них при житті.

Після визначення сутності особи правопорушника, треба визначитися із її структурою. Тут також треба пригадати вклад вчених-кримінологів, адміністративістів, психологів, які тривалий час розглядали цю категорію [134, с. 83], [131, с. 285], [197, с. 220], [198, с. 232], [129, с. 42], [207, с. 64], [109, с. 9], [107, с. 47], [204, с. 58], [95, с. 51].

Так наприклад, В. Н. Кудрявцев говорить про такі компоненти в структурі особи злочинця: