Соціально-демографічні та кримінально-правові ознаки;

Соціальні проявлення у різних сферах суспільного життя;

Моральні властивості;

Психологічні особливості [137, с. 32];

На наш погляд  при  визначенні структури особи адміністративного делінквенту треба максимально враховувати індивідуальні психологічні особливості та біологічно зумовлені якості, які грають важливу роль в механізмі протиправного діяння, а також соціальні фактори впливу. Окрім зазначеного, ми вважаємо, що розглядати особу делінквента треба розглядати з двох позицій:

• Позиції статики;
• Позиції динаміки.

З позиції статики структурі особи адміністративного делінквента будуть властиві наступні ознаки:

1. Біофізіологічні ознаки (стать, вік, фізичні особливості конституції, стан здоров'я, генетичні особливості).
2. Соціально-демографічні ознаки (вік, стать, рівень освіти, соціальне походження та положення, рід занять, рівень матеріального забезпечення та ін.).

Дані про статевий склад порушників дає характеристику "питомої ваги" в деліктності серед жінок та чоловіків, вказують на вчинення приоритетних проступків особами різної статі. Вікова характеристика порушників дозволяє оцінювати деліктну активність різних вікових груп, говорити про особливості протиправної поведінки людей різного віку. Все це допомагає підвищити конкретність та ефективність попереджувальної роботи серед різних вікових груп населення - неповнолітніх, молоді, людей похилого віку і т. д., враховуючи вікові особливості психології, побутових умов життя. Дані про освіту свідчать про залежність протиправної поведінки від рівня освіти та інтелектуального розвитку, які впливають на коло потреб, інтересів, поведінку. Дані про соціальне походження та рід занять осіб, які вчиняють проступки також дуже важливі. Вони показують в яких соціальних сферах, групах більш поширене вчинення адміністративних проступків. Ці дані орієнтують нас на виявлення деліктогенних факторів, специфічних для різних груп населення.

1. Кримінально-правові ознаки (це дані про скоєння в минулому адміністративних проступків та злочинів, про характер цих злочинів або проступків, дані про спрямованість, мотивацію. Про це говорять ст.. 280, 282 КУпАП України. В них чітко визначені обставини, які треба з'ясувати під час розглядання справи про адміністративне правопорушення, та про обов'язок усунення причин та умов скоєння адміністративних проступків відповідними державними органами  [66, с. 941-948]. Вивчення цих ознак сприяє більш вірному вивченню причин та умов споєння проступків в цілому, та сприяють більш ефективному застосуванню адміністративних стягнень та індивідуалізації адміністративної відповідальності.
2. Психологічні та моральні ознаки (тип нервової організації, емоційна збудженість, психологія між особистого спілкування, моральні переконання, ціннісні орієнтації). Усе це можна звести до двох основних моментів. По-перше, це відношення до різних соціальних та моральних цінностей, відношення до своїх обов'язків як працівника, члена колективу, члена сім'ї, відношення до сторонніх осіб, а також до самого себе. По-друге, рівень та характер потреб особи, та засобів, якими ці потреби досягаються.
3. Для характеристики особи порушника суттєві також особливості її інтелектуальних, емоційних та вольових якостей. До інтелектуальних відносяться: рівень розумово розвитку, об'єм знань, зміст та різноманітність інтересів особи. Емоціональні якості особи: сила, врівноваженість нервових процесів (темперамент), динамічність почуттів, ступень емоційної збудженості, реакція на різні роздратовування. Вольові якості особи: уміння регулювати свою діяльність, здатність приймати рішення, вміння досягати ціле своєї діяльності. Це виявляється в таких якостях, як цілеспрямованість, активність, рішучість, енергійність.
4. Соціально-рольові ознаки (сімейний стан, коло спілкування, професія, місце роботи, положення особи в різних соціальних групах і т. д.

Функціонування людини в різних сферах свого життя, пов'язано відповідним статусом людини, з його обов'язками та звичаями. Суспільство в цілому та безпосереднє оточення встановлюють відповідні правила поведінки для індивіда, та самі очікують від нього відповідних дій та вчинків. Подібні очікування детермінують поведінку індивіда, однак інколи вони йдуть в суперечності з його інтересами та цінностями. Другим аспектом може бути те, що існує повний розрив між фактичним положенням особи та його можливостями та потребами, тобто тим, чого він прагне досягти, на що він претендує.

Але всі ми добре знаємо, що адміністративному проступку  передує певний вчинок. Тобто особі адміністративного делінквента з позиції динаміки окрім статичних ознак властива така, як протиправна поведінка. Звідси можна зробити висновок, щоб найбільш повно дослідити особу правопорушника нам треба дослідити крім статичних ознак й динамічні, зокрема протиправну поведінку, а також як статична особа переходить в динамічну.

Якщо звернутися до праць в галузі теорії права, то правова поведінка особи - це поведінка особи (діяння або бездіяльність) свідомо-вольового характеру, яка врегульована нормами права та тягне юридичні наслідки. Протиправна поведінка є її різновидом та характеризується як "…соціально шкідлива, яка суперечить нормам права" [182, с. 449]. В основі кожного вчинку людини лежать певні  мотиви потреби та інтереси особи. В. М. Кудрявцев відмічає, що генезис правомірного вчинку може бути уявлений у вигляді такого ланцюга: "…потреби - інтереси - можливості - об'єкти - цілі - засоби - поступок - результат" [140, с. 162].

По-перше, на наш погляд треба звернути увагу на потреби та інтереси правопорушників. Саме ці категорії оказують вплив на мотиваційну сферу у поведінці осіб, які вчиняють правопорушення. Під мотиваційною сферою в нашій роботі ми будемо розуміти систему потреб, інтересів та установок особи. Поняття потреб найбільш детально розглядається в психології. В цій науці найбільш прийняте розуміння потреб, як "…відчуття людиною недоліку в чому-небудь, який відображається у свідомості та викликати прагнення до його усунення" [95, с. 54]. В психології згідно думці А. Маслоу, провідного психолога в галузі дослідження проблем мотивації,   існує наступна піраміда потреб особи: [190, с. 186].

• Біологічний рівень (фізіологічні потреби) - потреби у розмноженні, їжі,  самозбереженні та ін.
• Соціально-психологічний рівень - потреби у знаннях, у спілкуванні, у матеріальному забезпеченні, сексуальні потреби та ін.

• Духовний рівень - потреби у творчості, у соціальній активності, світоглядні потреби, потреби у вираженні свого "Я", потреби  у самореалізації

Звідси можна зробити на ступні висновки:

• Чим вище рівень мотиву, тим найменше життєво необхідними є відповідні потреби, тобто можна довше затримати їх реалізацію;
• Поки не задовольняються нижчі потреби, вищі залишаються "нецікавими", а з моменту виконання нижчі потреби втрачають мотивуючу силу;
• Із підвищенням потреб підвищується спроможність людини до більшої активності; таким образом, можливість до задоволення вищих потреб є більшим стимулом активності, чим задоволення нижчих.

Потреба відображається у свідомості людини, як мотив її можливої поведінки. "Людські потреби та мотиви мають соціальний характер, вирішальна роль у їх виникненні належить соціальному середовищу, яке регулює формування та розвиток потреб" [95, с. 55]. Безпосереднє джерело дій людини, які спрямовані на задоволення потреб, - це інтереси. Взаємовідносини потреб та інтересів складні та дуже рухомі. Усвідомлені потреби виступають у формі інтересів, а останні впливають на формування та виникнення нових потреб. Інтерес та потреби відображають одні й ті ж явища, процеси та зв'язки, але в різних аспектах. Первинними виступають саме потреби - першопричини інтересу. При цьому інтереси розуміються, як специфічне відношення особи до певного об'єкту матеріального або духовного світу із-за його життєвого значення та емоційної привабливості. Тобто інтереси та потреби формують мотиви вчинків особи, тобто відповідні спонукання до діяльності, які пов'язані із задоволенням потреб. Вони саме й можуть виступати у якості суб'єктивних причин вчинення адміністративних проступків. Тому що мотиви й відповідають нам на запитання : " Для чого здійснюється відповідна діяльність ? ".

Якщо будь яка діяльність починається з потреб та інтересів, тобто з мотиваційної сфери, то протиправна поведінка починається з деформації та перекручення потреб та інтересів особи. Зокрема в літературі зазначається: "всебічна гармонічність інтересів та потреб особи зумовлює правомірність та моральність форм поведінки громадянина" [138, с. 94]. Тому деформація потреб та інтересів правопорушників починається саме з порушення рівноваги між різними видами інтересів та потреб. Наприклад, в умовах сучасного українського суспільства "порушенням рівноваги" слід вважати такі системи інтересів та потреб у яких матеріальні цінності переважають духовні,  егоїстичні потреби  в самоповазі, самовираженні переважають потреби в творчості, служінні суспільству. Більшості громадян України сьогодні властиве піклування тільки про матеріальні блага ( житло, їжу ). Саме в цей час економічної кризи на другий план відступають потреби в знаннях, творчості, духовному спілкуванні. Але ще важливіше те, що окрім зазначених змін загострюються протиріччя між існуючими потребами людини та об'єктивними можливостями їх задоволення. На цій основі порушення гармонійності між різними видами потреб, може йти подальша деформація, при якій потреби втрачають свій первісний смисл та стають перекрученими. Так матеріальні потреби можуть переростати у користь, потреби у соціальному спілкуванні - у заздрість, агресивність. Загальний біологічний та соціальний смисл формування особистості міститься в тому, щоб людина стала максимально адаптована до оточуючого середовища, причому в активному смислі - тобто людини повинна оволодіти закономірностями цього середовища для того, щоб використати їх на блага суспільства. А при несприятливому моральному формуванні особи, виникає суперечка між якостями особи та вимогами суспільства (це в першу чергу відноситься саме до інтересів та потреб). Потреби та інтереси, які не відповідають реальній оточуючий обстановці, можуть визвати деформацію у зіставленні   існуючих інтересів та потреб з можливостями їх досягнення. Ця невідповідність, якщо особа все таки буде прагнути задоволення своїх інтересів та потреб, призводить до вибору рішення, яке йде в розріз з існуючими нормами права та моралі. Незалежно від першопричини неузгодження між особою та середовищем, виникає протиріччя між образом дій даної особи (засобами, які вона обрала та ), та схвалюваними суспільством нормами поведінки.