В цій ситуації виникає протиріччя з соціальними нормами поведінки, а потім й прямий конфлікт, який виражається у протиправному вчинку, зокрема у адміністративному проступку. Про це ми говорили, коли розглядали вчення Р. Мертона, який бачив причини правопорушень саме в цих протиріччях. Після розгляду потреб, інтересів, можливостей нам треба перейти безпосередньо до поступку. Подальшим етапом стає прийняття конкретного рішення, яке містить в собі постановку конкретної цілі, вибір засобів її досягнення, оцінку можливостей досягнення цілі. Рішення вчинити протиправний чи правомірний поступок є певним комплексом рішень: про ціль, об'єкт, засоби досягнення цілі. У свою чергу прийняття рішення знаходиться в залежності від особливостей зовнішньої ситуації, та особистості суб'єкту поступку. Вибір вищезазначеного залежить від світогляду, системи цінностей, правосвідомості, біологічних якостей (хвороби, психічні розлади, психічний стан особи), а також конкретних зовнішніх обставин. В. М. Кудрявцев розглядає процес деформації прийняття рішення, як складове чотирьох елементів:

• "невірна оцінка суб'єктом фактичних обставин;

• недостатнє вираховування нормативних вимог;

• перекручення ціннісних орієнтацій особи;
• дефект самоконтролю" [140, с. 168].

Невірна оцінка фактичних обставин може виражатися у неправильній оцінці вчинку та його наслідків (у цьому ми можемо яскраво побачити суб'єктивну сторону адміністративного проступку - умисел, необережність ст. ст. 10,11 КУпАП). Ця невірна оцінка може породжуватися стереотипами поведінки людини, неможливістю вирішити конфліктну ситуацію правомірними засобами, низьким інтелектуальним рівнем особи. Треба зазначити, що оцінка особою фактичних обставин неможлива без оцінки існуючих норм поведінки у суспільстві. Коли суб'єкт порівнює свої можливості та різні варіанти досягнення своєї мети, він повинен прийняти до уваги моральні, правові та інші норми. У разі деформації правосвідомості, наявності певних стереотипів поведінки при оцінці норми може впливати на невірне представлення про зміст та призначення самої норми. До джерел, які сприяють або перешкоджають виконанню соціальних та правових норм можна виділити : соціально-демографічні особливості суб'єкта, правосвідомість, ступінь збігу вимог норми з інтересами особи та його соціальної групи та ін. Також важливу роль у деформації прийняття рішення є недостатній рівень самоконтролю.

Самоконтроль грає дуже важливу роль у вчинках особи. Він включає в себе не тільки нормативні та ціннісні елементи, але й також емоційну сферу та вольові якості людини. "…навіть при деформації мотивів та інтересів гарний самоконтроль здатен зупинити небажані події" [140, с. 176].  Будь яка поведінка людини є свідомим вольовим актом. Воля є відомим регулюванням людиною своєї поведінки та діяльності, яке пов'язано із подоланням внутрішніх та зовнішніх перешкод. Воля завжди потрібна при виборі цілі, прийнятті рішення, при виконанні будь якої дії. Усі вольові дії можуть бути простими та складними. Проста дія здійснюється без боротьби мотивів, а в складному вольовому діянні виділяють наступні етапи:

1. Усвідомлення мети та прагнення досягти її;
2. Усвідомлення можливостей досягнення мети;
3. Поява мотивів, які приймають або відкидають ці можливості ( в цій стадії засоби досягнення цілі зіставляються із системою цінностей, потреб людини);
4. Боротьба мотивів та вибір;
5. Прийняття однієї з можливостей у якості рішення;
6. Здійснення прийнятого рішення;
7. Подолання зовнішніх перешкод при досягненні мети.

Спираючись на вищевикладене, ми вважаємо за необхідне викласти своє бачення протиправної поведінки адміністративного правопорушника. Першим етапом в ній є існування певних потреб та інтересів, які формують мотиваційну сферу правопорушника. Другим етапом є усвідомлення цілі та засобів її досягнення для задоволення своїх потреб. Третій етап - це зіставлення можливостей, цілі та сфери цінностей, інтересів людини. Четвертий етап - прийняття відповідного рішення.  П'ятий етап - виконання рішення. На першому етапі ми спостерігаємо порушення гармонійності існуючих потреб та інтересів та подальше їх перекручення. На основі цього правопорушник ставить перед собою відповідну ціль, яка зумовлена його потребами та інтересами та визначає   засоби її досягнення, в тому числі й протиправні. На третьому етапі зіставляючи цінності, які є у особи із самою ціллю та можливими засобами її досягнення для прийняття відповідного рішення. На четвертому етапі приймається відповідне рішення на вчинення адміністративного проступку ( тут мають місце невірна оцінка забороняючих адміністративно-правових норм, фактичних обставин, та падіння самоконтролю за своєю поведінкою). П'ятий етап - це безпосереднє вчинення адміністративного проступку.

 О. І. Остапенко дійшов до висновку, що: "в поведінці порушника як під час формування деліктних намірів, так і при вчиненні адміністративного проступку завжди діють два соціальних фактори: конкретна життєва ситуація яка є підставою для делікту, і особистість з її антисуспільними якостями, що склалися під впливом соціального середовища" [168, с. 26]. Тому при вивченні деліктної поведінки особи  повинні враховувати такі обставини як:

1. Конкретну життєву ситуацію, яка у взаємодії з особливостями порушника вплинула на вчинення адміністративного проступку.
2. Умови морально формування особи порушника та їх нормалізація на індивідуальних та соціальних рівнях (в сім'ї, школі, колективі)
3. Соціально-психічні властивості особи-порушника

Сутність зв'язків між явищами та процесами соціального середовища та індивідуальною поведінкою особи носить характер взаємодії, поєднуючись з цілеспрямованою і раціональною поведінкою, вони складаються у певні системи, взаємно впливаючи і зумовлюючи одна одну. Це пояснюється:

а) Поведінкою людини, яка залежить від реальних властивостей оточуючого її середовища і об'єктивних закономірностей та вибору деліктної поведінки особою, що стає можливим у реальних умовах; залежить від особистого тлумачення, розуміння: визначення та значення адміністративно-деліктної ситуації, що виникає перед особою;

б) Сприймання особою лише окремих елементів деліктної ситуації залежить від її деліктного досвіду, а також змісту її цінностей, інтересів та потреб;

в) Зміст очікуваних від особи актів деліктної поведінки значно залежить від того, до якої категорії особистостей вона віднесена в уяві оточуючих її людей;

г) Під час соціальної діяльності особистості важливим для неї критерієм є оцінка її думок, намірів, дій.

Додатковими обставинами. Які впливають на протиправну поведінку особи ми вважаємо:

• Вплив оточуючого середовища (це певні соціальні ролі, які виконує особа, вплив малих соціальних груп);
• Вплив особистих якостей (вік, стать, психічні аномалії та хвороби);
• Не можна не звертати увагу на  психологічні стани: емоції, стреси, афекти, які впливають на вольову регуляцію поведінки самою особою.
• Конкретну життєву ситуацію, яка може активізувати будь який з вищевикладених компонентів.

В науковій літературі ми зустрічаємо багато класифікацій правопорушників, так, наприклад, О.І. Остапенко виділяє такі групи адміністративних правопорушників:

"1) Ситуаційний тип;

2) Ситуаційно-деліктний тип;

3) Послідовно-деліктний тип"  [168, с. 28].

Залежно від характеру соціальної спрямованості можна виділити такі групи осіб, які вчиняють адміністративні проступки:

1. Особи, які виявляють негативне ставлення до особи, честі, людської    гідності, моралі. Найчастіше - це особи, які вчиняють проступки проти громадського порядку: ст. 173 КУпАП "Дрібне хуліганство", ст. 178 КУпАП " Розпивання спиртних напоїв в громадських місцях та поява в громадських місцях в п'яному вигляді " та ін.
2. Особи, які мають індивідуальне відношення до різних соціальних установок та приписів, які передбачають адміністративну відповідальність за їх порушення. Це можуть бути особи, які порушили ст. 182 КУпАП " Порушення тиші у громадських місцях" та ін.
3. Особи, які виявляють легковажне, безвідповідальне відношення до соціальних цінностей із своїх суспільних обов'язків. Наприклад це обов'язки батьків і звідси може вчинятися проступок передбачений ст. 180 КУпАП " Доведення неповнолітнього до стану сп'яніння ".

Дуже важливо пам'ятати, що місце особи, яка вчинила адміністративний проступок, в тій або іншій групі не є абсолютним. Оскільки особисті якості під впливом соціальних умов та взаємодії різноманітніших суб'єктивних характеристик можуть розвиватися як в позитивному так і в негативному плані. Однак ця типологія корисна для проведення профілактичної роботи та виховного процесу серед правопорушників. Оскільки наведеним нами прикладам адміністративних проступків, які можуть вчинятися такими особами, можуть передувати більш дрібні правопорушення (аморальні проступки та ін.).

Засновуючись на власних дослідженнях, ми наведемо кілька класифікацій адміністративних правопорушників.

Можна зробити  розмежування по таким критеріям:

1. По соціально-демографічним ознакам: чоловіки, жінки, особи з вищою, середньою, середньо-спеціальною освітою, особи у віці до 20; 30; 40; 50; 60 років;
2. По ознакам соціального положення та роду занять: робітники, учні, безробітні, пенсіонери, підприємці;
3. По ознакам місця мешкання та тривалості мешкання: місто, сільська місцевість, постійний мешканець, мігрант.
4. По ознакам про стан особи в момент вчинення адміністративного проступку: у стані алкогольного сп'яніння, в стані наркотичної збудженості.

Засновуючись на вищезазначеному, ми можемо виділити ще такі типи адміністративних правопорушників:

1. Випадкові порушники, які вперше вчинили адміністративний проступок, який суперечить їх соціально-позитивній спрямованості, і які характеризуються позитивною поведінкою. Якщо ми згадаємо визначення адміністративного проступку, то - це порушники, які вчинили адміністративний проступок як правило необережно.
2. Ситуаційні порушники, які вчинили адміністративний проступок під впливом негативної зовнішньої ситуації при загальній соціально-позитивної спрямованості особи. Це порушники, які вчинили адміністративний проступок як необережно так і умисно.
3. Нестійкі порушники, які скоїли адміністративні проступки вперше, але які раніш допускали різні правопорушення та аморальні дії.
4. Злісні порушники, яки вчиняли адміністративні проступки неодноразово, незважаючи на прийняті міри примусу або переконання. Це особи які, вчиняють адміністративні проступки, які містять кваліфікований склад (повторність, рецидив та ін.)        

Вчення про особу порушника надає велику допомогу при визначенні профілактичних заходів щодо окремих видів проступків, які вживаються як соціальними так і правоохоронними органами, а також дозволяє вдосконалювати законодавчу базу щодо профілактики адміністративних проступків, як негативного соціального явища.