Тлумачний словник трактує поняття "порядок", як правильний налаштований стан, розташування будь-чого; дотримання звичаїв правил [183. - с.557]. Якщо говорити про громадський порядок, то розповсюдження отримав погляд, згідно якому розрізняють громадський порядок як політико-правову категорію, тобто в широкому розумінні, і громадський порядок як поліцейську категорію, тобто у вузькому розумінні. Така градація на нашу думку повністю виправдана, хоча певний час в радянській та пострадянській юридичній науці вважалася неприйнятною, адже радянська система не визнавала поліцейське право, як правовий феномен, до речі, як і певний період - адміністративне право.

Глибокі соціально-економічні перетворення, які відбуваються в останні роки в нашій країні, потребують не тільки проведення скоординованих економічних реформ, спрямованих на створення повнокровних ринкових механізмів, трансформацію відносин власності, розвиток підприємництва, але і посилення захисту прав і свобод громадян, усіх форм власності, інтересів підприємств, установ, організацій і суспільних об'єднань від злочинних та інших протиправних зазіхань.  У цих умовах вкрай важливий чинний механізм зміцнення громадського порядку, забезпечення особистої безпеки   громадян   і   громадської   безпеки.    Терміни "громадський порядок", "особиста безпека громадян", "громадська безпека" мають широке поширення: вони часто вживаються як у міжнародно-правових документах, національному законодавстві різноманітних країн [117], так і в соціально-економічній та юридичній літературі. Це припускає необхідність теоретичного визначення понять "громадський порядок", "особиста безпека громадян", розкриття змісту їх забезпечення й охорони.  Як уже зазначалося у літературних джерелах із питань держави і права, поняття громадського порядку прийнято розглядати в двох значеннях, що мають широке і вузьке тлумачення цього поняття.

Громадський порядок як політико-правова категорія означає, на наш погляд, соціальний благоустрій та організованість всього суспільства, охоплює всі сфери суспільних відносин, що регулюються юридичними та іншими нормами.

Виходячи з положень загальної теорії права, під громадським порядком у широкому змісті розуміється вся система суспільних відносин, що існують у даному суспільстві. Громадський порядок коріниться у самому характері виробництва, обумовлюється системою виробничих відносин, будучи водночас формою зміцнення й охорони засобів виробництва, необхідною передумовою його поступального розвитку.

Зміст громадського порядку в широкому розумінні містить у собі всю систему суспільних відносин, що складаються внаслідок дотримання і реалізації чинних у суспільстві та всіх сферах життя соціальних норм (норм права, інших соціальних норм неюридичного характеру), принципів, ідей, що становлять суспільно необхідну і найбільш важливу для даного економічного та політичного ладу поведінку людей, діяльність державних інституцій та громадських об'єднань.  У такому значенні громадський порядок є об'єктом охоронного впливу всіх соціальних інститутів держави [185. - с.27; 221. - с.7].

Викладені вище положення про поняття "громадський порядок" в широкому розумінні мають важливе значення для його характеристики. Проте стан речей, який склався при тоталітарній радянській державі та перейшов у спадок незалежній Україні, не відбиває сучасні уявлення про державу і право. На сьогоднішній день прогалини в законодавстві викликають широке тлумачення законодавства, що дозволяє підмінити закони інструкціями, а це неприпустимо для правової держави.  У тоталітарному суспільстві людина була гвинтиком у механізмі держави.  Права людини розумілися з позиції встановлення їх державою. У сфері громадського порядку практично не припускалося право оскарження незаконних дій посадових осіб.  Зокрема, довгі роки не припускалося оскарження постанов начальників органів внутрішніх справ та їх заступників про накладення адміністративних стягнень за дрібне хуліганство.  Внаслідок цього, незважаючи на демократичні формулювання у визначеннях громадського порядку, демократія в цій сфері фактично була відсутня.

Перехід суспільства в Україні до нового якісного стану поклав кінець пресингу держави над громадянським суспільством. Знаменним у цьому відношенні є прийняття 28 червня 1998 року Конституції України, яка проголосила, що захист і охорона людини повинні стати головною функцією держави,  суспільство повинно мати пріоритет перед державою.

Гуманні ідеї втілені в нашій Конституції, набутки світового співтовариства в сфері захисту прав людини повинні бути під надійним захистом. Виходячи з цього, перед юридичною наукою і практикою постало завдання визначити новий підхід до розкриття сутності громадського порядку і вироблення загальнодержавних заходів для його охорони.

Змістом громадського порядку є система суспільних відносин, що складаються в результаті дотримання і виконання норм права, моралі й інших соціальних норм.  Реальний громадський порядок складають не тільки встановлення соціальних норм, а й суспільні відносини, що складаються фактично на їхній основі.  У залежності від виду регулюючих норм ці відносини можуть бути правовими і не правовими.

Необхідно відзначити, що при аналізі й оцінці стану громадського порядку неминуче виникає питання, що стосується двох його проявів:

по-перше, про сукупність позитивних суспільних відносин, урегульованих соціальними нормами;

по-друге, про реальний стан суспільних відносин у всьому різноманітті, включаючи і різні негативні обставини, а також питання про злочини та адміністративні правопорушення, що скоюються (вчиняються) в цій сфері.

Основу громадського порядку в широкому розумінні складає правопорядок: порядок в сім'ї, общині, трудових колективах, апараті державного управління, громадських місцях, армії, в економіці та фінансовому господарстві, в природоохоронній сфері. Подібний порядок характеризується певною стійкістю та гармонією між людьми. Колізії, конфлікти, соціальні потрясіння попереджуються або усуваються за допомогою державних і громадських механізмів.

Таким чином, основу громадського порядку складають відносини, що складаються в громадських місцях, тобто в місцях спілкування людей при задоволенні їх матеріальних, духовних потреб, під час відпочинку.  Проте було б помилкою обмежувати громадський порядок тільки рамками громадських місць.  Хуліганство в окремій квартирі також є зазіханням на громадський порядок.  Тому робимо висновок, що поняттям "громадський порядок" охоплюються і відносини, що виникають та розвиваються поза громадськими місцями, але за своїм характером пов'язуються з забезпеченням особистої безпеки громадян, суспільного спокою, створенням нормальних умов для діяльності державних і громадських організацій, для праці та відпочинку громадян, охорони їхньої честі та гідності.

Важливою характеризуючою ознакою громадського порядку в широкому розумінні виступає його політико-правовий аспект. Для правової науки громадський порядок у політико-правовому розумінні не є новим поняттям. Вперше громадський порядок у політико-правовому розумінні розкрив давньогрецький філософ Платон, покладаючи, в роботі "Государство", на стражів обов'язок по охороні порядку від внутрішніх і зовнішніх ворогів [192. - с.160, 181, 262]. Схоже уявлення про громадський порядок мали отці церкви, представники епохи Відродження Данте і Шекспір, французький  мислитель Токвіль, видатні державознавці - Б.М.Чичерін, А.Г.Градовський, М.М.Коркунов.

Зрештою, без громадського порядку в політико-правовому розумінні неможливе системне та впорядковане життя людей. Стихійні лиха, війни, епідемії революції, економічний занепад, масові безпорядки на вулицях і високий рівень злочинності руйнують громадський порядок як політичну та економічну систему суспільства і можуть зворушити державу в цілому.

Сама держава виникає з необхідності створити в суспільстві порядок, щоб життя людей проходило в умовах безпеки і добробуту, без ексцесів і в гармонії один з одним. Історичний досвід показує, що виробництво матеріальних і культурно-духовних благ вимагає певного громадського порядку, який може в основному забезпечити держава. По суті під державою розуміється організоване суспільство, тобто суспільство, в якому має місце порядок.

Державі як правому і суспільно-політичному явищу давалось багато наукових визначень. Навіть можна сказати, що скільки в історії було видатних державознавців, стільки й було спроб визначити і пояснити сутність держави. Проте є одна докорінна, можливо, навіть перша причина, пояснююча виникнення та суть держави, яка дозволяє дати більш чітке її визначення,- це необхідність створити для життя та діяльності людей правовий і громадський порядок. "Государство, - писав російський правознавець А.Д. Градовський, - есть оседлая и организованная масса лиц и общественных союзов, живущих на определённой территории и подчинённых одной верховной власти, облечённой правами законодательства, суда и управления для обеспечения юридического порядка и общих условий благосостояния." [98. - с.1]. Через необхідність встановлення для людей громадського порядку визначав поняття держави інший російський правознавець М.М.Коркунов, який писав: "Государство есть общественный союз свободных людей с принудительно установленным мирным порядком посредством предоставления исключительного права принуждения только органам государства." [157. - с.380].

Держава не є договірний винахід людей, як вважали мислителі в Європі в XVII - XVIII століттях; це - не машина для придушення одного класу іншим, як односторонньо вважали марксисти; їй, по Руссо, не передує який-небудь природний первісний стан щасливих людей, бо без порядку неможливе щасливе життя; держава сама є початковим природнім початком у всьому: у спілкуванні людей один з одним, в їх господарському, культурному та релігійному житті.

Навіть прибічники більшовицьких, ворожих в кінцевому результаті по відношенню до держави, поглядів пояснювали функціонування держави на першій фазі комунізму необхідністю охороняти створений ними новий соціальний порядок. Їх вожді постійно повторювали в революційні роки: необхідно встановити найсуворіший революційний порядок. "Сам вооружённый поголовно народ, объединённый Советами, -  вот кто должен управлять государством, - писав Ленін в квітні 1917. - Вот кто установит необходимый порядок, вот какую власть будут не только слушаться, но и уважать рабочие и крестьяне." [164. - с.152].

Охорона громадського порядку уособлює собою важливу функцію органів виконавчої влади. Напевне, ніколи в історії людської цивілізації подібна діяльність державних органів не була такою актуальною, як в останній третині ХХ століття. При цьому, на наш погляд, слід вичленити декілька аспектів, які в наші дні надають проблемі громадського порядку особливої актуальності.

  По-перше, значна частина злочинів та проступків, які, прямо чи опосередковано, посягають на громадський порядок, нині скоюється в громадських місцях. Терористичні акти рідко вчиняються у квартирах або за місцем роботи, а, як правило, на вулицях, вокзалах, транспорті, в місцях громадського харчування. Те ж саме можна сказати про хуліганство, яке також дуже поширене і завдає громадянам безліч незручностей.

По-друге, сімдесятирічне втручання радянського державного апарату у всі економічні справи країни, а потім, під час реформ і перебудови початку 90-х років, раптове усунення всіляких табу на комерційну, торгівельну, підприємницьку діяльність та на спиртне, призвело до виникнення в країні ситуації, за якої різко збільшилась кількість бомжів, бродяг та паразитів різного роду. З появою громадян такого типу не лише значно змінився соціальний ландшафт, а й підвищилася загроза для громадського порядку.