Необхідність розробки ефективної боротьби зі злочинністю у сучасних умовах нашого суспільства обов'язково передбачає, поряд із застосуванням апробованих методів, пошук нових, нетрадиційних шляхів вирішення проблем, пов'язаних з нейтралізацією та витісненням злочинності з життя нашого суспільства [167; 168]. Стає все більш очевидною необхідність розробки в Україні єдиної всеохоплюючої концепції боротьби з економічною злочинністю. Лише вольовий політичний підхід дозволить подолати, з одного боку, надмірну догматизацію, а з іншого - вульгарну соціологізацію досить складного негативного соціального феномена, яким є економічна злочинність. З метою посилення боротьби з економічною злочинністю роблять спроби удосконалення законодавства, але потрібно враховувати, що кримінальному праву властиві й певні протиріччя, які можна розділити на три групи: протиріччя самої соціальної дійсності; протиріччя між соціальною дійсністю і кримінальним правом та протиріччя всередині самого кримінального права [58].

Тому важливого значення набуває визначення основних принципів застосування кримінально-правових норм боротьби зі злочинністю, перш за все заходів кримінальної відповідальності, питання криміналізації та декриміналізації суспільно небезпечних діянь. Аналіз і знання стану практичного застосування кримінально-правових норм, з'ясування рівня їх ефективності - прямо впливає на прийняття рішень та ефективність діяльності правоохоронних органів по боротьбі з економічною злочинністю.

Про ефективність заходів кримінальної відповідальності в країнах Європейського Союзу та Східної Європи свідчать дані, наведені у рисунках 2.1, 2.2 [451, 181].

У кримінальних заходах, що застосовуються, адекватно відображається характер і ступінь суспільної небезпеки діянь, з якими вони покликані боротися [19, 14]. На нинішньому етапі розвитку в Україні необхідність у прийнятті нових і розширенні меж діючих кримінально-правових норм не знімається. Але даний процес, як вважають фахівці, поки що слід розглядати не як серію епізодичних заходів, а як розвиток певної тенденції, існування якої підтверджує досвід зарубіжних країн. У той же час необхідно зазначити, що сама ця тенденція у загальному плані повинна мати певною мірою затихаючий характер і не тільки ці процеси повинні бути головними у боротьбі з економічною злочинністю, а й інші впливи з боку держави [332, 31-38].

Кримінально-правова боротьба зі злочинами, що перешкоджають розвитку економіки, має багато аспектів, які потребують подальшого вивчення та аналізу, чіткого визначення самого поняття економічного злочину та економічної злочинності.

Дослідженням встановлено, що необхідність такого кроку почали розуміти вже не лише наукові, а й офіційні кола. Усе частіше на офіційному рівні в законодавчих актах і документах почали вживати такі терміни, як "злочини в сфері економіки", "економічні злочини", "злочинність у сфері економічних відносин", "тіньова економіка", "корупція" тощо, а це дозволяє говорити не лише про наукове, але й про офіційне визначення таких злочинів.

Успіх аналізу складових економічної злочинності багато в чому залежатиме від точного визначення сфери наукового пошуку. Тому необхідно визначити перелік суспільно небезпечних діянь, які останнім часом у оперативно-розшуковій, судово-слідчій практиці, соціологічній, кримінально-правовій, управлінській та іншій літературі отримали назву "економічні злочини". Перш за все, у процесі здійснення подібного дослідження важливим є уточнення понятійного апарату. У даний час, як уже вказувалося, складається така ситуація, коли поняття: "злочин у сфері економіки", "злочини, що здійснюються у господарській діяльності", "економічні злочини" часто використовуються як тотожні. Методологічно це неправильно, бо кожне поняття повинне бути наповнене відповідним змістом.

Аналіз показав, що право України сьогодні чітко не визначає такого законодавчого поняття, як економічний злочин, але злочини економічної спрямованості охоплюють значне коло кримінальних посягань на економічну безпеку. Кримінальний кодекс України, прийнятий Верховною Радою у 2001 році, налічує 51 статтю, якими передбачається відповідальність за злочини у сфері економічних відносин. До них віднесено розділ VII КК України "Злочини у сфері господарської діяльності", норми статей якого передбачають відповідальність за контрабанду (ст. 201), заняття забороненими видами господарської діяльності              (ст. 203), незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів (ст. 204), фіктивне підприємництво (ст. 205), легалізацію (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (ст. 209), ухилення від сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів (ст. 212), незаконну приватизацію державного, приватного майна            (ст. 233) та інші злочини у сфері економічних відносин. Специфічність ознак зазначеного кола злочинів полягає у тому, що вони значною мірою є корисливо вмотивовані і вчиняються особами, які виконують певні функції у сфері виробництва та послуг, а також особами, які пов'язані з державним регулюванням такої діяльності та контролем за нею. Але встановити визначення такого поняття потрібно саме з позицій кримінального законодавства, тому постійно виникають пропозиції про виділення такої групи злочинів у системі Особливої частини [250].

За останніми визначеннями, вченими країн-учасниць СНД економічні злочини посягають на економіку, права, свободи, потреби й інтереси учасників економічних відносин, порушують нормальне функціонування господарського механізму, завдають цим соціальним цінностям і благам матеріального збитку, що стає загрозою державності країн, які стали на шлях самостійного розвитку [105, 13].

Є й інші погляди. Згідно з однією позицією, до цієї групи злочинів слід віднести діяння, що здійснюються у зв'язку чи з приводу функціонування економічних відносин [262, 30]. Майже з таких позицій підходять до визначення ознак цієї групи злочинів й інші дослідники, вважаючи, що їх відмінною рисою є спрямованість на економічні інтереси держави. Існує думка, згідно з якою, щоб виділити ці злочини, необхідно встановити обов'язкову присутність у їх об'єктивній стороні ознаки порушення спеціальних правил нормативного характеру, що регламентують порядок та умови роботи підприємств і організацій. Деякі науковці вважають, що наявність у кримінальному законодавстві таких норм забезпечує всю цілісну систему економічних відносин, захист економічних інтересів держави. На жаль, при розробці та прийнятті останнього варіанта Кримінального кодексу України не було дано визначення поняття "економічний злочин", враховуючи те, що віднесення конкретних злочинів до цієї групи та її системної побудови сформувало б більш чітке уявлення про поняття аналізованих злочинів [446]. Немає визначення цієї групи злочинів і в інших офіційних виданнях. Проте у Кримінальному кодексі Російської Федерації чітко визначений розділ "Економічні злочини" [323].

У зв'язку з цим ознаки злочинів у сфері економічних відносин потребують подальшої конкретизації. Специфіка цих злочинів полягає в тому, що вони не лише здійснюються у зв'язку чи з приводу функціонування економічних відносин, а й завдають економіці збитку, який може виражатися або у прямому зменшенні наявного фонду матеріальних цінностей державного, колективного, приватного власника, або у порушенні функціонування окремих господарських галузей чи господарських процесів, або в ускладненні реалізації соціально-економічних програм підривати авторитет влади та міжнародний імідж України [330].

На думку німецьких юристів, відмінність концепцій у визначенні поняття економічної злочинності та її негативного впливу на економіку залежить від того, який аспект у них підкреслюється: кримінологічний чи кримінально-правовий. У першому випадку говорять про злочини за родом занять, злочини корпорацій, зловживання довірою в економічних відносинах; у другому - більше уваги приділяється не особі або типу злочину, а об'єкту злочину. Згідно з підходом, прийнятим у німецькій кримінально-правовій науці, економічні злочини - це діяння, що завдають збитку або створюють небезпеку завдання шкоди економічному життю, системі, суспільству та державі в цілому. Інші західні вчені, підкреслюючи загальновизнану складність, дають однозначне визначення цим злочинам, вважають, що їх можна встановлювати за допомогою ознак, що відносяться до завданого збитку та інших наслідків таких діянь [252].

Можна припустити, що більш детальне дослідження цих ознак сприятиме не лише особливому виділенню вказаних злочинів, а й відмежуванню їх від інших видів правопорушень. Наприклад, угорські вчені вважають, що кримінальна відповідальність повинна супроводжувати такі дії, шкідливий вплив яких має суттєве господарське значення, і завданий ними збиток виявляється не лише у безпосередньому господарському оточенні, а й порушує інтереси всієї господарської діяльності в державі. У випадку відсутності такого збитку питання про кримінальну відповідальність, на їх думку, виникати не може.

Найбільш розповсюдженим є твердження про віднесення до категорії економічних злочинів проти власності, господарських та посадових злочинів. Аналогічна позиція стосовно цієї групи злочинів простежується і в роботах вчених країн Східної Європи [350, 12].

У ході дослідження також встановлено, що особливе місце серед злочинців за своїми психологічними властивостями займають особи, які організовують або беруть участь в економічних злочинах. Вони істотно відрізняються від усіх інших злочинців поєднанням особистісних рис і ступенів їхньої вираженості. Порівняно з іншими злочинцями, так звані "білі комірці" є більш адаптованими, тобто більш пристосованими до різних соціальних ситуацій і їхніх змін; краще орієнтуються в соціальних нормах і вимогах, проповідують уміння жити за рахунок протиправної діяльності. Їм не властиві такі риси, як агресивність і імпульсивність поведінки, що проявляються у насильницьких злочинців. Вони більш товариські, більшість із них не відчуває труднощів у встановленні соціальних контактів, відрізняються більшою стриманістю в поведінці, а їхня активність має виключно цільову спрямованість, тобто служить для досягнення певних, усвідомлених ними цілей [289]. Вони вважають, що все продається і купується, а світом править інтерес.

Основний мотив їхніх злочинних дій придбання або зберігання певного соціального статусу, встановлення корумпованих зв'язків влади, за будь-яку ціну, у тому числі шляхом учинення злочинів у сфері економічних відносин. Недосягнення такого статусу, так само як і "падіння вниз" для них справжня життєва катастрофа, тому ними застосовується підкуп, шантаж, протидія, будь-що для збереження свого становища. Престижний мотив є не що інше, як самоствердження, що є одним із потужних стимулів людської активності, причому його соціальне забарвлення залежить від морально-психологічних особливостей людини [85, 27-29].

Завдяки аналізованим обставинам з'явився новий тип "бізнесменів", які не уявляють свого існування в правовій державі і роблять все, щоб цього не сталося.