Дії об'єднань громадян, політичних партій, соціальних груп та прошарків населення, направлені на забезпечення своїх інтересів і потреб, можуть розвиватися як в межах закону, так і поза цих меж. В останньому випадку вони завдають значної шкоди суспільному ладу, правам і свободам громадян, дезорганізують соціальне, політичне, економічне та культурне життя держави. Ці дії є суспільною загрозою, а тому повинні піддаватися всебічному аналізу та супроводжуватися визначеною реакцією з боку правоохоронних органів.

Це положення відповідає вимогам, що відображені у міжнародно-правових актах. Так, наприклад, ст. 22 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права передбачено, що кожна людина має право на свободу асоціації з іншими і користування цим правом не підлягає ніяким обмеженням, крім тих, які передбачаються законом і які є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної чи громадської безпеки, громадського порядку, охорони здоров'я і моральності населення або захисту прав та свобод інших осіб [250].

Пункт 1 ст. 37 Конституції України передбачає, що забороняється утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення [1, с. 16].

Ці положення знайшли своє відображення у ст. 4 Закону України "Про об'єднання громадян", де зазначається, що не підлягають легалізації, а діяльність легалізованих громадських організацій забороняється у судовому порядку, коли їх метою є зміна шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави, підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав, пропаганда війни і насильства, фашизму і неофашизму, розпалювання національної та релігійної ворожнечі, створення незаконних воєнізованих формувань та обмеження загальновизнаних прав людини.

Відповідно до Закону України "Про об'єднання громадян" можна виділити п'ять груп суб'єктів, що можуть відповідати за порушення законодавства про об'єднання громадян: громадські організації як суб'єкти права, громадяни, керівництво громадських організацій, посадові особи легалізуючих органів, члени (учасники) громадських організацій.

Україна є суверенною незалежною державою, розвивається на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення і захищає свою державність, тому будь-які насильницькі дії проти національної державності України з боку політичних партій, громадських організацій, інших угрупувань чи окремих осіб переслідується законом. Це положення Конституції визначає правові межі діяльності політичних партій, об'єднань громадян, соціальних груп та прошарків населення.

Діяльність об'єднань громадян може бути тимчасово заборонена за поданням легалізуючого органу або прокурора судом на строк до трьох місяців у випадку порушення Конституції України, статутів її суб'єктів, діючого законодавства, а також вчинення дій, що суперечать встановленим цілям. Примусовий розпуск об'єднань здійснюється рішенням суду.

Ліквідація громадської організації вважається завершеною, а громадська організація визнана такою, що припинила своє існування, після внесення про це запису до реєстру.

Запис про припинення діяльності громадської організації вноситься органом, що здійснює державну реєстрацію, при наданні документу про знищення печатки і штампів, заяви про внесення запису про ліквідацію, ліквідаційного балансу або передатного акту або розділювального балансу, рішення відповідного органу про ліквідацію або припинення діяльності та статуту громадської організації і свідоцтва про реєстрацію.

Сьогодні ставлення населення до громадських організацій має дещо однобокий характер, оскільки організації розглядаються здебільшого не як засіб реалізації власних інтересів, не як спосіб самоорганізації громадян, а як соціальний інститут, що дублює або доповнює функції держави. Ці функції насамперед обмежуються перерозподілом матеріальних цінностей або певним соціальним групам [251, с. 25]. Проте можна виділити такі функції громадських організацій, як реалізація і захист прав та інтересів членів громадських організацій, здійснення заповнення державних функцій, що держава самостійно не виконує або виконує не належною мірою, соціальні функції, функції громадських організацій, делеговані державою.

Незалежно від способу класифікації, громадські організації, зареєстровані у встановленому порядку, представляють інтереси певного прошарку населення.

На запитання про існування громадських організації в межах підрозділів МВС України, що було частиною анкетування, яке проводилось для опитування працівників Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, більше половини респондентів зазначили, що в їх підрозділах не існує громадських організацій (54% (219)), 18% (72) вказали, що громадські організації існують, а 28% (114) не змогли відповісти на це питання. На думку переважної більшості респондентів, професійні спілки або громадські організації не впливають на діяльність міліції - (86% (348)), а 14% (57) вважають, що впливають. Таким чином, виокремлюється загальна тенденція до розгляду громадських організацій як непотрібних, оскільки вони не здатні здійснювати ефективний контроль за діяльністю міліції.

Можливо, існування такої думки пов'язане з тим, що правозахисні недержавні організації залишаються осторонь проблем захисту інтересів колективів, хоча і відстоюють права особи. В розвинутих демократичних державах основною функцією правозахисних організацій є здійснення контролю за діями державних установ, зокрема, міліції щодо реалізації та забезпечення прав і свобод людини та громадянина, і найголовніше, що ця функція знайшла своє законодавче закріплення. На нашу думку, в України також необхідно на законодавчому рівні визнати роль правозахисних громадських організацій та об'єднань.

Об'єднання громадян, відповідно до Конституції України, не мають серед своїх конституційних прав права здійснення контролю за діяльністю міліції. В свою чергу, Закон України "Про об'єднання громадян" передбачає, зокрема, наступні права громадських організацій України: одержувати від органів державної влади і управління та органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і завдань, вносити пропозиції до органів влади та управління тощо. Вказані права теоретично можуть бути використані з метою досягнення прозорості та відкритості діяльності міліції. Сьогодні не можна говорити про наявність ефективного демократичного цивільного контролю за діяльністю міліції, оскільки існують істотні відхилення в практичній діяльності органів міліції від вимог принципу верховенства права і законності, які мають системний характер.

На сучасному етапі розвитку міліції України важливо також, щоб громадський контроль за діяльністю міліції здійснювався не лише інститутами громадянського суспільства, але й окремими громадянами. В своїх листах, зверненнях, скаргах, заявах, під час особистого прийому громадян міліцією, в тому числі керівництвом МВС України, розкриваються недоліки та порушення, які були допущені працівниками міліції. Все це сприяє якнайшвидшому усуненню недоліків.

Важливу роль в контролі за діяльністю міліції може і повинен відігравати також інститут опитувань громадської думки, що поступово стає регулярно діючим і визнається часткою невід'ємного політичного життя демократичної України. Дані опитувань можуть давати матеріал, на підставі якого органи законодавчої і виконавчої влади формуватимуть свою думку про роботу органів міліції і вносять зміни та доповнення до діючого законодавства України.

Розширення і вдосконалення потребує також гласність в роботі органів міліції, що передбачає відкритість в їх діяльності, обнародування рішень та результатів, що приймаються ними та надання громадянам, організаціям, трудовим колективам інформації, що стосується їх права, обов'язків і законних інтересів з обов'язковим збереженням державної та комерційної таємниці суб'єктів господарської діяльності.

На нашу думку, держава у значній мірі зацікавлена у становленні громадянського суспільства як засобу свого самовиживання, як гарантію попередження приходу до влади нової бюрократії, чиновницької вседозволеності, зростання мафіозних структур і апарату, розгулу злочинності. З метою досягнення цих цілей громадський контроль за діяльністю міліції здається необхідним. Авторитет та суспільне визнання міліції, забезпечується не лише формально-статусною регламентацією, а й реальним внеском у зміцнення законності і стабілізацію правопорядку.

В наш час, не зважаючи на позитивні зміни в професійній діяльності міліції, в цілому міліція ще не отримала значної довіри з боку суспільства. Значною мірою це пояснюється як об'єктивними негативними тенденціями в стані законності перехідного українського суспільства, так і допущенною недооцінкою ролі правоохоронних органів в умовах становлення правової держави.

Проте визначною умовою підняття рівня довіри населення до міліції, зміні іміджу і місця в суспільстві є повсякденна практика спілкування громадян з працівниками міліції, їх вміння і бажання реалізувати вимоги законів і виправдати очікування населення. У зв'язку з цим неабияке значення має відкритість міліції громадянському суспільству, прозорість її політики і практичних дій в сфері боротьби із злочинністю і порушеннями законності. Міліція повинна вибудувати довгострокову інформаційну політику, що передбачає розширення зв'язку всіх її ланок із структурами громадянського суспільства і ЗМІ.

В основу стратегії відкритості і публічності необхідно покласти системну об'єктивну інформацію про стан правопорядку і законності в населених пунктах, в районах і містах, реагуванні міліції на скарги громадян і повідомлення про зловживання посадових осіб, а також аналіз відслідковуваних результатів зворотнього зв'язку для оперативного реагування і корегування планів і програм боротьби з правопорушеннями з врахуванням громадської думки.

Система взаємодії з населенням повинна набути стійкого ціленаправленого та планового характеру і розглядатися в якості профілактичного компоненту службової діяльності міліції. Ця система припускає використання різноманітних форм і каналів: створення на постійній основі прес-служб, проведення прес-конференцій і "круглих" столів, публічних дискусій в друкованих ЗМІ і на телебаченні за участю посадових осіб міліції.

В перспективі, при накопиченні досвіду, є можливим перехід до планування службово-професійної діяльності на всіх рівнях правоохоронної системи, в тому числі міліції, з урахуванням громадської думки. Водночас, проблема громадського контролю за діяльністю міліції є достатньо новою і нетрадиційною для міліції України, і потрібен досить тривалий період освоєння працівниками міліції нових життєвих реалій і громадянських цінностей, а інститутам громадського контролю - складний процес розуміння того, що міліція в сучасних умовах слугуватиме надійним гарантом законності і правопорядку, буде вміло виконувати поставлені перед нею завдання. Таким чином, завдяки громадському контролю розвиток системи органів міліції буде здійснюватися без відриву від тих процесів, що відбуваються в громадянському суспільстві.

Необхідно зауважити, що сьогодні в Україні існують як громадські організації зі статусом юридичної особи, які проходять державну реєстрацію, так і громадські організації без статусу юридичної особи, легалізація яких відбувається шляхом повідомлення, прикладом цього може бути Громадська рада при МВС України з питань забезпечення прав людини.