Кримінальний кодекс України передбачає можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності. У літературі з кримінального права зазначається: "Звільнення від кримінальної відповідальності - це реалізація державою в особі відповідних органів свого повноваження, відповідно до якого вона відмовляється за наявності підстав, передбачених законом, від державного осуду особи, яка вчинила злочин, а також від покладення на неї нестатків особистого, майнового та іншого характеру, передбачених кримінальним законом за вчиненя даного злочину" [137, с. 316]. Інститут звільнення від кримінальної відповідальності є комплексним інститутом кримінального та кримінально-процесуального права. Дослідники одностайні в тому, що, по-перше, він застосовується лише до осіб, в діях яких є склад злочину [108, c. 13; 124, с. 16; 227, с. 135; 278, с. 43]. По-друге, звільнення від кримінальної відповідальності застосовується факультативно, тобто за розсудом компетентних державних органів [108, c. 19; 227, с. 200]. По-третє, ці органи можуть приймати відповідне рішення тільки за наявності обставин, передбачених у законі [134, с. 34]. Звільнення винної особи від кримінальної відповідальності за вчинений злочин означає, що вона звільняється від негативної оцінки її поведінки, вираженої у формі обвинувального вироку [108, c. 31]. Звільнення особи від кримінальної відповідальності може бути безумовним або умовним. Безумовне - це таке, яке не ставить можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності в залежність від її подальшої поведінки. Воно свідчить про припинення правовідносин між державою та правопорушником (у зв'язку: з дійовим каяттям (ст. 45 КК України); з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК України); із зміною обстановки (ст. 48 КК України), із закінченням строків давності (ст. 49 КК України). Умовне звільнення має місце тоді, коли законом передбачені випадки порушення або ухилення від виконання встановлених ним обмежень (у зв¢язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК України), із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК України). Однак незалежно від правових підстав застосування цих норм, вони являють собою нормативне відображеня ідеї компромісу в концепції сучасної кримінально-правової боротьби  зі злочинністю [4, с. 54].

До неповнолітнього, який вчинив суспільно небезпечне діяння, може застосовуватися будь-який вид звільнення від кримінальної відповідальності, передбачений розділом ІХ КК України. Враховуючи вікові та психологічні особливості підлітків, законодавець у КК України відокремив розділ, присвячений лише особливостям кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх (розділ ХV). У ньому передбачений додадковий, у порівнянні з дорослими, вид звільнення від кримінальної відповідальності для осіб, які не досягли вісімнадцяти років, - звільнення із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК України), а також зазначені певні особливості, що виникають при звільненні неповнолітніх від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. Передбачена законом додаткова можливість звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності обумовлена тим, що риси характеру і навички поведінки у них ще не  набули сталості. Саме тому, як зазначають дослідники, відносно значної категорії неповнолітніх, які вчинили злочин, достатньо застосувати виховні заходи та підвищити соціальний контроль за ними [227, с. 200]. За допомогою застосування альтернативного виду відповідальності законодавець прагне вирішити низку завдань кримінально-правової боротьби зі злочинністю неповнолітніх, а саме:

а) зменшити кримінальну репресію і, як наслідок, питому вагу засуджених осіб, які не досягли вісімнадцяти років, у суспільстві;

б) скоротити строки провадження по кримінальним справам неповнолітніх, що буде значно зменшувати негативний вплив кримінального процесу  на психіку дитини;

в) знизити рівень рецидивної злочинності неповнолітніх шляхом скорочення кола осіб, які засуджені судом і спрямовуються в місце позбавлення волі для відбування покарання, але ж відомо, що знаходження неповнолітнього в пенітіціарних установах суттєво впливає на їх ціннісні орієнтації, світогляд, формування характеру, що може сприяти вчиненню ними нових злочинів у майбутньому;

г) зацікавити неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечне діяння, у співпраці з органами, що здійснюють провадження по кримінальній справі, схиляючи їх до добровільного усунення або пом¢якшення шкідливих наслідків вчиненого; попередити вчинення нових правопорушень тощо.

Детальний аналіз ст. 97 КК України дозволяє зробити висновок, що неповнолітнього може бути звільнено від кримінальної відповідальності із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру у наступних двох випадках. По-перше, коли він вперше вчинив злочин невеликої тяжкості і його виправлення можливе без застосування покарання. По-друге, коли неповнолітній не досяг віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність за вчинення суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки злочину, передбаченого Особливою частиною Кримінального кодексу України. Слід зазначити, що у ст. 97 КК України не встановлений мінімальний вік неповнолітнього, щодо якого можливе застосування примусових заходів виховного характеру. Тлумачення закону свідчить, що ці заходи можуть бути застосовані до будь-якої дитини незалежно від її віку. Вбачається доцільною думка вчених, про необхідність законодавчого усунення цієї прогалини шляхом визначення в кримінальному законі віку, з якого можливо застосовувати примусові виховні заходи [184, с. 98]. Окрім того, як зазначалось раніше, слід передбачити в законі можливість звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням до нього примусових  заходів впливу, якщо він досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність, але внаслідок відставання в розумовому розвитку, не пов'язаному з психічним розладом, під час скоєння суспільно небезпечного діяння не міг, повністю усвідомлювати характер та суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності).

       Можливість звільнення підлітків від кримінальної відповідальності із застосуванням виховних заходів передбачена Мінімальними стандартними правилами, які стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітних. Стаття 11 правил встановлює, що при розгляді справ неповнолітніх необхідно по можливості не доводити справу до офіційного розгляду компетентними державними органами, під якими розуміють суди та інші офіційні органи, які виконують судові функції. Поліція, прокуратура чи інші органи, які ведуть провадження щодо  неповнолітніх, мають бути уповноважені приймати рішення про закриття справи на свій розсуд без проведення офіційного слухання, згідно критеріїв, що встановлені для цієї мети у відповідній правовій системі [164, с.20-21]. Такий порядок звільнення особи від кримінальної відповідальності без розгляду справи судом передбачена законодавством багатьох  держав. Наприклад, ст. 427 КПК Росії, за наявності до того підстав, надає право прокурору, а також слідчому і дізнавачу, за згодою прокурора, винести постанову про закриття кримінального переслідування та порушення перед судом клопотання про застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного впливу [187, с. 700]. На нашу думку, питання про механізм звільнення особи, яка не досягла вісімнадцяти років, від кримінальної відповідальності більш правильно вирішено в законодавстві України, де це рішення приймає суд. Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора, на підставі, передбаченій ч.1 ст. 97 КК України, виносить мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності. Така процедура відображає тенденцію до того, що тільки суд у процесі судового розгляду може закрити справу за нереабілітуючих підстав, до яких, безумовно, відноситься і та, що розглядається нами. Це ні в якій мірі не суперечить принципу презумпції невинуватості. Доречі, винесення прокурором чи слідчим мотивованої  постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності є підсумком самостійного провадження по справі. Тому необхідно розглядати цю процедуру як одну з форм

закінчення досудового слідства, яку слід окреслити у статті 212 КПК України.1

Звільнити особу від кримінальної відповідальності можливо лише у випадках, коли для цього є певні підстави. За думкою С. Г. Келіної, цими підставами можуть бути обставини, які характеризують вчинений злочин та особистість правопорушника; обставини, що характеризують особу обвинуваченого на момент прийняття рішення органом, який ініціює чи приймає рішення про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності. Між підставою та нормою про звільнення повинен бути нерозривний взаємозв'язок, тобто при наявності обставин, які мають відношення до "підстави", завжди чи по загальному правилу може бути застосовано звільнення від кримінальної відповідальності [108, c. 48].

У зв¢язку з цим продуктивною є позиція Ю. М. Грошевого, який вважає, що підстави звільнення від кримінальної відповідальності можна класифікувати на матеріально-правові, кримінально-процесуальні та морально-психологічні. Окрім того він виділяє фактичні підстави як сукупність доказів, що досліджена у судовому розгляді і, яка з достовірністю встановлює наявність матеріально-правових, кримінально-процесуальних та морально-психологічних підстав, для прийняття судом законного та обгрунтованного рішення [59, c. 34-35]. Саме такий поділ підстав орієнтує правозастосовувача на необхідність обгрунтування прийнятого процесуального рішення.

    Як уже зазначалось, особа, яка не досягла вісімнадцяти років, може бути звільнена від кримінальної відповідальності і за інших передбачених законом підстав, а саме у зв'язку : з дійовим каяттям, з примиренням винного з потерпілим, з передачею особи на поруки, із зміною обстановки, із закінченням строків давності (відповідно до ст.ст. 45-49 КК України). Звідси виникає конкуренція підстав звільнення особи від кримінальної відповідальності. Вбачається, що питання про передачу підлітка на поруки або застосування виховних заходів впливу слід розглядати лише у тому разі, коли немає підстав звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності в порядку ст.ст 45, 46, 48, 49 КК України. Це пов'язано з тим, що звільнення від кримінальної відповідальності згідно ст. ст. 45, 46, 48, 49 КК України є безумовним, тобто не ставиться в залежність від подальшої поведінки звільненого. Напроти, у п. 3 ст. 97, п. 2 ст. 47 КК України зазначається, що у разі ухилення неповнолітнього, який вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру або, якщо він порушує умови передачі на поруки, підліток притягується до кримінальної відповідальності. Тому, якщо є можливість, необхідно обирати такий порядок звільнення підлітка, наслідки якого є більш сприятливими для нього.