Для того, щоб звільнити особу, яка не досягла вісімнадцяти років, від кримінальної відповідальності на підставах передбачених ст.ст. 45, 46, 48 КК України, вона, після вчинення злочину, повинна виконати ряд позитивних дій - примиритися з потерпілим, щиро покаятися, сприяти розкриттю злочину, відшкодувати заподіяну шкоду, бездоганно себе поводити, сумлінно ставитися до праці тощо. Для вирішення ж питання про звільненя від кримінальної відповідальності у зв'язку із застосуванням примусових заходів впливу та передачею підлідка на поруки така поведінка не є обов¢язковою. Звільнити неповнолітнього від відповідальності це право, а не обов'язок суду. При вирішенні цього питання він має, насамперед, враховувати характер діяльності підліка після вчинення суспільно небезпечного діяння. Позитивні дії, які буде здійснювати неповнолітній в силу ст.ст. 45, 46, 48 КК України будуть свідчити про те, що він покаявся у вчиненому, та став на шлях виправлення. Тому є більш вірогідним те, що суд дійде висновку про можливість виправлення підлітка без застосування покарання і прийме рішення про його звільнення від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених відповідно ст.ст. 45, 46, 48 КК України ніж застосує ст.ст. 47 (106), 97 КК України. У зв¢язку з цим, є сумнівною думка деяких вчених, які навпаки вважають, що при виборі виду звільнення особи, яка не досягла вісімнадцяти років, від кримінальної відповідальності, необхідно віддавати приоритет нормі, передбаченій у ст. 97 КК України [138, c.384]. Свою позицію вони обгрунтовують тим, що застосування примусових заходів виховного характеру покликане позбавити неповнолітнього, ілюзії про безкараність його дій, нібито повне прощення скоєного у зв'язку із звільненням від кримінальної відповідальності. Не  поділяючи цю точку зору, вважаю, що ті позитивні дії, які вчиняє неповнолітній правопорушник для усунення шкідливих наслідків від злочину, вже свідчать про те, що він відчуває відповідальність за вчинене. Окрім того, якщо підліток буде звільнений від кримінальної відповідальності на підставі ст. 97 КК України, то він ставиться законом в гірше становище ніж дорослий, який у всякому разі буде звільнений згідно ст. ст. 45, 46, 48, тобто безумовно.

Як матеріально-правові підстави звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру необхідно розглядати :

1. Скоєння суспільно небезпечного діяння особою, яка не досягла вісімнадцяти років1;

2.  Вчинення неповнолітним злочину невеликої тяжкості вперше. Згідно п. 2 ст. 12 КК України злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання. Деякі вчені вважають, що до уваги необхідно приймати не фактичне вчинення суспільно небезпечного діяння невеликої тяжкості вперше, а відсутність судимості у особи, щодо якої вирішується питання про звільнення від кримінальної відповідальності [138, c.385]. Погоджуючись з цією думкою слід зазначити, що органам, які вирішують питання про можливість та доцільність звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру обов'язково необхідно виходити із загальної оцінки усіх вчинених неповнолітнім злочинів чи суспільно небезпечних діянь. Факт скоєння ним у минулому злочину, може стати визначальним при виборі виду виховного заходу. Неодноразові протиправні дії підлітка свідчать, що у нього формуються сталі антисуспільні настанови, що він може негативно вплинути на своїх однолітків.

3. Виправлення підлітка можливе без застосування покарання. При встановленні цієї обставини слідчий, прокурор, суддя повинні, по-перше, з¢ясувати як себе поводила особа, яка не досягла вісімнадцяти років, до вчинення нею суспільно небезпечного діяння (чи знаходиться на обліку в кримінальній міліції по справах неповнолітніх; наявність судимості; як характеризується за місцем роботи, навчання, проживання; які взаємовідносини в сім'ї тощо). По-друге, слід проаналізувати характер скоєного підлітком злочину (мотив, ціль, спосіб, тяжкість злочину, наявність дорослих підбурювачів тощо). По-третє, необхідно враховувати поведінку особи, яка не досягла вісімнадцяти років, після  вчинення суспільно небезпечного діяння і до моменту розгляду справи по суті (чи покаявся в скоєному, чи не було в поведінці підлітка нових антисуспільних вчинків, чи сприяв державним органам у розслідуванні злочину тощо.)

Кримінально-процесуальними підставами звільнення неповнолітнього від  кримінальної відповідальності слід вважати достовірну доведеність вини неповнолітнього зібраними в справі доказами, а також те, що він не заперечує проти застосування до нього примусових виховних заходів. Закон не регламентує форму фіксації відсутності заперечення підлітка проти такого порядку провадження по справі. У слідчій та судовій практиці вважається цілком достатнім, щоб підліток поставив свій підпис на відповідній постанові.

 Морально-психологічною підставою звільнення його від кримінальної відповідальності є наявність у слідчого, прокурора, судді впевненості про можливість виправлення і перевиховання неповнолітнього без застосування до нього покарання і те, що призначені виховні заходи дадуть позитивний ефект.

Прокурор, а також слідчій, за згодою прокурора, за наявності цих підстав пред'являють неповнолітньому обвинувачення з додержанням вимог ст.ст. 438, 440 КПК України. Після чого виноситься мотивована постанова про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи, яка не досягла вісімнадцяти років, від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру. Згідно ст. 71 КПК України, у разі виннесення постанови прокурор або слідчий повинні ознайомити неповнолітнього обвинуваченного, його захисника з цим процесуальним документом, роз¢яснити їх права, передбачені КПК України та надати можливість ознайомитися з усіми матеріалами справи. На думку автора, з постановою повинен ознайомлюватися і законний представник неповнолітнього правопорушника, який теж є заінтересованою особою по справі. Тому ч. 4 ст. 71 КПК України після слів "його захисника" необхідно доповнити словосполученням "законного представника".

  Порушення процедури звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру, як вже відмічалося, є правом, а не обов'язком слідчого та прокурора. При вирішенні питання про доцільність застосування таких заходів вони повинні враховувати не тільки підстави звільнення, що зазначені у ст. 97 КК України, але й всю сукупність обставин справи: об¢єкт посягання, спосіб, обставини і стадію вчинення злочину, форму вини, мотив  та ціль злочину, роль неповнолітнього та характер участі у здійсненні злочиного наміру (якщо злочин вчинено у співучасті), тяжкість наслідків, що настали або могли настати тощо. Необхідно враховувати також дані про особу неповнолітнього [219, c. 31]. Прокурор та слідчий, як вже зазначалося, повинні бути впевнені, що виправлення підлітка, його виховання можливе шляхом застосування до нього якогось з цих заходів. Рішення про те, які заходи впливу необхідно застосувати до неповнолітнього правопорушника приймає суд. Але, на наш погляд, і слідчий, який розслідував  кримінальну справу, може брати участь у вирішенні цього питання. Спілкування слідчого на досудовому слідстві з неповнолітнім, його законними представниками, захисником, працівниками служб у справах неповнолітніх дають йому можливість найбільш повно розібратися в характері особи, яка не досягла вісімнадцяти років, вивчити середовище, в якому вона живе. Тому слід законодавчо закріпити за слідчим право зазначати у постанові або обвинувальному висновку захід впливу, який, на його погляд, найбільш доцільно застосувати щодо підлітка. Свою думку про вид примусового заходу виховного характеру може висловити захісник та законий представник неповнолітнього. Ці учасники процесу мають повні дані про особистість неповнолітнього і можуть найбільш точно передбачити його поведінку після звільнення від кримінальної відповідальності та запропонувати який захід впливу стане найбільш ефективним.

Направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності не допускається, якщо неповнолітній обвинувачений проти цього заперечує. На мою думку, якщо неповнолітній згоден з цим рішенням слідчого, необхідно надати можливість його захиснику, законному представнику оскаржити винесену постанову прокурору чи в суд, але лише у випадках, коли вони вважають, що підліток невинний, обмовлює себе або його необхідно звільнити від кримінальної відповідальності за іншою підставою. Висловлена пропозиція обумовлена тим, що у стресовій ситуації, якою звичайно для неповнолітнього є кримінальний процес, поведінка підлітка може бути неадекватною. Безпосередньо це може проявитися у самообмові, вигороджуванні співучасників, ненаданні відомостей, які б могли вплинути на суд при виборі виду та міри відповідальності підлітка. Кримінально-процесуальний кодекс України надає можливість неповнолітньому, його законному представнику, захиснику подати апеляцію, у частині, що стосується інтересів неповнолітнього, щодо якого застосований примусовий захід виховного характеру (п. 3 ст. 348 Кодексу). Але це буде вже після того, як справа буде розглянута в судовому засіданні і неповнолітньому суд призначить виховний захід. Тому, коли постанова слідчого про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності разом з матеріалами кримінальної справи, запереченнями (скаргою) захисника або законного представника потрапить до прокурора, а потім до суду, то вже на ранніх етапах процесу можливо перевірити обгрунтованість постанови слідчого.

 Ініціювати питання про можливість звільнення підлітка від кримінальної відповідальності в порядку ст. 97 КК України, як і за іншими підставами, передбаченими ст.ст. 45, 46, 47, 48 цього Кодексу перед слідчим та прокурором, на мій погляд, може сам неповнолітній, його захисник, законний представник, а також представники підприємств, установ та організацій, в яких навчався чи працював неповнолітній, представники кримінальної міліції та служб у справах неповнолітніх.