б) обставини, що підтверджують безвісну відсутність особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або які дають підставу припустити її загибель від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Зазначення в заяві правової мети допомагає судді під час відкриття провадження у справі встановити наявність у заявника права на звернення до суду з такою вимогою, а також визначити склад заінтересованих осіб, яких належить залучити до участі у справі. Заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою може бути подана з метою розірвання шлюбу у спрощеному порядку, усиновлення дітей без згоди батьків, які є безвісно відсутніми, оформлення права на спадщину тощо (статті 107, 219 СК; статті 47, 44, 1220 ЦК). Отже, мета, для якої заявникові необхідно визнати особу

безвісно відсутньою або оголосити її померлою, повинна мати правовий характер.

До заяви про визнання в судовому порядку фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою мають бути додані документи, що підтверджують сплату судового збору у порядку і розмірі, встановленими ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. № 7-93 "Про державне мито" та оплату витрат на інформаційно- технічне забезпечення, передбачену ч. 2 ст. 81 ЦПК. Утім, якщо в порядку окремого провадження подається заява про оголошення фізичної особи померлою внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, заявник відповідно до п. 9¹ ст. 4 зазначеного Декрету від сплати державного мита звільняється¹. Згідно із п. 6 ч. 4 ст. 81 ЦПК у справах про оголошення фізичної особи померлою внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру не підлягають оплаті й витрати на інформаційно-технічне забезпечення. Витрати фізичних осіб, пов'язані з оплатою правової допомоги при розгляді судом справ про оголошення померлою фізичної особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку, або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, несуть юридичні особи, на території яких мав місце нещасний випадок внаслідок таких надзвичайних ситуацій (ч. 3 ст. 84 ЦПК). Недотримання встановлених законом вимог щодо форми та змісту заяви тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ст. 121 ЦПК, тобто суд має залишити таку заяву без руху.

Підсудність цієї категорії справ закон визначає з урахуванням інтересів як особи, реалізація суб'єктивних прав якої залежить від рішення суду у справі (заявника), так і особи, яку необхідно визнати безвісно відсутньою або оголосити померлою. Заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцем знаходження її майна (ст. 246 ЦПК). Право вибору одного із зазначених у законі судів належить заявнику, тобто ці справи розглядаються за правилами альтернативної підсудності. Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (уси- новлювачів) або одного з них, із ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її законних представників. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місце знаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна. Фізична особа може мати кілька місць проживання. У цьому випадку заявник має право звернутися до відповідного суду за власним вибором. У випадку, коли заявником є юридична особа, заява може бути подана до суду за місцем її знаходження. Місцем знаходження юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені (статті 29, 93 ЦК України).

При цьому слід звернути увагу на особливості визначення підсудності справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою за участю іноземного елемента. Так, згідно з п. 8 ч. 1 ст. 76 Закону України від 23.06.2005 р. № 2709-ІУ "Про Міжнародне приватне право"^[135] суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати справи з іноземним елементом про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим за умови, якщо особа мала останнє відоме місце проживання на території України. Проте правила про визначення міжнародної підсудності за законодавством України застосовуються, якщо інші правила не встановлені міжнародними договорами.

Деякі міжнародні договори про правову допомогу містять спеціальні норми про підсудність справ про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення померлою. Наприклад, двосторонніми договорами України про правову допомогу з Республікою Польща (підписані 24 травня 1993 р.)^[136], Республікою Молдова (підписані 13 грудня 1993 р.)^[137], Латвійською Республікою (підписані 23 травня 1995 р.)^[138] встановлено, що розгляд цих справ належить до компетенції суду тієї Договірної Сторони, громадянином якої ця особа була в той час, коли вона за останніми відомостями була живою. Установи однієї Договірної Сторони можуть визнати громадянина другої сторони безвісно відсутнім або оголосити його померлим за клопотанням осіб, що проживають на її території, якщо їх права та інтереси ґрунтуються на законодавстві цієї Договірної Сторони. У цих випадках кожен суд застосовує законодавство своєї держави. Аналогічні правила щодо розгляду справ про визнання громадянина другої сторони безвісно відсутнім або оголошення його померлим містяться у ст. 25 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (підписана 22 січня 1993 р. у м. Мінську)^[139] та ст. 28 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (підписана 7 жовтня 2002 р у м. Киши- неві, Україною відповідно до листа Міністерства юстиції України від 21.01.2006 р. № 26-53/7 здійснюються заходи щодо підготовки пропозицій про ратифікацію)^[140].

Підготовка справ до судового розгляду. Під час підготовки справи до розгляду, що передбачено ст. 248 ЦПК, суддя повинен встановити осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме. Суддя, крім того, має з'ясувати про наявність відомостей щодо відсутньої особи в організаціях за останнім місцем проживання (житлово-експлуатаційні органи, органи внутрішніх справ, органи місцевого самоврядування та ін.) та за останнім місцем роботи особи. Збирання зазначених даних здійснюється шляхом направлення запитів. Для вирішення справи, як зазначалося, має значення наявність або відсутність у фізичної особи підстав для умисного утаювання свого місцезнаходження. У зв'язку з цим суддя може направити запити до відповідних органів із метою з'ясування, чи не скривається фізична особа, яку необхідно визнати безвісно відсутньою або оголосити померлою, від правоохоронних та інших органів з метою уникнення відповідальності; чи не знаходиться вона в розшуку; чи не намагається вона уникнути виконання обов'язків щодо сплати банківських кредитів, погашення інших заборгованостей тощо.

У справах про оголошення особи померлою, якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, можуть бути додатково витребувані:

а) документи, що підтверджують факти реєстрації нещасних випадків або наявність інших обставин унаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, які загрожували загибеллю (акти метеозведень, гідрометеослужб, різних інспекцій про землетруси, повені, гірські обвали, снігові заноси, пожежі, корабельні аварії, залізничні, автомобільні та авіакатастрофи тощо);

б) докази, що підтверджують знаходження безвісно відсутньої особи у зоні стихійного лиха або катастрофи (списки членів екіпажів, туристичних груп, посвідчень про відрядження, проїзних квитків, санаторних путівок тощо).

У справах про оголошення фізичної особи померлою у зв'язку з воєнними подіями необхідно витребувати документи, що підтверджують знаходження військовослужбовця або іншої фізичної особи в зоні воєнних подій та їх можливу загибель у зв'язку з цими подіями. Із військкомату за місцем мобілізації військовослужбовця та інших органів військового управління може бути також витребуване повідомлення про його загибель чи пропажу безвісти у зв'язку з обставинами воєнного часу тощо.

Оголошення розшуку фізичної особи, місце перебування якої невідоме, ЦПК не передбачає. У процесуальній літературі пропонується передбачити у законі обов'язкове проведення органами внутрішніх справ розшуку такої особи та проводити підготовку справи до судового розгляду у справах про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою у формі попереднього судового засідання^[141]. Утім Пленум Верховного Суду України у п. 6 постанови № 5 від 12.06.2009 р. "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду" зазначив, що, ураховуючи особливості провадження, попереднє судове засідання у справах окремого провадження не проводиться, однак у справах про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою здійснюються певні підготовчі дії, визначені законом. При цьому у п. 5 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України роз'яснюється, що попереднє судове засідання є процесуальною формою підготовки справи до судового розгляду, зміст якої визначається сукупністю процесуальних підготовчих дій, визначених законом. Наведене свідчить про недостатню урегульованість питання щодо можливості проведення попереднього судового засідання у справах окремого провадження та зумовлює неоднакове застосування зазначених норм закону у судовій практиці. Виходячи з наведеного, більш логічним уявляється визнати можливим проведення попереднього судового засідання по справах окремого провадження залежно від характеру підготовчих дій, які потрібно здійснити для забезпечення правильного та швидкого вирішення справи, із закріпленням цього у законі^[142].