Рішення суду повинно відповідати загальним вимогам цивільного процесуального законодавства. Відповідно до ст. 215 ЦПК рішення суду складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин. У виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення може бути відкладено на строк не більше ніж п'ять днів з дня закінчення розгляду справи. У разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин судового рішення суд повідомляє, коли особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитися з повним рішенням суду (ч. 3 ст. 209 ЦПК, ч. 1 ст. 218 ЦПК). Із цього випливає, що по кожній справи має бути ухвалено рішення, яке за формою та змістом відповідає вимогам закону. Однак інколи суди не дотримуються зазначених законодавчих приписів та ухвалюють рішення, що містять тільки вступну та резолютивну частини^[150].

Особливістю рішення у цих справах є те, що висновок суду про безвісну відсутність фізичної особи ґрунтується на юридичному припущенні знаходження особи в живих, а оголошення померлим - на юридичному припущенні смерті особи. Використання презумпції в цьому випадку є наслідком відсутності безспірних відомостей щодо встановлення факту смерті особи або факту знаходження її в живих. У рішенні обов'язково зазначаються дані про особистість фізичної особи, яка визнається безвісно відсутньою чи оголошується померлою, початок безвісної відсутності або день смерті особи, які визначаються відповідно до правил, передбачених законом. Згідно із ст. 43 ЦК України у разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року.

Померлою фізична особа оголошується від дня набрання рішенням суду законної сили. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті (ст. 46 ЦК).

Встановлені законом строки щодо визнання фізичної особи безвісно відсутньою, або оголошення її померлою є матеріально-правовими, тому тягнуть матеріальні, а не процесуально-правові наслідки. Факт спливу визначеного законом строку має встановити суд у судовому засіданні при розгляді справи по суті. Отже, якщо під час розгляду справи буде встановлено, що визначений законом строк ще не сплив, суд має ухвалити рішення про відмову у задоволенні заявленої вимоги. Повторне звернення до суду з вимогою про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим не виключається у зв'язку із об'єктивною зміною обставин, якими вона обґрунтовується.

Суд має відмовити в задоволенні заяви про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення померлою також у випадку, якщо буде встановлено місцеперебування особи, стосовно якої розглядається справа. Встановлення місця перебування фізичної особи, якщо заявник відмовився від заявленої вимоги, тягне закриття провадження по справі.

Після того як рішення про оголошення фізичної особи померлою набере законної сили, суд надсилає його відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для реєстрації смерті особи. Пов'язане це з тим, що правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті (ч. 1 ст. 47 ЦК).

Копія рішення має бути також надіслана до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, а в населеному пункті, де немає нотаріуса, - до відповідного органу місцевого самоврядування, що виконує нотаріальні дії, для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна. За наявності в населеному пункті кількох нотаріусів, а також у випадках, коли місце відкриття спадщини невідоме, рішення надсилається до державного нотаріального архіву з метою передачі його за належністю уповноваженому нотаріусу для вжиття заходів з охорони спадкового майна (ч. 2 ст. 249 ЦПК).

Згідно із ст. 60 Закону України від 02.09.1993 р. № 3425-ХІІ "Про нотаріат" у разі одержання від суду рішення про оголошення фізичної особи померлою державний нотаріальний архів передає це рішення нотаріусу за місцем відкриття спадщини для вжиття заходів з охорони спадкового майна. Якщо у відповідному населеному пункті немає нотаріуса, таке рішення передається державним нотаріальним архівом до виконавчого комітету сільської, селищної чи міської ради. На підставі рішення про оголошення фізичної особи померлою нотаріус за місцем відкриття спадщини, а в населеному пункті, де немає нотаріуса, - посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, яка вчиняє нотаріальні дії, вживають заходів щодо охорони спадкового майна, якщо це потрібно в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів або держави.

Нотаріус, якій видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження, оскільки відповідно до закону спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини (ст. 47 ЦК).

На підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою нотаріус за останнім місцем проживання такої особи описує належне їй майно та встановлює над ним опіку (ст. 44 ЦК). Відповідно до п. 183 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5¹, нотаріус на підставі рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою за останнім місцем проживання такої особи здійснює опис належного їй майна, призначає опікуна майна та передає йому майно на зберігання. На підтвердження цього опікуну видається свідоцтво. Опіка над майном триває до скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою.

Опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, приймає виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах. У порядку, встановленому законом, опікун надає за рахунок цього майна утримання особам, яких фізична особа, яка визнана безвісно відсутньою, зобов'язана утримувати (ст. 44 ЦК).

Рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою тягне й інші передбачені законом правові наслідки: у непрацездатних членів сім'ї виникає право на пенсію; припиняється дія довіреності, що видана цією особою (ст. 248 ЦК); подружжя такої особи має право розірвати шлюб у спрощеному порядку (ст. 107 СК), усиновлювати дітей без згоди відсутнього (ст. 219 СК) та ін.

У разі якщо фізична особа, яку визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою, з'явиться чи буде виявлене її місце перебування, суб'єкти, за заявою яких суд змінив його правовий статус, а також сама особа вправі подати до суду заяву про скасування ухваленого рішення. Це є винятком із загального правила цивільного судочинства щодо неможливості перегляду і скасування рішення, що набрало законної сили, тим самим судом, який його ухвалив. Підставами скасування в даному випадку є обставини, які стали відомі після постанови рішення та набрання ним законної сили, а саме: фізична особа, яку визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою, з'явиться чи буде виявлено її місце перебування. Заява подається до суду за місцем перебування особи або до суду, який ухвалив рішення про визнання особи безвісно відсутньою чи оголосив її померлою. Суд, одержавши відповідну заяву, призначає справу до розгляду за участю цієї особи, заявника та інших заінтересованих осіб і скасовує рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Рішення суду після набрання законної сили має бути надіслано відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для анулювання запису про смерть фізичної особи, а також відповідним органам для зняття опіки над майном, особи, яка була визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою.