Департамент кадрового забезпечення МВС України повинен забезпечувати відбір кандидатів на службу до місцевої міліції, направляти на навчання, стажування, підвищення кваліфікації, вести обліки персоналу, здійснювати організаційно-штатну роботу, забезпечувати організацію бойової, фізичної, психологічної, медичної та службової підготовки кадрів міліції, вести облік дисциплінарної практики, вирішувати питання соціального та пенсійного забезпечення тощо. Щодо органів місцевої міліції, то їх кадрові апарати повинні бути складовою частиною централізованого апарату. Проте, керівники підрозділів по роботі з персоналом органів місцевої міліції, яка утримується за рахунок коштів ОМС, повинні перебувати в підпорядкуванні начальника місцевої міліції. Виникає проблема характеру субординаційних зв’язків між Департаментом кадрового забезпечення МВС та кадровим апаратом місцевої міліції, яка потребує подальшого дослідження.

Інші питання організації службової діяльності ОММ повинні передбачати управлінський вплив органів місцевого самоврядування через реалізацію заходів, передбачених договірними умовами, комплексними програмами та планами забезпечення ОГП.

Для характеристики взаємодії з ОМС нами визначено ряд специфічних ознак, якими наділятиметься місцева влада:

• органам місцевого самоврядування державою делегується частина повноважень управлінського характеру щодо місцевої міліції;
• ці повноваження є обмеженими, з урахуванням специфіки правоохоронної діяльності та доцільності збереження єдності системи МВС України;
• територіальні громади міст, через виконавчі структури органів місцевого самоврядування, наділяються значним колом повноважень, серед яких частково обмежене право призначати та звільняти начальника місцевої міліції, визначати кількість працівників міліції, притягувати їх до дисциплінарної відповідальності, здійснювати контроль за діяльністю місцевої міліції, право користуватись послугами поліцейського сервісу на договірній основі (наприклад, запровадження міліцейського пункту в школі).

З цією метою між органом місцевого самоврядування та органом місцевої міліції необхідно укласти адміністративний договір, в межах чинного законодавства, який би закріплював вимоги до служб місцевої міліції, критерії оцінки їх діяльності, визначав порядок виділення відповідних коштів з місцевих бюджетів для фінансування виконання функцій, які там обумовлені, а також створення належних умов для служби та гарантії соціального захисту працівників місцевої міліції.

К.С. Бєльський вважає, що адміністративний (поліцейський) договір – це угода двох або більше суб’єктів адміністративного права, яка укладається сторонами в процесі і з метою охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки та боротьби з протиправними посяганнями. За допомогою адміністративного договору норми адміністративного права визначають поведінку конкретних суб’єктів, здійснюється переведення абстрактних юридичних приписів в конкретні правовідносини [205, с. 758].

Характерними ознаками адміністративного договору є такі положення:

• це – угода, однією з сторін якої виступає орган поліції, тобто публічний орган, який здійснює поліцейську діяльність, а іншою стороною можуть виступати будь-які державні, муніципальні органи, установи і підприємства, незалежно від форм власності, громадські об’єднання, громадяни;
• це угода, яка відрізняється рівністю сторін;
• критерієм, який визначає поліцейський характер такого договору є відповідні публічно-правові цілі: охорона громадського порядку і забезпечення громадської безпеки, захист прав і свобод громадян, охорона окремих об’єктів тощо [205, с. 758].

Такий договір повинен узгоджуватись із МВС України з метою:

• дотримання вимог чинного законодавства;
• дотримання нормативів МВС України щодо кількості особового складу;
• розрахунку сил та засобів, які повинні залучатись до дій в межах планів комплексного використання сил та засобів по охороні громадського порядку, спеціальних та оперативних планів;
• контролю за діяльністю ОММ;
• визначення розмірів дотацій та субвенцій держави на охорону громадського порядку місцевій владі.

Щодо критеріїв оцінки діяльності ОММ, то, на нашу думку, вони повинні мати універсальний характер для всієї системи ОВС, проте окремі вимоги можуть передбачатися і в умовах договору.

Аналізуючи наукові дослідження в цьому напрямі, ми погоджуємося з В.В. Мальцевим, який вважає, що критеріями оцінки в діяльності ОВС повинні бути:

• ефективність боротьби зі злочинами за окремими категоріями;
• своєчасність реагування на злочинні прояви та надання допомоги постраждалим;
• рівень відшкодування завданих збитків;
• стан профілактичної роботи;
• рівень безпеки в громадських місцях;
• рівень дорожньої безпеки [189, с. 430].

Ці критерії частково можна розглядати як критерії оцінки діяльності місцевої поліції. На нашу думку, критеріями оцінки діяльності місцевої міліції можуть бути:

• своєчасність реагування на сигнали та надання допомоги населенню;
• рівень профілактичної роботи з особами, які знаходяться на профілактичних обліках, та з особами, щодо яких встановлено адміністративний нагляд;
• рівень безпеки вуличного та дорожнього руху;
• рівень безпеки в громадських місцях;
• забезпечення працівниками міліції прав і свобод громадян при виконанні службових обов’язків;
• загальний рівень професійності, культури та дотримання етичних норм поведінки працівників міліції.

Вирішальним у питанні ефективності ОГП є налагодження взаємодії між підрозділами міліції. Враховуючи, запропоновані вище організаційно-правові зміни, з метою збереження єдиної системи органів міліції, на нашу думку, доцільним є створення органів місцевої міліції при відділах кримінальної міліції. Чергові частини відділів кримінальної міліції повинні бути в складі централізованої, єдиної системи органів оперативного управління, слідчо-оперативними та оперативними групами, а також координувати діяльність ОВС, в межах плану комплексного використання сил та засобів по охороні громадського порядку щодо дій за оперативними та спеціальними планами.

Проте, вважаємо, що організація охорони громадського порядку, повинна здійснюватись місцевою міліцією. Тому, підрозділи організації охорони громадського порядку повинні бути створені в Управліннях (відділах) місцевої міліції.

Практична реалізація зонального методу дозволить забезпечити належну організацію ОГП. Це означає, що організація охорони громадського порядку пов’язана із впорядкуванням горизонтальних форм взаємодії всередині системи місцевої міліції. Для цього необхідно змінити графічну та текстову модель організаційної побудови органу чи підрозділу, яка відображає взаємне розташування, взаємодію та підпорядкованість підрозділів і посад для виконання покладених на орган (підрозділ) завдань та функцій [207].

Сучасні методики оперативного інформування повинні забезпечувати дільничні пункти необхідною інформацією з чергових частин, а саме:

• про вчинені злочини за добу;
• викрадене майно та його ознаки;
• осіб, які знаходяться у розшуку;
• окремі доручення слідчих та інше.

Щоденно цю інформацію відповідальний дільничний інспектор повинен доводити до нарядів патрульної та дорожньо-патрульної служб, інших підрозділів місцевої міліції на інструктажах.

Однією із форм внутрішньої взаємодії є забезпечення дільничних пунктів транспортним засобом. На перших етапах, цю проблему можна вирішувати шляхом розподілу та закріплення за дільничними пунктами наявних автопатрулів дорожньо-патрульної та патрульної служб, використанням транспорту служби ДІМ, екіпажів приймальників-розподільників тощо. Наряди патрульної та дорожньо-патрульної служб повинні бути постійно закріпленими за адміністративними зонами та в місцях (маршрутах), визначених планом комплексного використання сил та засобів по охороні громадського порядку. Це сприятиме вивченню складу населення, особливостей території, дозволить напрацьовувати належну взаємодію служб.

Цікавою є пропозиція організації роботи слідчих підрозділів за предметно-територіальним принципом [208, с. 13]. Його реалізація буде сприяти взаємодії дільничних інспекторів міліції та слідчих підрозділів з метою вивільнення служби ДІМ від кримінально-процесуальних функцій.

План комплексного використання сил та засобів по охороні громадського порядку повинен забезпечувати взаємодію всіх служб міліції, внутрішніх військ, підрозділів охорони, прикордонної служби, підрозділів з питань надзвичайних ситуацій тощо.

Вказана вище пропозиція випливає з досвіду функціонування муніципальної поліції багатьох країн світу. Такі органи під час надходження відомостей про злочини оперативно вживають необхідних заходів для їх запобігання, припинення і розкриття, повідомляють про це органи державних поліцейських сил і передають їм відповідні матеріали. Взаємовідносини з останніми будуються на засадах взаємодії і координації, але організаційна підлеглість як така або дуже обмежена, або повністю виключена [209, с. 71-76].

Втім, сьогодні в органах внутрішніх справ України склалася ситуація, за якої підрозділи (служби) й окремі працівники, маючи практичний досвід, глибоке розуміння механізмів розв’язання правоохоронних проблем та достатню статистичну інформацію про їх динаміку, не можуть ефективно застосовувати сучасні методи підготовки, прийняття та реалізації управлінських рішень, наслідком чого є перевантаженість оперативними завданнями, як зовнішніми, так і внутрішніми, з одного боку, та відсутність належного забезпечення виконання управлінських рішень (інформаційного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного) – з іншого [210, с. 16].

Основними причинами недостатньої ефективності функціонування підрозділів ОВС працівники служби ДІМ, в ході, проведеного нами опитування визначили відсутність відповідної управлінської підготовки керівників (39,3 %), корупцію (21,5 %) та недосконалу структуру ОВС (Додаток Б).

Безумовно, для реалізації зазначених напрямів реформування, потрібно налагодити систему координації діяльності служб на регіональному та міжрегіональному рівнях. З цією метою, поклавши функції координації діяльності правоохоронних органів на штабні підрозділи Головних регіональних управлінь та комісаріатів поліції, необхідно налагодити систему оперативного інформування.

Стан криміногенної ситуації в Україні вказує на зміни, які відбуваються в злочинному середовищі, а саме зростання таких видів протиправних діянь де використовується інформація про діяльність органів публічної влади, інформація щодо підприємницької діяльності, злочини в сфері інтелектуальної власності, щодо забезпечення конфіденційної інформації тощо. Запровадження новітніх технологій у правоохоронну діяльність має на меті озброїти правоохоронців достатньою кількістю інформації та оперативністю її отримання для боротьби зі злочинністю. Крім цього інформація, яка використовується в правоохоронній діяльності, служить для обліку, інформування, координації діяльності підрозділів, оперативного реагування.

Стаття 1 Закону України “Про інформацію” визначає поняття інформації, як “документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі” [211].