• чи були дотримані при накладенні  адміністративного стягнення вимоги, передбачені ст.33 КУпАП. Для справ про правопорушення проти громадської безпеки і порядку, як показує практика, характерно дещо поверхове викладення обставин, встановлених при розгляді справи. Нерідко навіть не вказується, яка посадова особа винесла постанову;
• чи є в діях правопорушника склад конкретного правопорушення. Не завжди поведінка особи, що знаходиться в стані сп`яніння, утворює склад дрібного хуліганства. В цьому випадку  повинні мати місце дії, спрямовані на порушення громадської безпеки і порядку (антигромадський характер дій). Суб'єктом правопорушення може бути лише особа, що досягла на момент скоєння проступку 16 років;
• чи немає інших обставин (крім відсутності складу правопорушення, недосягнення  особою 16-річного віку,)  що виключають провадження в справі;
• чи не пропущені строки давності притягнення до адміністративної відповідальності;
• чи вірна кваліфікація скоєного. Нерідко не враховуючи повторність проступків, один вид правопорушення не відокремлюється від іншого;
• чи немає в діях особи, що притягається до адміністративної відповідальності за порушення громадської безпеки, ознак злочину. Бувають випадки, коли складається протокол про адміністративне правопорушення, незважаючи на те, що дії особи перейшли межі дрібного хуліганства. Нанесення побоїв, тілесних пошкоджень не може розцінюватися як дрібне хуліганство і, в разі наявності ознаки вини, має кваліфікуватися у відповідності з вимогами норм кримінального кодексу. Трапляються випадки, коли складання протоколів не відбувається, незважаючи на те, що в стані алкогольного сп'яніння особа реально скоїла насильницькі дії, в тому числі з нанесенням побоїв, тілесних пошкоджень, а також інших фактів невірної правової оцінки;
• чи відповідає розмір накладеного стягнення встановленому  санкцією норми, яка застосовується в даному випадку. Розмір штрафу, наприклад, не може заокруглюватися, бути неточним;
• чи враховані при накладенні стягнення обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність правопорушника, а також вимоги щодо застосування адміністративних стягнень при вчиненні кількох адміністративних правопорушень;
• чи не допускається притягнення до відповідальності батьків у випадках, коли відповідати мають неповнолітні правопорушники у віці від 16 до 18 років;
• чи доказана винуватість особи, що притягнута до адміністративної відповідальності, в скоєнні правопорушення, яке посягає на громадську безпеку і порядок. Слід звернути увагу на те, що часто є свідки скоєння правопорушення, але їх свідчення співробітники органів внутрішніх справ фіксують не завжди, або робиться це чисто формально. У поясненнях правопорушників часто також не фіксуються конкретні обставини скоєного. Не завжди взагалі є пояснення осіб, стосовно яких складаються протоколи. Трапляються випадки, коли беруться пояснення від порушника, який знаходиться в стані сп'яніння, а не після витверезіння. Ігнорується необхідність отримання пояснень від потерпілих. В спірних ситуаціях не проводиться медичне обстеження з метою встановлення ступеня сп'яніння;
• чи здійснюються при розгляді справи заходи по заповненню прогалин в доказуванні, дається оцінка законності отримання доказів при винесенні постанови, опитані особи, стосовно яких складені протоколи про адміністративні правопорушення, інші громадяни, які зможуть дати суттєві пояснення і свідчення (ст.278 КУпАП);
• чи в присутності правопорушника розглядалася справа про адміністративне правопорушення та чи дотримані умови, визначені адміністративним законодавством (ст.ст. 248, 249, 268, 279 КУпАП). Окрім заслуховування осіб, що беруть участь у розгляді та вивченні доказів, посадова особа, що розглядає справу, мусить представитися, об'явити, яка справа розглядається, хто притягується до адміністративної відповідальності, роз'яснити особам їх права і обов'язки, оголосити протокол про адміністративне правопорушення, вирішити або відхилити заявлені клопотання;
• чи враховані при накладенні стягнення обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність правопорушника;
• чи дотримується компетенція при розгляді справ і винесенні по них постанов. Не повинна виноситися постанова про притягнення до адміністративної відповідальності органом (посадовою особою) в тих випадках, коли матеріали мають бути направлені в інші органи адміністративної юрисдикції. Протиправним буде розгляд справи про правопорушення осіб, які не досягли 18 років, якщо на це не вказано в КУпАП;
• чи роз'яснялися особі, за діями якої склали протокол (постанову), про її права, та  робилась з цього приводу відмітка;
• чи вручалась копія протоколу (постанови) правопорушнику;
• чи дотримано визначеного законом терміну розгляду справи про адміністративне правопорушення;
• чи дотримано всіх реквізитів, що вимагаються чинним законодавством про адміністративну відповідальність, при складенні протоколу (постанови) про адміністративне правопорушення (дата, місце скоєння і т.п.);
• чи була посадова особа уповноважена складати протокол про адміністративне правопорушення. Виходити треба зі службових обов'язків працівників, які визначаються відповідним інструкціями та положеннями. Крім того посадова особа, яка знаходиться не при виконанні службових обов'язків, не правомочна розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Реагування на конкретні порушення закону стосовно притягнення осіб до адміністративної відповідальності за порушення громадської безпеки обумовлюється, головним чином, характером цього порушення[171]. Слід однак відмітити, що чинне законодавство України про адміністративні правопорушення не регламентує, які є безумовні підстави для відміни прийнятих постанов по матеріалах, що розглядалися.

Практика засвідчує, що характерними порушеннями при винесенні постанов про накладення адміністративних стягнень на правопорушників громадської безпеки і порядку, є перевищення повноважень, недотримання термінів давності, недоведеність вини, відсутність складу правопорушення, не вияснення інших обставин, що виключають провадження у справі, невідповідність виду і розміру стягнення скоєному. На це свого часу зверталась увага[172].

Законність накладення адміністративних стягнень у сфері державного управління привертає все більше уваги дослідників, оскільки все частіше держава в особі уповноважених суб'єктів застосовує їх до громадян та посадових осіб (особливо адміністративні штрафи). Реалізація конституційних принципів і засобів захисту прав громадян і посадових осіб, які є учасниками адміністративних правовідносин, вимагає застосування різноманітних форм нагляду і контролю з метою виключення порушень в діяльності державних органів (посадових осіб), забезпечення законності в сфері виконавчої влади.

Значними повноваженнями щодо контролю за законністю притягнення до адміністративної відповідальності наділені судді, судові органи. Судовий контроль можна характеризувати як одну із найважливіших і ефективних форм забезпечення законності в сфері охорони громадського порядку і громадської безпеки.

Яценко О.В. до повноважень і напрямів судового контролю за законністю застосування адміністративних стягнень відносить:

• виявлення правомірної поведінки (діяльності) учасників суспільних відносин, коли реалізація норм права обумовлена доцільністю, або обставинами вирішення конкретних питань у сфері державного управління;
• судову оцінку наявності самого факту вчинення адміністративного правопорушення, тобто обставин, з якими закон пов'язує настання для особи певних юридичних наслідків;
• з'ясування пом'якшуючих та обтяжуючих відповідальність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи;
• судову оцінку нормативного акту, яким передбачено адміністративну відповідальність за дане адміністративне правопорушення і згідно з яким на винну особу накладено адміністративне стягнення[173]. Вирішення цих проблем безперечно сприятиме підвищенню ефективності судового контролю у сфері адміністративного регулювання. В правовій державі важливого значення набуває якісна характеристика розгляду адміністративних справ з точки зору забезпечення законності у процесі накладення адміністративних стягнень на громадян та посадових осіб.

Звернення тисяч громадян України до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо порушення їх конституційних прав і свобод ще раз свідчить про необхідність формування адміністративних судів як органу дієвого захисту прав і свобод та законних інтересів громадян у сфері адміністративних правовідносин, концептуально визначається якісно нова роль держави у взаємовідносинах з громадянами, а саме: "…роль не владарювання над людиною, а роль служіння людині…". Адміністративне право за своїм глибинним призначенням має визначатися не як "право державного управління", а як "право забезпечення і захисту прав людини"[174]. Це важливо в сучасних умовах, коли "проблеми, пов'язані із захистом прав і свобод людини з боку держави, надзвичайно загострились і стали одними із найбільш актуальних[175].

В цій площині потребують нових підходів і деякі питання адміністративної відповідальності. По-перше, не треба розширювати коло органів і посадових осіб, які мають право застосовувати адміністративні стягнення. Коли ми будуємо правову державу і створюємо громадське суспільство, мабуть треба скорочувати як коло суб'єктів, що мають право накладати адміністративні стягнення, так і кількість їх видів та розмірів. По-друге, треба звернути увагу на те, що більшість державних органів, які мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення, є відомчими і їх повноваження не виходять за межі відповідної галузі, а заходи впливу здійснюють спеціально уповноважені посадові особи цих органів. Таке різноманіття органів, що накладають адміністративні стягнення, призводить до плутанини в сфері визначення меж юрисдикції певного органу[176].

На наш  погляд, має бути створений такий механізм реагування на адміністративні правопорушення, який гарантував би оперативне застосування засобів адміністративного впливу до винних осіб і одночасно виключав би  прояви беззаконня і свавілля стосовно громадян. Тому надто важливим є вдосконалення діяльності суб'єктів адміністративної юрисдикції - органів і посадових осіб, уповноважених розглядати і вирішувати справи про адміністративні правопорушення, та накладати адміністративні стягнення. Особливо велике значення має оптимізація як системи цих суб'єктів, так і їх компетенції. А.Ю.Якимов вважає, що це завдання неможливо вирішити без ретельного аналізу теоретичних і практичних проблем, що стосуються визначення статусу суб'єкта адміністративної юрисдикції, а вирішенню цього питання буде сприяти вияснення змісту всіх його елементів, а також проблем його реалізації[177]. Це дасть можливість науково обґрунтувати можливі шляхи вдосконалення нормативної основи адміністративно-юрисдикційної діяльності в інтересах забезпечення законності і правопорядку, накреслити конкретні напрямки вдосконалення законодавства про адміністративну відповідальність. Діяльність адміністративного органу мусить ґрунтуватися на законі і в цих межах вона може бути контрольована судом з точки зору її законності і обґрунтованості, а рішення (акти), прийняті з порушенням закону - відмінені.