Поряд з притягненням правопорушників до адміністративної відповідальності одним із завдань законодавства про адміністративні правопорушення є їх попередження і припинення. На державні органи і громадські організації, посадових осіб покладено обов'язок здійснювати заходи, спрямовані на виявлення і усунення причин та умов, які сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, виховувати у громадян повагу до дисципліни та порядку, а також почуття відповідальності. Стосовно відповідальності, то вона представляє собою, як вважає С.С.Алексєєв, "один из видов несения юридических обязанностей", а Л.В.Коваль вважав, що її слід розглядати в двох аспектах: в широкому розумінні як обов'язок, а у вузькому - як покарання[178].

Вважаємо, що адміністративне стягнення є примусовою мірою державного впливу, що застосовується до осіб, які скоїли адміністративні проступки не лише і не стільки з метою покарання. Саме стягнення не слід, уявляється, розглядати як кару, а як міру виховання правопорушників і запобігання скоєнню правопорушень, як правопорушником так і іншим особам, що відповідає принципам законності, гуманізму, індивідуалізації відповідальності[179]. 

Необхідною умовою будь-якої відповідальності, в тому числі і адміністративної, є вина. "Форма вини - як вважає Е. Герасименко, це певне, встановлене адміністративним правом співвідношення елементів свідомості волі особи, яка вчинила правопорушення, що характеризує його психічне ставлення до скоєного, яке характеризується умислом або необережністю"[180].

Питання форми вини мають суттєве значення як з точки зору теорії, так і правозастосовчої практики. Чинне адміністративне законодавство визначає поняття умислу та необережності (ст.ст.10.11 КУпАП.)

Запобіганню адміністративним правопорушенням проти громадської безпеки має сприяти точне правове врегулювання суспільних відносин, коли законність стане принципом поведінки, а закони в узагальненій, концентрованій формі будуть відображати "основні напрямки політики держави", та забезпечувати рух суспільства у відповідності з напрямами, визначеними Конституцією України. Право виступає важливим інструментом регулювання суспільних відносин, сприяє становленню законності як режиму, під яким завжди розуміли "такий стійкий образ взаємостосунків органів влади та населення, при якому твердо гарантуються права громадян, забезпечується безперечна нагальність виконання законів і лише на основі суворого їх дотримання здійснюються державно-управлінські дії"[181].

Правове регулювання діяльності правоохоронних та правозастосовчих (юрисдикційних) органів щодо застосування адміністративно-примусових   заходів здійснюється значною кількістю нормативних актів. Ці акти не рівнозначні, вони відрізняються один від одного за багатьма ознаками, як то: назвою, юридичною силою, порядком прийняття та введення в дію і т.і. Ключове ж місце в механізмі правового регулювання такої діяльності юрисдикційних органів займають закони, значення і роль яких при побудові правової держави мають постійно зростати.

 У забезпеченні громадської безпеки важливу роль відіграють заходи адміністративної відповідальності.

 1.1. Адміністративна відповідальність, її зміст, місце та значення у забезпеченні громадської безпеки в цьому розділі дисертації розглядається як складне соціальне явище. Вона, по-перше, - складова частина юридичної відповідальності, по-друге, вона має власну внутрішню структуру та складові елементи, якими є: функції, принципи, завдання та цілі, норми матеріального та процесуального права; протиправна поведінка та її наслідки для суспільства, суб`єкти такої поведінки, відношення суб`єкту до скоєного ним  правопорушення та його наслідків (вина); правові відносини;  органи адміністративної юрисдикції; санкції; процесуальні дії; учасники провадження (потерпілі, свідки, експерти, адвокати та інші); тощо.

Всі ці елементи взаємопов`язані, взаємодіють один з одним, створюють складну систему відносин, зв`язків, процесів цього складного соціального явища, як адміністративна відповідальність.

1.2. На погляд дисертанта слід підвищити роль Кодексу України  про адміністративні правопорушення в системі  іншого законодавства про адміністративні правопорушення шляхом: по-перше, перегляду норм Особливої  частини КУпАП і відпрацювання складів адміністративних правопорушень щодо зменшення кількості бланкетних норм, які відсилають до підзаконних, відомчих нормативів, стандартів тощо; по-друге, включення до КУпАП усіх статей, що встановлюють адміністративні стягнення, які зараз містяться у  різних кодексах і законах України і діють паралельно з КУпАП; по-третє, усі майбутні закони України, які стосуються адміністративної відповідальності фізичних осіб, мають одночасно вносити зміни та доповнення до КУпАП, по-четверте, зменшення кількості складів адміністративних правопорушень через зменшення складів, які фактично не скоюються.

1.3. Запропоноване авторське визначення поняття адміністративного правопорушення, яке відрізняється від нині закріпленого у ст.9 КУпАП - Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадську безпеку, громадський  порядок, колективну, державну та інші види власності, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку адміністративна відповідальність передбачена законами України, та застосування санкцій, визначених в цьому Кодексі.

На думку дисертанта таке поняття з однієї сторони надає можливість встановлювати адміністративну відповідальність за правопорушення  - в законах України складів правопорушень до КУпАП, а з іншої сторони чітко визначеними можливими санкціями (стягненнями).

1.4. Чинне українське законодавство про адміністративні правопорушення, судячи по конструкції значної кількості складів адміністративних правопорушень, спрямоване на забезпечення, перш за все,  загальнодержавних інтересів і тільки опосередковано-приватних прав і інтересів. Це не  узгоджується з вимогами Конституції України, яка людину визначає найбільшою соціальною цінністю (ст.3 Конституції України).

1.5. В процесі закріплення складів конкретних адміністративних правопорушень, слід диференціювати відповідальність за них в залежності від настання шкідливих наслідків щодо громадської безпеки. Доцільно посилити адміністративну відповідальність за правопорушення, які створюють реальну загрозу виникнення суспільно-небезпечних наслідків, та за адміністративні правопорушення, які призвели до реальної втрати, знищення, пошкодження, зіпсування майна, товарів, предметів та інше.

1.6. Неврегульованими в чинному адміністративному законодавстві залишаються питання щодо визначення кола осіб, які мають право ставити питання перед медичними установами про проведення медичного чи психіатричного огляду осіб, які вчинили адміністративне правопорушення, та отримання необхідних відомостей (даних) про стан здоров`я таких осіб для вирішення питання щодо їх неосудності. Відповідні зміни та доповнення слід внести одночасно і до КУпАП, до закону України  "Про психіатричну допомогу", закону України  "Про  судову експертизу" та інші.

Крім цього у КУпАП повинно бути визначено - які саме органи адміністративної юрисдикції мають право приймати рішення на підставі відповідних висновків медичних психіатричних установ про визнання особи неосудною. На нашу думку, це має бути прерогативою лише суду (судді).

1.7. У КУпАП має бути включена норма, яка чітко визначає і закріплює поняття "посадова особа", "службова особа" з погляду на відповідальність за корупційні діяння, та діяннях, пов'язаних з корупцією.

1.8. У статті 15 КУпАП, яка встановлює (визначає) особливості відповідальності за  адміністративні правопорушення військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів, а також інших державних службовців щодо  яких діють дисциплінарні статути чи спеціальні положення про дисципліну, чітко визначити коло цих державних службовців.