З прийняттям Верховною Радою України у 1991 р. Закону України ,Про арбітражний суд" розпочався активний процес створення системи арбітражних судів. Цим Законом були визначені прерогативи арбітражного суду як однієї з гілок судової влади, що покликана здійснювати правосуддя у господарських відносинах. Головною особливістю арбiтражного суду як гілки судової влади була його спеціалізація.

Прийняття Закону України ,Про арбітражний суд", Арбітражного процесуального кодексу України (АПК України) було лише першим кроком у справi законодавчого забезпечення організації та діяльності таких спеціалізованих судових органів, як арбітражні суди. Цi законодавчі акти, як слушно зазначав О. П. Коцюба, запроваджували такi основнi засади: всi органи державного арбітражу повністю реорганізовувалися в самостiйно дiючий суд; арбiтражний суд виводився із системи виконавчої влади; ліквідовувалася система вiдомчих арбітражів; створювалась єдина система арбітражних судiв; визначався статус арбiтрiв, якi призначалися Верховною Радою України i пiдкорялися лише закону; Вищий арбітражний суд України ставав остаточною інстанцією з перевiрки рiшень арбiтражних судiв [295][336]. Але основною ідеологією цих актів була така: вперше в історії українського законодавства закріплено, що правосуддя в господарських відносинах здійснюється арбітражними судами незалежно від законодавчої та виконавчої влади (ст. 1, 4 Закону України ,Про арбітражний суд"). Цей Закон встановлював важливі гарантії незалежності як арбітрів, так і арбітражних судів. Так, вплив на арбітра в будь-якій формі з метою перешкоджання всебічному, повному і об'єктивному розгляду справи тягне за собою відповідальність відповідно до чинного законодавства Української РСР (ст. 21). Його (арбітра) не можна було притягнути до кримінальної відповідальності, вжити заходів щодо адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, або заарештовувати без згоди Верховної Ради Української РСР, а в період між сесіями — Президії Верховної Ради Української РСР.

Проте найбільшу увагу заслуговує такий принцип, що характеризує незалежність арбітра у відправленні правосуддя, — принцип довічного (безстрокового) призначення його Верховною Радою УРСР (ст. 23). Цю норму можна насправді визнати ,революційною", оскільки вперше в історії нашої держави законодавець у 1991 р. визнав за можливе довірити здійснення правосуддя безстроково обраним арбітрам. Ми вважаємо це найбільшим досягненням в становленні демократичної, правової держави з її незалежною системою правосуддя. Водночас варто пiдкреслити, що у процесi накопичення досвiду дiяльностi арбiтражного суду виявилися певнi недолiки як Закону України ,Про арбiтражний суд", так і АПК України, на які звертали увагу, зокрема, учасники Всеукраїнської науково-практичної конференцiї ,Законодавство про арбiтражний суд України: теорiя i практика його застосування", що відбулася у Харкові 14 жовтня 1992 р. Так, на думку М. І. Тітова, нечiтке формулювання статті 22 АПК України в певних випадках давало можливість ,недобросовісній сторонi зловживати наданими їй правами і необґрунтовано затягувати процес розв'язання спору по       сутi" [574][337]. На необхідність удосконалення і уточнення певних норм Закону України ,Про арбітражний суд" і АПК України звертали увагу В. С. Шелестов [642][338] та В. А. Бігун [77][339]. Висловлювалися думки щодо доцiльностi внесення змiн і доповнень до АПК України й у          подальшому [225, 460, 34][340].

Важливi напрями вдосконалення організації та дiяльностi арбiтражних судiв визначені у прийнятiй Верховною Радою України 28 квiтня 1992 р. ,Концепцiї судово-правової реформи в Україні", яка, на думку В. В. Сташиса, ,вiдiграла в цiлому позитивну роль як у визначеннi основних напрямiв реформування судiв, так і у встановленнi кола проблем, що є дотичними i без вирiшення яких неможливе становлення судової влади як самостiйної гiлки державної влади" [537][341]. Практичним здійсненням певних складових судово-правової реформи стало прийняття 15 грудня 1992 р. Закону України ,Про статус суддiв", яким було закрiплено положення про те, що судді є носіями судової влади і здійснюють правосуддя незалежно вiд законодавчої і виконавчої влади (п. 1, ст. 1). Цей Закон встановлював важливi гарантiї незалежності суддiв, передбачав їх політичний і підприємницький нейтралітет [135][342].  Необхідно підкреслити, що неоціненним підґрунтям для формування Закону України ,Про статус суддів" стало як в цілому вже прийняте законодавство про організацію діяльності та здійснення судочинства арбітражними судами України, так і його окремі новели, про які йшлося вище. З прийняттям нових законiв, що стосувалися органiв судової влади, однозначно було вирiшено питання про приналежнiсть до цiєї влади арбітражних судiв. Так, 2 лютого 1994 р. Верховна Рада України прийняла два закони, що мали принципово важливе значення з точки зору віднесення арбiтражних судiв до судової влади. Це Закони України ,Про органи суддiвського самоврядування" [136][343] і ,Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацiю і дисциплiнарну вiдповiдальнiсть суддiв судiв України" [137][344].

Отже, впродовж декількох років пiсля проголошення у 1991 р. незалежностi України була створена певна законодавча база для забезпечення діяльності арбітражних судів.

Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. нова Конституція України створила фундаментальну правову базу, покликану забезпечити подальший розвиток судово-правової реформи в Україні. Конституція у розділі VІІІ ,Правосуддя" встановила, що: правосуддя в Україні здійснюється виключно судами; делегування функцiй судiв, а також привласнення цих функцiй iншими органами чи посадовими особами не допускається; юрисдикцiя судiв поширюється на всi правовідносини, що виникають у державi; судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикцiї; народ безпосередньо бере участь у здiйсненнi правосуддя через народних засідателів i присяжних; судовi рiшення ухвалюються судами iменем України i є обов'язковими для виконання на всiй територiї України (ст. 124). У статтi 125 Конституцiї України встановлювалось, що: система судiв загальної юрисдикцiї в Українi будується за принципами територiальностi i спецiалiзацiї; найвищим судовим органом у системi судiв загальної юрисдикцiї є Верховний Суд України; вищими судовими органами спецiалiзованих судiв є вiдповiднi вищi суди; вiдповiдно до закону дiють апеляцiйнi та мiсцевi суди; створення надзвичайних та особливих судiв не допускається [139][345]. Конституцiя України дiйсно ,визначила конкретнi орiєнтири для побудови нової судової системи, яка змогла б ефективно виконувати свою основну функцiю — надiйно захищати права та свободи людини i громадянина" [285][346].

Для приведення судової системи у вiдповiднiсть до Конституцiї України, безперечно, потрiбен час. Тому згiдно з пунктом 12 ,Перехiдних положень" Конституцiї України діюча, на момент прийняття Основного Закону України, система загальних, вiйськових та арбiтражних судiв мала бути реформована впродовж п'яти рокiв в єдину систему судiв загальної юрисдикцiї, передбачену статтею 125 Конституцiї. Тобто перехiдний перiод мiг мати такi хронологiчнi межi: червень 1996 р. — червень 2001 р.

Пiсля прийняття Конституцiї України були здiйсненi певнi заходи щодо удосконалення органiзацiї та дiяльностi арбiтражних судiв. Так, 20 лютого 1997 р. Верховна Рада України прийняла Закон України ,Про внесення змiн до Закону України ,Про арбітражний суд" [140][347]. Цим Законом, зокрема, до компетенцiї арбiтражного суду був вiднесений розгляд справ про банкрутство. Зазнала змiн i доповнень стаття 4 Закону України ,Про арбiтражний суд", яка містила принципи органiзацiї та дiяльностi арбiтражного суду. Ця стаття була доповнена дуже важливою для дiяльностi цього суду вказiвкою, що арбiтражний суд здiйснює правосуддя i на такому принципi, як ,змагальність сторiн та свобода в наданнi ними арбiтражному суду своїх доказiв i у доведенi перед судом їх переконливості" [140][348]. Статтi 20-29 роздiлу ІІІ ,Статус арбiтрiв арбiтражного суду" були замiненi статтями 20-22, змiст яких докорiнно вiдрiзнявся вiд змiсту статей 20-29. Крiм того, згiдно з пунктом 10 Закону України вiд 20 лютого 1997 р. у текстi Закону України ,Про арбiтражний суд" слова ,арбітр", ,арбітражна колегія", ,Республіка Крим" у всiх відмінках замінені словами ,суддя", ,судова колегія", ,Автономна  Республіка Крим" у відповідних вiдмiнках. Замiна слiв ,арбітр", ,арбiтражна колегія" відповідно на слова ,суддя", ,судова колегія" ще бiльше пiдкреслювало правову природу арбітражних судів як спеціалізованих судових установ для здiйснення правосуддя з господарських справ.

У 1993-2001 рр. ряд змiн і доповнень було внесено і до Арбітражного процесуального кодексу України.

На пiдставi Конституцiї України, законодавства України про арбітражний суд, арбітражне судочинство, iнших законодавчих актiв України, мiжнародних договорiв, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України протягом десятилiття (з 1991 р. до середини   2001 р.), в країні і здійснювалась організація та діяльність органів господарської юрисдикції.

Компетенція арбітражних судiв щодо вирішення кола підвідомчих їм справ визначалася статтею 12 Арбітражного процесуального кодексу. Цією статтею передбачалося, що арбітражні суди вирішують спори, що виникають при укладаннi, змiнi, розірванні та виконаннi господарських договорiв та з iнших пiдстав, а також спори про визнання недійсними актiв з пiдстав, зазначених у законодавстві; справи про банкрутство; справи за заявками органiв Антимонопольного комiтету України з питань, віднесених актами до їх компетенції. Слiд зазначити, що, виходячи з природи арбітражного суду як органу для здiйснення правосуддя з господарських справ, законодавець цiлком слушно розширив коло господарських спорiв для розгляду арбітражними судами. Так, наприклад, державнi арбітражі ранiше не мали права розглядати спори про податки та неоподатковані платежі, що стягувалися до Державного бюджету, спори на суму менше 100 карбованцiв, спори мiж підприємствами, організаціями та установами, якi виникли у зв'язку зi здійсненням банками фінансового контролю за невикористанням коштiв на капітальні внески. Зазначенi категорiї спорiв розглядалися органами виконавчої влади. Деякi категорiї господарських спорiв до прийняття Арбітражного процесуального кодексу розглядалися загальними судами. До таких спорів належали спори за участю іноземних юридичних осіб, спільних підприємств, міжнародних об'єднань і органiзацiй СРСР та iнших країн - не членiв СЕВ; спори, що виникають iз договорiв перевезення вантажів у прямому міжнародному залізничному і повітряному вантажному сполученні між державними підприємствами, установами, організаціями, з одного боку, і органами залізничного або повітряного транспорту — з іншого; спори за участю колгоспів, міжколгоспних підприємств, організацій або їх об'єднань.