Згідно із Законом України ,Про господарські суди" у системі місцевих господарських судів України були передбачені господарський суд Автономної Республіки Крим, господарські суди областей, міст Києва і Севастополя. Президент України за поданням Голови Вищого господарського суду України мiг утворювати iншi місцеві господарські суди (мiськi, міжрайонні, спеціальних (вільних) економічних зон тощо). Винятково важливi функції щодо здійснення правосуддя у господарських правовідносинах покладалися на апеляційні господарські суди. Згiдно зі статтею 91 Закону України ,Про господарські суди" апеляційні господарські суди оголошувалися судами апеляційної інстанції. Вони утворені Президентом України за поданням Голови Вищого господарського суду України з визначенням території, на яку поширюються повноваження апеляційних господарських судiв, їх місцезнаходження. У статтi 10 Закону України ,Про господарськi суди" зазначалося, що ,Вищий господарський суд України є вищим судовим органом господарських судiв України у здійсненні правосуддя в господарських відносинах". Вищий господарський суд України складався з Голови, першого заступника Голови, заступників Голови та суддiв і мав дiяти у складi колегiї суддiв. У Вищому господарському судi України утворювалась президія як консультативно-дорадчий орган при Головi Вищого господарського суду України. Без сумнiву, однiєю з вагомих новацій у системi господарських судiв України стало запровадження апеляційних господарських судiв. Вони і були утворені у липнi 2001 р. Указом Президента України ,Про утворення апеляційних господарських судiв України" у кількості семи судів, а саме: Дніпропетровський, Донецький, Київський, Львівський, Одеський, Севастопольський та Харківський апеляційні господарські суди з визначенням території, на яку поширювались повноваження апеляційних господарських судiв. Ураховуючи великий обсяг апеляційних скарг, що надходили до Дніпропетровського та Київського апеляційних господарських судів і неможливістю їх вчасного розгляду цими судами, за пропозицією Вищого господарського суду України Указом Президента України від 30 травня 2002 р. № 499 було додатково створено Запорізький та Житомирський апеляційні суди. Отже, на сьогодні в системі господарських судів України діє 9 апеляційних судів, до яких протягом 2002 р. оскаржено 32,4 тисячі судових актів, ухвалених господарськими судами першої інстанції.

У зв'язку зi змiнами у господарському судоустрої 21 червня 2001 р. були внесені змiни і до Арбітражного процесуального кодексу України. Зокрема, була змінена його назва на ,Господарський процесуальний кодекс України" [337][357]. На думку В. В. Комарова, змiни, що вносилися Законом України ,Про внесення змiн до Арбiтражного процесуального кодексу України" вiд 21 червня 2001 р. до цього Кодексу, були ,найістотнішими пiсля його прийняття", хоча ,самi по собi змiни мали певнi межi        радикальності"  [436][358].

Отже, законодавство ,малої судової реформи" в цілому забезпечило виконання вимог як Конституції України, так i ,Перехідних положень" Основного Закону щодо здійснення правосуддя. Водночас терміново внесені 21 червня 2001 р. зміни до діючого на той час законодавства про судоустрій i судочинство, як зауважує В. В. Сташис, не знімали ,з порядку денного необхідності прийняття нового закону, що вiдбулося нарештi 7 лютого    2002 р." [537][359]. В цей день Верховною Радою було прийнято новий Закон України ,Про судоустрій України" [378][360]. Закон набрав чинності з 1 червня 2002 р. На думку А. О. Селiванова, новий Закон України ,Про судоустрій України" є ,багатоформатним законом, що умовно завершив перший етап судової реформи", i це означає, що в ньому ,знайшли втілення конституційні принципи побудови i організації судової влади в Україні" [368][361].

З моменту набуття чинності нового Закону України ,Про судоустрій України", відповідно втратив чинність Закон України ,Про господарські суди" [378][362]. Організація та діяльність органів господарської юрисдикції  України вступили в новий етап свого розвитку.

Необхідно зауважити, що законодавцем без достатнього аналізу було прийнято поспішне рішення про втрату чинності Закону України ,Про господарські суди".

Аналіз норм Закону України ,Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 р. підтверджує, що він не має можливості забезпечити правове і організаційне регулювання системи господарських судів. Тому, на наш погляд, необхідно повернутись до поновлення його дії, звичайно, із урахуванням змін, що відбулись за цей період.

Отже, правове регулювання організації і діяльності органів господарської юрисдикції в Україні, сама ця діяльність мають багаторічну історію.

Якщо становлення в Україні судових органів в цілому бере початок ще з Київської Русі, то вся сукупність досліджених даних дає підстави вважати, що органи господарської юрисдикції у вигляді комерційних судів з'явилися на території України у ХІХ ст. в умовах активного розвитку торговельного обігу як одного з видів підприємництва і функціонували на початку ХХ ст.

Винятково несприятливі умови для   організації і діяльності органів господарської юрисдикції в Україні склалися у 1917—1920 рр., коли відбувалася кривава боротьба за владу. В стані практично повного зруйнування народного господарства країни були відсутні умови як для створення, так і для діяльності судових або інших державних органів щодо вирішення господарських спорів.

Після переходу до нової економічної політики (1921—1929 рр.) виникла нагальна потреба у створенні спеціальних органів з розгляду і вирішення спорів між господарюючими суб'єктами. Такими органами стали арбітражні комісії, які в період існування (хоча і обмежених, але все ж ринкових відносин часів непу) за своєю правовою природою тяжіли до судової системи, були фактично спеціальними судами.

З початку 1930-х років і протягом наступних десятиліть, в умовах панування командно-адміністративної системи управління і відсутності ринкових відносин, судові методи забезпечення функціонування народного господарства в СРСР в цілому і в УРСР зокрема не допускались. Розгляд і вирішення господарських спорів було покладено на органи Державного арбітражу. І хоча у зазначений період правовий статус Державного арбітражу поступово підвищувався, однак у період існування радянської державної моделі арбітраж судовим органом офіційно не визнавався, що об'єктивно позбавляло його необхідних гарантій незалежності.

Таке положення арбітражу перестало задовольняти потреби ринкових відносин, що почали активно формуватися в Україні після здобуття нею незалежності у 1991 р. Ринок настійно вимагав кардинального реформування органів арбітражу, створення незалежної судової системи, пристосованої до розгляду і вирішення господарських спорів. Таким спеціалізованим самостійним інститутом судової влади став арбітражний суд. Закон про його створення був прийнятий Верховною Радою України 4 червня 1991 р. Цей Закон наділив арбітражний суд усіма повноваженнями і атрибутами незалежної судової влади.

Водночас слід зазначити, що як суспільство, так і судові органи знаходяться у постійному розвитку і не лише на професійному і технологічному рівнях, а й на структурному. Це повною мірою стосується і організації та діяльності сучасних органів господарської юрисдикції України. Про це свідчить, наприклад, Закон України ,Про судоустрій" в редакції 21 червня 2001р., який вніс низку суттєвих змін до системи арбітражних судів, зокрема, перетворивши їх на господарські суди як спеціалізовані, дійсно незалежні суди у системі судів загальної юрисдикції. Певні можливості для всебічного удосконалення організації та діяльності господарських судів в Україні створює Закон України ,Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 р. Однак зауважимо, що історичний досвід дає підстави стверджувати, що таке удосконалення можливе лише в умовах панування ринкових відносин у країні, що зумовлюють функціонування господарських судів. Ефективне ж функціонування тільки незалежних і самостійних господарських судів, у свою чергу, сприятиме розвитку і вдосконаленню цивілізованих ринкових відносин, без яких неможлива побудова демократичної, соціальної, правової держави.