• обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації;
• руйнування системи цінностей, духовного та фізичного здоров'я особи, суспільства, негативні зміни їх цільових настанов;
• маніпулювання громадською думкою з боку державної влади, фінансово-політичних кіл;
• обмеження можливостей органів державної влади як суб'єктів державного управління НІС приймати адекватні рішення і т. ін. [89, c. 29].

Було зазначено лише ті загрози, що пов'язані з функціонуванням ЗМІ, формуванням та реалізацією державної інформаційної політики стосовно ЗМІ, загальними засадами висвітлення цієї політики в ЗМІ. Держава вживає певних заходів, щоб запобігти цим негативним явищам. Останнім часом у Верховній Раді України обговорюється законопроект "Про телекомунікації". Відповідні зауваження та пропозиції були направлені до Держкомзв'язку України. Проте, вважаємо за доцільне підкреслити, що в цьому законопроекті занадто розширені повноваження силових структур, що викликає занепокоєння громадян у зв'язку з обмеженням прав громадян на свободу слова. Йдеться про те, що в цьому законопроекті передбачається розширення повноважень Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України щодо контролю інформаційних потоків в інформаційних мережах. Внесений до Верховної Ради України законопроект "Про телекомунікації", на наш погляд, суттєво розширяє втручання держави в інформаційну сферу, повноваження органів державної влади щодо ліцензування та сертифікації, що суперечить принципам адміністративної реформи в Україні та законодавству Європейського Союзу. Загалом, чинне законодавство не створило ніяких надійних запобіжних механізмів, які б унеможливили (мінімізували) нанесення шкоди фізичним і юридичним особам України за умов впровадження новітніх інформаційних технологій. Отже, воно потребує подальшого вдосконалення [89, c. 42].

Відзначається, що на сьогодні ЗМІ зорієнтовані не стільки на поширення інформації, скільки на здійснення впливу на владу, суспільство і на розвиток політичного процесу. Функція інформування зводиться до мінімуму, перетворюється на пропагандистську. ЗМІ монопольно залежать від фінансових спонсорів і практично не залежать від потреб громадян – споживачів їх продукції. ЗМІ стають важливим елементом політичного капіталу, доводять "корисність" фінансово-політичних угруповань для влади. Це породжує поширення необ'єктивної інформації, самоцензуру журналістів, зниження їх соціального статусу, особливо в регіонах, плинність кадрів у ЗМІ тощо. На нашу думку, найважливішими силами, які можуть реально вплинути на визначення соціально значущих цілей, вироблення принципів політики щодо гарантування свободи слова і рівності доступу до нових медіа, виступає на сьогодні держава, приватний бізнес та користувачі. У цій тріаді кожному з них визначена певна роль. Силою, яка буде здійснювати вплив на формування та реалізацію політики, безумовно, є держава. Історично держава завжди формулювала своє ставлення до ЗМІ. Навіть, якщо державна влада послідовно і виразно утримувалася від конкретних заходів і дій у сфері ЗМІ, формулюючи це відношення як принцип свободи преси, вона таким чином здійснювала певну форму політики щодо ЗМІ. Суть реалізації медіа-політики найчастіше зводилася до розв'язання протиріччя між абсолютною свободою, до якої прагнуть ЗМІ, і припущеним ступенем контролю, встановити який намагалася держава, з одного боку, а суспільство – з іншого. Очевидно, що кількість суб'єктів інформаційних відносин тільки державою не обмежувалася, а включала до себе і приватний бізнес, і політичні партії, і церкву, і громадські рухи. Однак тільки держава має можливість законодавчо реалізовувати своє відношення до ЗМІ.

Вважаємо, що однобокий вплив громадських груп чи вузькокорпоративних інтересів на традиційні медіа становить певну небезпеку для демократичних та гуманістичних ідеалів суспільства в цілому. У зв'язку з цим деякі дослідники ЗМІ вважають, що необхідно виробити і реалізовувати таку політику в інформаційній сфері, яка б виходила з інтересів усіх сил суспільства. Прагнення спонукати політиків змінити традиційні форми реалізації медіа-політики у західноєвропейських країнах було притаманне головним чином операторам нових комерційних мереж, які своєю появою зобов'язані швидкому прогресу інформаційно – комунікаційних технологій (ІКТ). Вплив нових "дійових осіб" телекомунікаційної та комп'ютерної сфери на формування та реалізацію державної політики в різноманітних секторах інформаційної сфери здійснювався у двох напрямках. З одного боку, нові суб'єкти інформаційних відносин, які з'явилися на національних ринках ЗМІ, виступали за дерегулювання електронної сфери та створення умов для справедливої конкуренції у межах національних кордонів. З іншого, - вони шукали нові форми впливу на наднаціональному, транс'європейському рівні для того, щоб повною мірою використати можливості, які надаються новими технологіями на глобальному рівні [283, p. 16]. Обидва напрями "виростали" із двох основних тенденцій сучасного розвитку: глобалізації економіки та еволюції нових інформаційно – комунікаційних технологій.

Таким чином, нові процеси у комунікаційному світі поставили нові завдання перед політиками, які приймають рішення. Саме на це звертають увагу дослідники з Нідерландів проф. Ян Ван Куйленбург і Паскаль Верхуст. Вони виступили з ідеєю розробки нових моделей політики (policy models) для комунікаційних систем, що конвергуються [284, p. 171-181]. У зв'язку з цим дослідники підкреслюють, що сучасна європейська політика лібералізації телекомунікацій передбачає чіткий розподіл між інфраструктурою (передача даних та підключення) та змістом, а також послугами, що пропонуються завдяки цієї інфраструктури. В останньому документі – Зеленій книзі щодо конвергенції [176, p. 14-29] – установлюється різниця між транспортуванням (поширенням), наданням послуг та змістом. Вважаємо, що серед усіх цих моментів найважливішою цінністю, кінцевим результатом даного ланцюжка постає зміст. Однак в умовах конвергенції технологій гарантувати різноманітний, плюралістичний зміст можливо тільки на основі надання благоприємних умов діяльності різним типам суб'єктів, які діють на телекомунікаційних та медіа-ринках. Таким чином, метою нової політики стає доступ до комунікаційних систем всіх діючих сил – операторів мереж, провайдерів доступу, виробників послуг, змісту і користувачів [284, p. 175].

Американські дослідники Р. Нойман, Л. Макнайт і Р. Саломон запропонували ідею нового підходу до політики у сучасній інформаційній сфері. Вважаючи, що конвергенція ЗМІ та телекомунікаційного сектору потребує широкого підходу з боку політиків та приватного сектору, вони запропонували створити відкриту комунікаційну інфраструктуру, яка має чотири складові: відкрита архітектура, відкритий, універсальний та гнучкий доступ [285, p. 251-255].

У зв'язку із дослідженням щодо місця ЗМІ у єдиному інформаційному просторі наведемо різноманітні точки зору щодо їх ролі у громадянському, відкритому та інформаційному суспільстві. У громадянському суспільстві ЗМІ виступають як найважливіший інструмент взаємодії трьох гілок державної влади та регулювання їх відносин з громадянами. У відкритому суспільстві ЗМІ сприяють прозорості діяльності всіх структур влади, гласності політичного процесу. З розвитком глобалізації міжнародного спілкування з'явилося ще одне цікаве визначення – "двадцятичотирьохгодинне суспільство" (twenty-four-hour society), тобто суспільство, яке працює безперервно. Коли говорять про ЗМІ в умовах інформаційного суспільства, то, як правило, мають на увазі декілька моментів. Насамперед, йдеться про переведення всіх ЗМІ у цифрову форму. Газети набираються на комп'ютері і в Internet доступні їх електронні версії. Цифрове радіо дозволяє збільшити кількість частот, його можна слухати через комп'ютер, підключившись до Internet. Телебачення також становиться цифровим, і цей процес стає дуже важливим моментом, що спрощує та полегшує доступ до усіх традиційних ЗМІ, якось уніфікує, поєднує всі ЗМІ. Таким чином, йдеться про конвергенцію ЗМІ і про те, що у найближчий час наші телевізори стануть посередниками доступу до усіх ЗМІ. В цьому дослідженні у підрозділі 1.2 запропоновано дефініцію інформаційного суспільства, базуючись на якому, вважаємо, що роль ЗМІ у єдиному інформаційному просторі визначається як інтеґративна, яка об'єднує наведені її складові у громадянському, відкритому та інформаційному суспільстві.

Виникає питання: чи виживуть ЗМІ в умовах глобалізації та демасифікації? Мається на увазі, що суттєво починає змінюватися комунікаційний пейзаж. З'являється різноманіття не тільки каналів, але і способів роботи з новинами, формується декілька можливостей для отримання інформації. Одна – традиційна, тобто через газети, радіо, телебачення, інша – через Internet і банки даних. В останньому випадку з'являється можливість отримувати інформацію не масову, а індивідуалізовану. Ця демасифікація може, на думку деяких фахівців, знищити традиційні ЗМІ. І в цих умовах виникає проблема майбутнього ЗМІ – чи будуть вони існувати в інформаційному суспільстві і як вони можуть перетворитися?

У зв'язку з цим необхідно дійсно звернути увагу на деякі важливі особливості ролі ЗМІ з точки зору функціонування громадянського і відкритого суспільства. Для громадянського суспільства необхідне середовище оцінки діяльності уряду, громадських організацій, стану економіки тощо, і ЗМІ стають в основному найважливішим елементом громадянського суспільства. В Англії Біль про права, що відкрив епоху конституційної монархії, проголосив свободу слова і зробив її прерогативою парламенту і суду, а не королівської влади. У США перша поправка до Конституції заборонила державі втручатися у зміст преси. У Франції Декларація прав людини і громадянина проголосила свободу преси найціннішим правом людини. Таким чином, саме розвиток і становлення громадянського суспільства пов'язані із виникненням журналістики і в Англії, і у Франції, і в США. Результатом цього є те, що найважливіші аспекти процесу розвитку громадянського суспільства пов'язані багато в чому із розвитком ЗМІ.

Що стосується відкритого суспільства, то воно протистоїть тоталітарному, суворо регламентованому порядку. ЗМІ як раз і забезпечують відкритість, доступ до інформації, включаючи доступ до офіційної інформації, і, відповідно, реально є інструментом цього відкритого суспільства. В умовах розвитку Internet та електронних структур і скорочення ролі ЗМІ, яке це супроводжує, виникає побоювання, що відкрите суспільство буде існувати тільки для вузького середовища. Дешеву газету може купити кожний, що ж стосується Internet та інформаційних супермагістралей, то тут ситуація ускладнюється. Багато дослідників убачають небезпеку для демократії, у більшій, чим раніше, фрагментації, розділенні та сегрегації суспільства [286, p. 61].