Враховуючи наше розуміння інформаційного суспільства, вважаємо, що розвиток інформаційного суспільства висуває нові соціальні проблеми, що пов'язані із доступністю інформації, і в той же час примушує шукати шляхи їх розв'язання, переборювання одного із головних конфліктів, який викликаний розподілом населення, що останнім часом підсилюється, за ступенем "включення" до єдиного інформаційного простору. Небезпека підсилення розриву між інформаційно бідними та інформаційно багатими верствами населення викликала до життя спеціальні програми ЄС, що спрямовані на згладжування цього протиріччя. Більш того, громадська думка не підготовлена до сприйняття значимості нових інформаційних та комунікаційних технологій для розвитку України. В цих умовах ЗМІ відіграють дуже важливу роль для того, щоб перебороти ці бар'єри інерційного і по суті небезпечного нерозуміння ролі Internet та єдиного інформаційного простору, що дає широкий доступ до знань та умінь. Невипадково, що інформаційне суспільство часто називають суспільством знання – Knowledge Society. На сьогодні Internet надає надзвичайно широкий доступ до інформації. Але навіть в умовах різкого підсилення інформаційної насиченості суспільства і розвитку індивідуального доступу до різних та найновіших знань ЗМІ не тільки зберігають свої інформаційні функції, але й розвивають та поглиблюють не менш важливі соціальні функції, які, можливо, виходять на перший план у порівнянні з функціями, що пов'язані із подіями та новинами. Безумовно, інформацію, що цікавить нас особисто, можна отримати через Internet, але є такий шар інформації, який має відношення до всіх громадян і визначає нашу суспільну свідомість.

Доступ до інформації, безумовно, зараз може здійснюватися без допомоги ЗМІ, але доступ до суспільної сфери (за визначенням Ю. Хабермаса public sphere – суспільне середовище та суспільна сфера [287, p. 30-33]) без ЗМІ, мабуть, неможливо. Вони залишаються важливим, якщо не головним інструментом вираження громадської думки, розвитку її, вони встановлюють порядок денний – соціальний, суспільний, культурний, є дуже важливим чинником публічності, що зберігається, незважаючи на атомізацію суспільства. Слід зазначити, що спостерігається дуже цікаве явище: чим більше в країні користуються системою Internet, тим більше там існує газет.

Інформаційне суспільство можна визначати по-різному, але воно найбільш ефективне та реальне в умовах відкритого та громадянського суспільства, найважливішим елементом якого є вільне функціонування системи ЗМІ, що спрямоване на узгодження інтересів держави і громадян. Деякі дослідники висувають тезис про те, що в умовах інформаційного суспільства гинуть держави, нації [288]. Проте, на нашу думку, розвиток інформаційної сфери відбувається у рамках передусім національних. Навіть, якщо інформаційне суспільство має транснаціональні елементи, то воно має передусім національний зміст. Але воно переходить національні кордони у діях фінансових та корпоративних еліт. Приклади найбільш успішного розвитку інформаційного суспільства існують в рамках держав (націй): Фінляндії, Швеції, інших скандинавських країн, кожна з яких має добре збалансовану систему ЗМІ і достатньо успішно зберігає свою самобутність. Вважаємо за необхідне підкреслити, що якісна трансформація національної інформаційної сфери можлива лише за умови саме плідної співпраці суспільства і держави, що еволюціонують до інформаційних (підрозділ 1.2). Безумовно, свій еволюційний шлях проходять і ЗМІ, відбувається коригування їх ролі та місця у системі державного управління НІС. Будучи специфічною структурною одиницею єдиного інформаційного простору, ЗМІ постають також діючим інформаційним каналом, завдяки якому реалізується значна частина інформаційних зв'язків між об'єктом та суб'єктом державного управління НІС.

На нашу думку, є відома зацікавленість і, можливо, навіть залежність Internet в розвитку змісту від газет і журналів, які мають унікальні інформаційно-аналітичні запаси і потенціал. Крім цього, традиційні ЗМІ виступають як путівник за інформаційними адресами Internet. Вважаємо, що взаємодія Internet і традиційних ЗМІ потребує серйозного аналізу. Слід нагадати, що з появою радіо почалися розмови про близьку кончину газет, народження телебачення принесло прогнози про майбутній занепад і газет, і радіо. Але прогнози ці не виправдалися: традиційні ЗМІ збереглися, взаємодіють і розвиваються в умовах інформаційного плюралізму. Вважаємо, що Internet не згубить, а буде сприяти їх перетворенню та еволюції. На нашу думку, чим більше вибір, тим більше можливостей для отримання інформації. Важливого значення набуває проблема захисту доступу до інформації громадян, у тому числі (і особливо) до Internet, оскільки в цьому випадку потребується достатньо дороге обладнання. ЄС і Рада Європи у зв'язку з цим розробляють нові концепції доступу [283]. В інформаційному суспільстві Internet найбільш активно взаємодіє саме із ЗМІ і як канал доставки, і як споживач їх змісту. В умовах, що існують в Україні, розвиток доступу до Internet особливо важливий і актуальний як з точки зору зберігання і розвитку єдиного інформаційного простору, так і найбільш економічного вирішення цієї важливої національної проблеми.

Перспективи реалізації державної інформаційної політики України в галузі ЗМІ як складової єдиного інформаційного простору, насамперед, повинні бути пов'язані з розвитком міжнародної інформаційної діяльності, формуванням міжнародного інформаційного простору. Відповідно до законів України "Про інформацію" (ст.ст. 50, 51), "Про Концепцію Національної програми інформатизації" здійснюється загальна інформаційна політика держави. У зв'язку з тенденцією до міжнародної інтеграції, зокрема, до європейського співсуспільства і з політикою України, що спрямована на побудову демократичної правової держави, становить значний інтерес співвідношення права ЄС і національного права, механізми реалізації рішень ЄС. З огляду на прямування України до ЄС, вважаємо за необхідне зупинитися на окремих питаннях комунікаційного права і комунікаційного політики ЄС. Крім корінних інституціональних змін, серед головних законодавчих подій у ЄС за останній час слід зазначити початок перегляду структури регулювання електронних комунікацій, прийняття Директиви щодо прав власності на кабельні комунікації й опублікування нового проекту Директиви про електронну комерцію. До деяких справ стосовно ЗМІ були вироблені правила про конкуренцію, що істотно вплинуло на розвиток ЗМІ і регулювання комунікаційного "ландшафту", особливо в галузі фінансування громадських служб і зливань компаній. На рівні Ради Європи Комітет Міністрів прийняв дві найважливіші рекомендації, у яких підкреслюються принципи висвітлення в ЗМІ виборчих компаній і заходи щодо забезпечення універсальної громадської послуги  [289, 290].

Безумовно, ми розглянули далеко не всі аспекти реалізації державної інформаційної політики в галузі ЗМІ як складової єдиного інформаційного простору. Проте, навіть те, що вдалося проаналізувати, дозволяє зробити деякі висновки. Вважаємо, що однією з таких проблем є недостатнє формулювання цієї політики: невизначеність необхідного мінімуму державних потреб в інформаційній сфері, а також доступного для бюджету максимуму, який відведено на це державою. Друга проблема полягає в розходженні уявлень про єдиний інформаційний простір. Чомусь вважається, що єдиний інформаційний простір – це можливість на всій території держави розповсюджувати одну і ту ж інформацію. На наш погляд, варто розглядати єдиний інформаційний простір з позицій можливості забезпечення кожного громадянина максимально повним спектром фактів і думок, що є в країні, у тому числі ознайомити неодмінно і з версією державних органів влади, тобто з офіційною версією, що, як підказує досвід, теж не може і не повинна претендувати на істину в останній інстанції. Навпаки, саме з того, наскільки ця версія підтверджується іншими версіями і фактами, громадянин має можливість зробити висновок про якість обраної їм влади.

Таким чином, розрив єдиного інформаційного простору виникає тоді, коли ні газета, ні радіо, ні телеканал, незалежно від форми власності, не дають і не намагаються давати максимальний спектр думок і поглядів, що існують у суспільстві, та й не вважають себе зобов'язаними це робити. Другий розрив єдиного інформаційного простору – це коли на відведених територіях України практично встановлюється монополія на місцеву, регіональну істину. Замість того, щоб стимулювати саморегулювання преси, держава в особі законодавчої і виконавчої влади як у центрі, так і на місцях намагається необґрунтовано вводити нові механізми її регулювання і розширювати сфери їх застосування. Обвинувачувати ЗМІ в утраті взаємної довіри між громадянами і владою в умовах відсутності ясних державних пріоритетів, при наявності незліченних обіцянок, які не виконані владою, що не спроможна визнати свої помилки, називати і карати винних у них посадових осіб, – це неправильна позиція. Вважаємо, що реалізація державної інформаційної політики, тобто державне управління НІС, насамперед, повинно бути спрямоване на збалансованість дій всіх суб'єктів інформаційних відносин. Удосконалювання єдиного інформаційного простору може бути забезпечено, у першу чергу, шляхом обов'язкового дотримання законодавства України, у тому числі інформаційного, усіма суб'єктами інформаційних відносин. При цьому особливу увагу варто приділити гарантованому забезпеченню механізмів реалізації державного управління НІС.