Запропонована система дозволяє розміщувати джерела залежно від їх впливу на суспільні відносини за такими ієрархічними принципами: відмінність конституційного, державного і приватноправового регулювання; пріоритет актів законодавчої влади перед актами виконавчої та судової влади; перевага актів Центральних органів виконавчої влади за підпорядкованістю органів у порівнянні з нижчими рішеннями місцевих рад; наявність загальних і спеціальних актів, що дозволяє усувати суперечності між різними нормативними актами.

Виникає потреба у розмежуванні термінів «право» і «законодавство». В юридичній літературі вони часто вживаються як синоніми. Право – організована певним чином сукупність норм, що отримали чи не отримали свою формальну визначеність. Законодавство являє собою сукупність формально визначених нормативних актів. Внутрішньою його формою виступає структура у вигляді нормативно-правових актів. Право і законодавство тісно пов’язані між собою, оскільки в їх основу завжди покладено нормативно-правові акти.

С.С. Алексєєв виділяє три способи формування та існування позитивного права: 1) звичаєве право; 2) право судів; 3) право законодавця[25].

Сучасне право характеризується високим ступенем інтеграції норм різних нормативних актів, а це, в свою чергу, зумовлює появу комплексних правових інститутів, норми яких мають подібний предмет правового регулювання, Підвалини комплексного регулювання закладають норми міжнародно-правових актів, що знайшли своє закріплення в Конституції України. Правові засади права на житло передбачені в кримінальному та адміністративному праві. Проголошені в Конституції житлові права без відповідного галузевого забезпечення були б декларативними.

Житлове право, перш за все, є сукупністю юридичних норм як форма зовнішнього прояву права. Разом із тим, йому властиві особливі ознаки, тісно пов’язані зі специфічними рисами предмета правового регулювання. Однак метод правового регулювання не є визначальним, оскільки, як було зазначено вище, в науці розрізняють два основні методи: диспозитивний та імперативний. Такий поділ за методом призводить тільки до наявності цивільного та адміністративного, кримінального права.

У загальному вигляді житлове законодавство становить собою сукупність нормативних актів.

Норми житлового права як навчальної дисципліни можна систематизувати за різними обставинами. На нашу думку, найбільш оптимальним є систематизація за типом відносин, що регулюються, як це викладено у ЖК України.

1. Загальне положення, у якому представлене поняття про конституційне право на житло, його зміст. Законодавчі гарантії дотримання цього права. Форми реалізації конституційного права на житло. Поняття суб’єктивного права громадянина на житло. Поняття житлових правовідносин, їх види. Джерела житлового законодавства. Співвідношення житлового права із іншими галузями права та законодавства України. Житлове право України як навчальна дисципліна та галузь законодавства. Правове регулювання житлових відносин.

2. Суб’єкти житлових правовідносин, якими представлені суб’єкти житлового права. Права та обов’язки фізичних і юридичних осіб у житлових відносинах. Органи виконавчої влади як суб’єкти житлових правовідносин, їх компетенція. Органи місцевого самоврядування. Об’єднання громадян як суб’єкти житлових правовідносин. Органи спеціальної компетенції.

3. Житловий фонд України. Поняття житлового фонду України, його характеристика, призначення та складові частини. Юридична класифікація жилих будинків та жилих приміщень.

4. Право власності та інші речові права. Поняття приватного житлового фонду, його структура, особливості регулювання житлових відносин. Правові підстави виникнення та припинення права власності на житло. Порядок користування приватним житлом. Особливості правового регулювання житлових відносин у будинках спільної власності. Права і обов’язки інших громадян – не власників, що проживають у будинку, що належить власнику. Момент та правові наслідки переходу права власності на будинок (квартиру).

5. Правове регулювання забезпечення громадянам України прав на житло у державному житловому фонді полягає у праві на одержання жилого приміщення у будинках державного і колективного житлового фонду. Умови і підстави прийняття громадян на квартирний облік. Правові підстави визнання громадян такими, що потребують поліпшення житлових умов. Норма жилої площі, що надається громадянам. Вимоги, що ставляться до жилих приміщень. Порядок надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевих рад. Правове значення документів, що надають право на вселення. Правові підстави визнання їх недійсними.

6. Правове регулювання користування житлом. Зміст договору найму жилого приміщення. Суб’єкти права на жиле приміщення за договором його найму. Сторони у договорі найму жилого приміщення. Поняття члена сім’ї наймача жилого приміщення. Права й обов’язки членів сім’ї наймача. Визначення предмета договору найму жилого приміщення. Зміни договору найму жилого приміщення, умови і правові підстави таких змін. Квартирна плата, порядок її нарахування. Пільги щодо квартирної плати. Порядок користування жилим приміщенням. Договір піднайму жилого приміщення. Права і обов’язки піднаймачів. Підстави припинення і розірвання договору піднайму жилого приміщення.

7. Виселення з жилих приміщень. Законодавчі гарантії забезпечення стабільності права громадян на жиле приміщення. Підстави і порядок виселення громадян із жилих приміщень. Виселення з наданням або без надання жилого приміщення. Порядок виселення громадян.

8. Правове забезпечення приватизації житлового фонду. Механізм приватизації державного житлового фонду. Право громадян на приватизацію державного житлового фонду. Об’єкти та суб’єкти приватизації. Правові засади приватизації державного житлового фонду. Реприватизація житла.

9. Особливості правового регулювання користування жилими приміщеннями спеціального призначення. Визначення категорії «жилі приміщення спеціального призначення». Надання, користування жилими приміщеннями спеціального призначення. Правові підстави виселення. Підстави припинення правовідносин щодо житла спеціального призначення.

10. Правове регулювання та користування жилими приміщеннями у будинках житлово-будівельних кооперативів та об’єднання співвласників багатоквартирного будинку.

11. Утримання приватного житлового фонду. Особливості правового регулювання житлових відносин у будинках житлово-будівельних кооперативів та об’єднання співвласників багатоквартирного будинку. Порядок організації житлово-будівельного кооперативу та об’єднання співвласників багатоквартирного будинку. Зміст статуту. Власність членів об’єднання. Членство в об’єднанні. Об’єднання власників будинків (квартир), його повноваження і обов’язки щодо схоронності будинків (квартир).

12. Відповідальність за порушення житлового законодавства включає види відповідальності за неналежне використання житлового фонду та інші порушення житлового законодавства. Відшкодування збитків при заподіяні шкоди житловому фонду. Поняття захисту прав та законних інтересів громадян у житловій сфері та його підстави. Засоби забезпечення позовів із житлових спорів та особливості виконання рішень. Загальна характеристика спорів, що виникають із житлових правовідносин. Підвідомчість розгляду і вирішення житлових спорів.

Житлове законодавство складається з Житлового кодексу та нормативно-правових актів у галузі цивільного та житлового законодавства.

Систему житлового законодавства можна поділити за ознакою сукупності правових засобів, з допомогою яких забезпечується правовий вплив на суспільні відносини, що виникають у сфері житла. Особливістю структури житлового законодавства є те, що вона визначається розгалуженою системою нормативних актів, прийнятих органами різних рівнів у різний чаС. Найважливіша частина визначається Житловим кодексом УPCP, решта – законами, міжнародними договорами, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, актами центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування на підприємстві, в установі, організації. Тому залежно від суб’єктного складу систему житлового законодавства можна представити таким чином: 1) нормативно-правові акти, які визначають зміст житлових прав, обов’язків та законних інтересів суб’єктів житлового права (наймачів, піднаймачів, власників житла, тимчасових мешканців тощо); 2) закони та правові акти, що визначають систему уповноважених органів, їх повноваження; 3) правові акти, що визначають компетенцію юрисдикційних державних органів, які здійснюють захист, їх повноваження.

Слід погодитись, що поділ системи житлового законодавства за суб‘єктним складом для вирішення багатьох питань, що виникають у житловій сфері, є недостатнім, але він дозволяє чітко розмежувати нормативно-правові акти в житловій сфері.

Розгалужена і багаторівнева система житлового законодавства знайшла своє відображення у нормативних актах, які залежно від предмета регулювання житлових відносин будуються в інститути житлового права, конкретних житлових нормах чи їх окремих елементах.

У Житловому кодексі УPCP термін «законодавство» вцілому вживається у широкому значенні, й обсяг його чітко не визначений. Цим терміном охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети та постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах його повноважень й законами України.

Тому термін «житлове законодавство» слід використовувати в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують житлову сферу суспільних відносин. Зрозуміло, що при їх аналізі можна дійти висновку, що кодифіковане нове Житлове законодавство вкрай необхідне, бо відносини із користування жилими приміщеннями (договір оренди, найму житла), права власників жилих будинків, квартир регулюються значною кількістю нормативних актів, у тому числі підзаконних, що створює складнощі в правовому регулюванні питань, які випливають з різних норм правової системи. На нашу думку, такий кодифікований акт, як ЖК, потрібен, оскільки це дозволить зменшити кількість під законних нормативних документів, особливо застарілих, прийнятих ще до 1990 року.