Серед широкого кола органів і установ, службовці яких здійснюють забезпечення й охорону прав і свобод громадян, особливе місце належить органам внутрішніх справ узагалі й підрозділам міліції громадської безпеки зокрема. Підтвердженням тому є наявність у Законі України "Про міліцію" серед його загальних положень самостійної норми, передбаченої ст. 5 "Діяльність міліції і права громадян", яка визначає пріоритетність прав людини, а також закріплення в оновленому статусі Міністерства внутрішніх справ України вимог щодо організації та координації діяльності органів внутрішніх справ із питань захисту прав і свобод громадян як першочергового завдання [203]. Це положення свідчить про створення законодавцем моделі взаємостосунків міліції та громадян, яка забезпечує необхідний баланс між правами міліції та правами громадян.

У цілому аналіз чинного законодавства наводить на думку про переоцінку змісту поліцейської частини адміністративного права, особливо актуальної для перехідного часу. Концептуальною основою повинне стати створення за допомогою законів "фільтру", який би був ефективною перешкодою на шляху необґрунтованого втручання до сфери прав і свобод громадян, а також сприяв формуванню глибоких професійних знань працівників та їх умінь і навичок щодо реалізації на практиці основних принципів служби в міліції [51, с. 211-212].

У сучасних умовах треба враховувати й те, що адміністративне право охоплює своїм впливом не тільки державні форми та методи здійснення виконавчої влади, але й форми та методи здійснення цієї влади органами місцевого самоврядування. Тому предмет адміністративно-правового реґулювання складають не тільки державно-управлінські, але й так звані муніципально-управлінські відносини. При визначенні загальних цілей і функцій місцевого самоврядування особливий інтерес становлять повноваження його органів щодо забезпечення прав і законних інтересів громадян, їх відносини і взаємодія з міліцією, яка більшою мірою виконує зазначені завдання. Конституційний статус органів місцевого самоврядування вже конкретизовано в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні", норми якого містять положення щодо повноважень місцевих рад з утворення місцевої міліції, яка утримується за рахунок коштів відповідного бюджету. Крім того, певні організаційні заходи вжиті Президентом України для створення місцевої міліції [217], правове становище якої сьогодні вже вреґульовано законом.

Положення названих правових актів спрямовуються на реалізацію Концепції адміністративної реформи в Україні, зачіпають інтереси органів внутрішніх справ і передбачають скорочення їх централізованого фінансування. З цього приводу Е.О. Дідоренко слушно зауважує, що чисельність працівників міліції головним чином визначатиметься органами місцевого самоврядування, проте є небезпека застосування стандартних нормативів на тисячу осіб населення [52, с. 8].

Вищевикладені думки не тільки свідчать про необхідність уточнення і збагачення предмета адміністративно-правового реґулювання, але й зумовлюють здійснення відповідної структуризації адміністративного права. На наш погляд, чинне адміністративне законодавство України являє собою громіздке зібрання правових норм, які містяться в різних нормативних актах і які в кількісному відношенні просто неозорі. Такий хаотичний стан адміністративно-правових норм повинна усунути система адміністративного права як науково організована сукупність правових норм, розподілених на підгалузі, котрі утворюють цю найбільш розвинену та могутню "материнську" галузь.

При цьому важливо враховувати думку провідних російських учених про те, що диспропорції та внутрішні юридичні суперечності адміністративного права не тільки послаблюють його потенціал, але й можуть привести до його дисбалансу з іншими галузями права [109, с. 87]. Як ми вважаємо, формування сучасної національної системи адміністративного права повинне відбуватися як з урахуванням методики систематизації російського адміністративного законодавства (бо правова культура, правосвідомість населення, суспільні відносини в Україні та Росії мають багато спільного), так і шляхом закріплення в даній галузі загальновизнаних міжнародних норм, що сприятиме вступу України до Європейського Співтовариства.

Для забезпечення надійного захисту прав і свобод громадян України найприйнятнішим бачиться виокремлення в предметі адміністративного права трьох груп відносин, які повинні реґулюватися нормами його відповідних підгалузей: управлінського права, міліцейського (поліцейського) права і права адміністративної юстиції. І незважаючи на те, що поліцейське право як підгалузь адміністративного практично зникло з досліджень учених-адміністративістів, у сучасних умовах це зрима "даність" повсякденного життя, яка охоплює частину адміністративно-правової дійсності, пов'язаної з охороною правопорядку й забезпеченням громадської безпеки.

На нашу думку, міліцейське (поліцейське) право повинні складати норми, які утворюють його правові інститути. До останніх слід віднести інститути правопорядку й громадської безпеки, провадження в справах про адміністративні правопорушення, ліцензійно-дозвільної системи, спеціальних адміністративно-правових режимів та інші, які реґламентують основні напрями поліцейської діяльності.

Своєрідність поліцейського права як підгалузі полягає в тому, що властивий йому в основному заборонний спосіб правового реґулювання визначає специфічний вплив на поведінку людей і створює можливість застосування до них адміністративного примусу. Тому в самій підгалузі повинні поєднуватися реґулятивні та правоохоронні норми, які покликані забезпечити впорядкування відносин у сфері охорони правопорядку й громадської безпеки.

На підставі викладеного сподіваємося, що інститут управління внутрішніми справами (поліція), який ще свого часу Петро Великий називав "душею держави" і який навіть у сучасних підручниках адміністративного права перебуває на периферії Особливої частини, найближчим часом стане окремою підгалуззю (поліцейським правом). Це важливо перш за все тому, що органи внутрішніх справ є органами правопорядку, котрі найбільш наближені до населення та безпосередньо здійснюють захист прав і свобод кожного громадянина.

Удосконалення ж адміністративного законодавства України, що реґулює діяльність міліції громадської безпеки, на наш погляд, можливе за умови створення нових нормативних актів, які б поліпшували виконання функцій підрозділами міліції громадської безпеки у сфері охорони правопорядку, а також внесення змін до вже існуючих нормативно-правових актів.

Бачиться доцільним законодавчо закріпити основи організаційної побудови, фінансування та матеріально-технічного забезпечення підрозділів і служб міліції громадської безпеки різного рівня, конкретизувати підстави й порядок використання ними засобів примусового впливу на правопорушників. Поряд із цим, треба вреґулювати діяльність підрозділів міліції громадської безпеки щодо забезпечення охорони громадського порядку й безпеки під час проведення масових заходів, в умовах надзвичайного стану, попередження терористичних актів, а також визначити особливості правового статусу підрозділів, які утримуються за рахунок коштів органів місцевого самоврядування (місцевої міліції).

У процесі здійснення правового реґулювання та визначення основних напрямків практичної діяльності міліції громадської безпеки, необхідно враховувати насамперед стан правопорядку в країні, а також ряд умов економічного, соціального, політичного та іншого характеру, які на нього істотно впливають. Аналіз зміни організаційних структур і діяльності правоохоронної системи ще раз підтверджує, що сьогоднішні проблеми забезпечення правопорядку й надалі будуть предметом наукових досліджень.

Виходячи з цього слід уважати слушною думку вчених України, державних діячів, що найближчим часом значного підвищення бюджетного фінансування для проведення реформ правоохоронної системи не буде, як не й можливості швидко поліпшити матеріально-технічне забезпечення міліції громадської безпеки. Це означає, що подальшого посилення охорони громадського порядку та боротьби з правопорушеннями можна досягти, тільки вдосконаливши систему, організаційної структуру й практичну діяльність міліції та її нормативне забезпечення [25, с. 43].

На наш погляд, уявляється логічно правильним виділити два блоки проблем, вирішення яких позитивно вплине на підвищення ефективності діяльності міліції громадської безпеки. Перший пов'язаний із потребою в удосконаленні зовнішнього адміністративно-правового реґулювання міліцейських підрозділів, а другий охоплює цілу низку питань, які мають внутрішньосистемний зміст, у тому числі й щодо приведення у відповідність до законодавства відомчого нормативного забезпечення, уточнення цілей, завдань і структури міліції громадської безпеки, удосконалення практики застосування адміністративно-правових заходів її підрозділами, визначення сучасних критеріїв оцінки їх діяльності.

При цьому, якщо ми дійсно маємо на меті приведення практики діяльності міліції щодо охорони правопорядку та забезпечення громадської безпеки у відповідність до теперішніх реалій, то треба комплексно й одночасно вирішувати обидва блоки проблем.

Правове реґулювання, залишаючись важливим засобом впливу на суспільні відносини в бажаному для суспільства напрямку, не повинне бути самоціллю. Воно необхідне та виправдане тільки тоді, коли спроможне чинити серйозні зміни в розвитку фактичних відносин між конкретними суб'єктами права [68, с. 60]. З цього приводу слушною є позиція вчених відносно міліцейської компетенції щодо обов'язків законодавця потурбуватися про закріплення належних процедур, які б ґарантували право громадян на захист та забезпечували  можливість подальшої перевірки режиму законності діяльності підрозділів міліції громадської безпеки [237, с. 259]. Зокрема, як відзначає         І.І. Веремеєнко, не кожна адміністративно-правова матеріальна норма у сфері охорони громадського порядку має належне процесуальне оснащення [42, с. 7].

Але наявність деяких суперечностей сама по собі не впливає на якість правового реґулювання суспільних відносин. Колізії нерідко потенційно несуть у собі й деякий позитивний заряд. Юридична колізія свідчить про нормальний процес розвитку, про істотні державно-правові суперечності. Тому повне усунення юридичних колізій між положеннями законів неможливе з огляду на необхідність постійного підтримання функціонування системи правових норм, а водночас неможливо й змінити всі закони. Поряд із тим, слід погодитися з думкою тих, хто відзначає збільшення чисельності юридичних колізій і сфер їх прояву, ускладнення механізму їх подолання та у зв'язку з цим указує на об'єктивність формування юридичної конфліктології та колізійного права [54; 109, с. 719-725].

Що стосується системи правового реґулювання діяльності міліції громадської безпеки, характерним є наявність у ній значної частини відомчих нормативних актів, які здебільшого є вторинними, але зменшують конфлікти в праві. А з урахуванням того, що сьогодні в управлінській практиці все частіше використовуються такі правові заходи, як делеґування повноважень, створення комісій, розподіл обов'язків серед членів загального керівництва тощо, розроблення статутних положень структурних ланок системи управління, посадових інструкцій, а також визначення функціональних обов'язків конкретних виконавців є об'єктивно необхідними [242, с. 7].

Перш за все, на нашу думку, Закон України "Про міліцію" потребує вдосконалення, зокрема включення до нього норм, у яких міліція громадської безпеки визначалася б як система органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, покликаних захищати життя, здоров'я, права і свободи людини й громадянина, власність, інтереси суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань.