Незважаючи на заходи, яких уживають органи внутрішніх справ, стан забезпечення правопорядку в Україні викликає занепокоєння. За результатами роботи органів внутрішніх справ у 2002 році майже в усіх реґіонах України відзначається зменшення на 19,7% кількості зареєстрованих злочинів, скоєних у громадських місцях [225, с. 6]. Але ці показники ніякою мірою не можуть задовольнити вимоги суспільства та населення. Крім того, виявлено непідготовленість підрозділів патрульно-постової служби, що складають основне ядро міліції громадської безпеки, яка несе відповідальність за стан порядку на вулицях, до дій у разі групових порушень громадського порядку, кримінальних проявів і фактів непокори громадян працівникам міліції при виконанні ними службових обов'язків.

Як свідчать результати соціологічних досліджень і опитування населення щодо оцінки ефективності діяльності міліції, лише третина респондентів уважають її позитивною, а більше половини - неґативною. Найбільш позитивно оцінюють діяльність міліції особи, які лише вперше входили в стосунки з її працівниками (45%), керівники підприємств (63%), особи з добрим матеріальним становищем (53%), підприємці (47%), інтелігенція (43%). Більш неґативно оцінюють ефективність діяльності особи, що були жертвами злочинів (67%), службовці (56%), студенти (58%) [128, с. 7].

Безперечно, що необхідним є подальший пошук шляхів удосконалення діяльності підрозділів міліції громадської безпеки з охорони громадського правопорядку та безпеки. Досвід поліцейської діяльності зарубіжних країн свідчить про те, що підвищенню її ефективності сприяють: зміцнення взаємодії галузевих служб і підрозділів, а також з іншими правоохоронними органами та громадськістю; подальша спеціалізація персоналу щодо протидії конкретним видам правопорушень; поліпшення професійної підготовки особового складу; оптимізація системи інформаційного забезпечення поліцейських сил; упровадження в повсякденну діяльність технічних засобів і новітніх технологій [277, с. 158].

Актуальним питанням реформування діяльності національних правоохоронних органів присвячено праці В.Б. Авер'янова, М.І. Ануфрієва, Г.Г. Атаманчука, О.М. Бандурки, А.Т. Комзюка та інших учених і спеціалістів у галузі управління. Наявні теоретичні розробки стали науковим підґрунтям для визначення проблем реформування ОВС України та напрямів їх вирішення [103, с. 4].

На наш погляд, визначаючи шляхи вдосконалення цієї діяльності, слід виходити з:

• тенденцій децентралізації управління силами й засобами охорони правопорядку, включаючи розширення самостійності територіальних підрозділів і створення їх в усіх містах і селищах міського типу;
• комплексного підходу до забезпечення правопорядку, який передбачає участь у їх вирішенні практично всіх сил і засобів міліції громадської безпеки;
• вимог щодо забезпечення оптимальної оперативної готовності підрозділів міліції громадської безпеки різного рівня і підпорядкованості до реаґування на ускладнення оперативної обстановки, що виникає, у тому числі при введенні режиму надзвичайного стану.

З метою втілення в життя вищенаведених пунктів Міністерством внутрішніх справ України прийнято і на початку 2000 року впроваджено в дію низку довгострокових програм. Зокрема, "Програма діяльності органів внутрішніх справ щодо поліпшення правопорядку в Україні на початку ІІІ тисячоліття" є основою зміцнення законності, поліпшення правопорядку, підвищення ефективності діяльності органів міліції зі ствердження та забезпечення прав і свобод людини в Україні.

Стратегічне завдання щодо реформування міліції громадської безпеки неможливо вирішити без нової кадрової політики. Як зазначив Президент України, до системи управління всіх рівнів мають прийти висококваліфіковані фахівці, тому особливо важливо запобігти новим рецидивам непрофесіоналізму та некомпетентності при формуванні кадрового потенціалу [111]. Саме на досягнення цих цілей спрямована Комплексна програма вдосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції, прийнята 29 січня 1999 р.

Для створення правових засад установлення, функціонування та розвитку партнерських відносин між міліцією та населенням, максимального використання позитивних форм і методів взаємодії міліції та населення в подоланні неґативних протиправних явищ у суспільстві розроблена та поетапно реалізується Програма розвитку партнерських відносин між міліцією і населенням на 2000-2005 роки.

Створення фактично нових органів внутрішніх справ, що діють на основі законодавства суверенної держави, оновлення особового складу, яке пройшло за роки незалежності, виникнення нових складних завдань перед органами внутрішніх справ, необхідність в удосконаленні кадрової роботи, організація соціальної роботи, розвиток міжнародного співробітництва, утілення досягнень науки в практичну діяльність органів внутрішніх справ - ось проблеми, які необхідно вирішувати на сучасному етапі та через вдосконалення управління досягти підвищення ефективності діяльності з охорони порядку і боротьби зі злочинністю [242, с. 6].

У практичній діяльності з охорони правопорядку і безпеки слід як використовувати традиційні, так і шукати нові форми й методи несення служби на постах і маршрутах. Треба ширше впроваджувати практику активного та цілеспрямованого патрулювання, здійснювати заздалегідь сплановані превентивні заходи щодо попередження та припинення найбільш поширених правопорушень. При цьому, на наш погляд, окремі працівники й наряди ППС можуть нести службу в цивільному одязі й працювати методом особистого пошуку. Так, використання неуніформованих нарядів, як свідчить зарубіжний досвід, сприяє оперативному затриманню правопорушників, які в таких обставинах і не підозрюють про присутність поблизу працівників правоохоронних органів. Згідно з даними ФБР США, МВС Франції, Італії, ФРН і деяких інших держав, такими патрулями щороку затримується близько 25% осіб, які скоїли правопорушення в громадських містах [284, с. 30].

У реґіонах з високим рівнем злочинності бажано використовувати систему патрульних дільниць, застосовувати "бригадний метод" організації охорони правопорядку, основою якого є тісна взаємодія всіх служб органів внутрішніх справ. Кількість дільниць і межі зон можуть установлюватися і змінюватися залежно від оперативної обстановки, а також наявності сил і засобів. Слід розповсюдити передовий досвід несення патрульно-постової служби з використанням службових тварин.

Для забезпечення правопорядку під час проведення громадських, культурно-видовищних, спортивних та інших масових заходів доцільно використовувати принципи господарського розрахунку на основі договірних відносин між підрозділами міліції громадської безпеки й організаціями комерційних заходів. У цих випадках можливе залучення працівників міліції до охорони громадського порядку у вільний від служби час за додаткову оплату їх праці.

Подальшого вдосконалення потребує діяльність міліції громадської безпеки щодо попередження та припинення групових порушень правопорядку в населених пунктах. Ці порушення являють собою одну з найбільш складних проблем для органів внутрішніх справ. Головним для керівників у таких випадках є забезпечення ефективних, обґрунтованих і бездоганно законних дій підрозділів охорони правопорядку щодо попередження, припинення та ліквідації наслідків групових ексцесів.

Аналіз матеріалів дисертаційних досліджень [30; 40; 99] та узагальнення практики забезпечення охорони громадського порядку під час проведення масових заходів приводять до висновку, що велике скупчення людей в одному місці, на одній території незалежно від об'єднуючих мотивів завжди містить небезпеку групового ексцесу, будь то протиправне порушення громадського порядку чи паніка. В усякому випадку (офіційний це захід чи спонтанний) особовому складу міліції громадської безпеки необхідно бути в стані підвищеної готовності до ефективних дій у різноманітних роду екстремальних ситуаціях.

Слід визнати, що особлива загроза групових антигромадських проявів вимагає ретельного вивчення й оцінки загального стану справ у реґіоні, у його окремих частинах і на конкретних об'єктах. Міліція громадської безпеки повинна бути накопичувачем оперативно-довідкової інформації з визначеного комплексу характеристик, які впливають на стан соціальної ситуації.

На перший погляд, безпорядки, які траплялись останніми роками, виникали стихійно, але ретельне вивчення цих випадків показує, що таке уявлення є поверховим. Переважна більшість заворушень тліли в певних містах довго, зріли поступово, із певних причин, які необхідно було б усунути й таким чином запобігти неґативним явищам.

Проаналізувавши дії міліції громадської безпеки щодо попередження й припинення масових безпорядків, ми прийшли до висновку, що багато з них сталися через прорахунки в роботі міліції. Першочерговими факторами, які сприяють реалізації основних принципів забезпечення правопорядку і громадської безпеки під час виникнення групових протиправних дій, слід уважати: широку роз'яснювальну роботу серед населення щодо чинного законодавства і відповідальності за його порушення, постійну інформованість громадян про стан громадського прядку; своєчасне збирання інформації про настрої населення та можливе виникнення надзвичайних обставин; раціональне розміщення сил і засобів при комплексному використанні їх з урахуванням місцевих умов, оперативної обстановки, можливостей маневрування тощо.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про міліцію" одним з основних завдань міліції є запобігання правопорушенням та їх припинення. Зміст зазначеного завдання полягає у виявленні чинників, що зумовлюють виникнення протиправних явищ, та обставин, які сприяють учиненню правопорушень, проведення заходів із їх нейтралізації, ослаблення й усунення, а також попередження протиправних дій, що задумуються або готуються.

Удосконалення діяльності підрозділів міліції громадської безпеки нерозривно пов'язане з використанням її працівниками різноманітних адміністративно-примусових заходів, чільне місце серед яких належить адміністративному припиненню, а головною метою останніх є забезпечення вмілого і своєчасного використання цих заходів кожним працівником, якому надано такі права, додержання при цьому вимог законності, прав та інтересів громадян.

Фактичною ж підставою застосування заходів адміністративного припинення становить конкретна протиправна ситуація, яку в майбутньому може бути визнано адміністративним проступком чи злочином або об'єктивно протиправним діянням душевнохворого чи малолітнього. У діяльності міліції з забезпечення громадського порядку, прав і законних інтересів громадян та організацій від протиправних посягань велике значення має також використання спеціальних заходів адміністративного припинення, до яких відносяться заходи фізичного впливу, спеціальні засоби й вогнепальна зброя.

Варто зазначити, що ця група заходів припинення в адміністративно-правовій літературі досі була найменш дослідженою, що пояснюється відсутністю достатньої нормативної бази їх застосування, а також тим, що всі дослідження в цій сфері раніше були таємними. Більш-менш повно розглядали питання застосування вогнепальної зброї, але останнім часом змінилося законодавство, у зв'язку з чим актуалізувалася ця проблема, вирішенню якої, на наш погляд, сприяло б прийняття спеціального закону.

Успіх практичної діяльності підрозділів міліції громадської безпеки багато в чому залежить і від ступеня організації їх взаємодії з іншими державними органами та громадськими організаціями. Особливої актуальності ця проблема набула у зв'язку з накопиченим досвідом вирішення питань забезпечення правопорядку на основі створення єдиного фронту боротьби з правопорушниками на вулицях і в інших громадських місцях згідно з планами єдиної дислокації.