До числа позитивних рис комплексу інформаційних систем Державного комітету України по земельних ресурсах треба віднести: факт, що система цього органу є державною; чітку ієрархічну структуру органів Державного комітету України по земельних ресурсах національного та регіонального рівня й готовність до швидкого впровадження єдиної системи реєстрації на всіх рівнях; стандарт баз даних системи державного земельного кадастру, розроблений на основі геореляційної моделі; розроблену систему присвоєння унікальних кодових номерів об'єктам нерухомості; концепція реєстрації базується на сучасних ГІС-технологіях єдиного інформаційного середовища; у декількох регіональних органах розроблено свої ефективні комп'ютерні системи реєстрації земельних ділянок, що базуються на сучасних технологіях (розподілені багаторівневі клієнт-серверні системи). Існують власні кваліфіковані кадри програмістів; накопичено багатий досвід (більше 20 років) роботи з електронними картами, який не може бути напрацьований швидко; система органів Державного комітету України по земельних ресурсах зазначає свою готовність і потенційну здатність включити до складу об'єктів нерухомості, що реєструються зараз, також і будівлі, що дозволить реалізувати принцип єдиного реєстру; система органів Державного комітету України по земельних ресурсах зазначає свою спроможність створити самоокупну систему реєстрації, здатність нести економічну відповідальність за якість інформаційних послуг.

До числа моментів, що ускладнюють ситуацію, треба віднести в ієрархічній системі Державного комітету України по земельних ресурсах відсутність єдиної комп'ютерної системи або хоча б ряду систем, ідеологічно й технологічно узгоджених між собою. Причина - відсутність коштів для централізованого фінансування створення й впровадження такої системи. Крім того, звичайно, відсутній досвід роботи з будівлями як об'єктами нерухомості, оскільки це не входить до компетенції землевпорядних органів.

Позитивними рисами інформаційних систем Міністерства юстиції України є: державна ієрархічна структура органів Міністерства юстиції; єдина інформаційна система даної установи, яка уже розгортається на регіональних рівнях; накопичений великий досвід роботи з реєстрами даних юридичного характеру; система реєстрації із самого початку розглядається як економічно самодостатня; створене в системі Міністерства юстиції України державне підприємство "Інформаційний центр" висловлює свою готовність вести єдиний реєстр, який включав би як земельні ділянки, так і будівлі; "Інформаційний центр" висловлює свою здатність повністю відповідати за інформаційну й технологічну частину загальної роботи зі створення єдиного реєстру.

До серйозних вад системи органів Міністерства юстиції України, якщо йдеться про створення й експлуатацію єдиного реєстру, треба віднести повну відсутність досвіду роботи як із землею, так і з будівлями як об'єктами нерухомості: система органів Міністерства юстиції України ніколи не мала справи ні з об'єктами землі на тому рівні, як землевпорядні органи, ні з будівлями, як органи Бюро технічної інвентаризації.

Сильними сторонами системи органів Бюро технічної інвентаризації щодо боротьби за право бути державним органом реєстрації прав власності на нерухоме майно є: система органів Бюро технічної інвентаризації є державною; накопичений багаторічний досвід роботи з будівлями як об'єктами нерухомості; існує велика база даних, що містять інформацію про будівлі; система органів Бюро технічної інвентаризації бере активну участь в операціях з нерухомістю в Україні. І хоча в багатьох випадках органи Бюро технічної інвентаризації виконують не властиві їм функції (фактично не технічну інвентаризацію, а контроль за діями власників нерухомого майна), викреслити Бюро технічної інвентаризації із системи реєстрації буде важко.

З точки зору розглядуваного питання, до негативних сторін Бюро технічної інвентаризації треба віднести такі: система органів Бюро технічної інвентаризації принципово не є ієрархічною; земельні ділянки не перебувають у їх компетенції, тому, природно, відсутній досвід роботи з цими об'єктами нерухомості; не існує єдиної комп'ютерної системи для всіх органів Бюро технічної інвентаризації, яка могла б реалізувати сучасний підхід до створення державного реєстру прав власності на нерухомість в Україні [182].

Отже, всі учасники змагання за право бути державним реєстратором прав власності на нерухомість в Україні мають як переваги, так і недоліки. При цьому, жодний з них не відповідає повною мірою об'єктивним вимогам і не може бути єдиним відповідальним органом. Комп'ютерні інформаційні системи, створені в Міністерстві юстиції України, Державному комітеті України по земельних ресурсах та системі Бюро технічної інвентаризації, є досить сучасними й ефективно виконують свої функції в рамках своєї компетенції. У той же час, вони є ідеологічно, технологічно та організаційно не узгодженими між собою, і, в принципі, не існує можливості поєднати їх в ждину мережу [182].

Як правильно зазначається науковцями, відомство, що претендує на ведення системи реєстрації повинно відповідати таким критеріям:

1) володіти найбільшим обсягом інформації, необхідної для реєстрації прав;

2) мати розгалужену організаційну вертикаль (національний рівень - регіональний рівень - базовий рівень);

3) мати підготовлених до виконання цих функцій фахівців;

4) володіти картографічним забезпеченням, необхідним для просторової ідентифікації земельних ділянок та об'єктів нерухомості;

5) володіти офісним приміщенням, матеріальною базою, програмно-технічним забезпеченням тощо [183].

Отже, процесуально-правовий аспект реєстрації прав на земельні ділянки набуває особливої актуальності в період проведення земельної реформи, оскільки повністю відповідає інтересам держави у сфері удосконалення здійснення відповідних функцій державного управління, розвитку відносин власності на землю та ринку землі, які визначені Указом Президента України "Про Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки" від 30 травня 2001 року № 372/2001 [2].

Правові, економічні, організаційні засади створення в складі державного земельного кадастру єдиної системи державної реєстрації речових прав на земельні ділянки та інше нерухоме майно, обмежень цих прав, визначає прийнятий на виконання вимог статей 182, 321 Цивільного кодексу України [133] Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 1 липня 2004 року № 1952-IV [137], який регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості.

Статтею 181 Цивільного кодексу України [133] встановлено, що до нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Зі змісту наведеної статті випливає, що основним (первинним) об'єктом нерухомого майна є земельна ділянка.

У юридичній літературі зазначається, що правові норми, які регулюють окрему групу суспільних відносин, утворюють самостійний правовий інститут. Інститут державної реєстрації прав на земельні ділянки - це сукупність однорідних правових норм, що регулюють суспільні відносини з офіційного визнання та підтвердження державою факту виникнення або припинення прав на землю. У найбільш широкому розумінні державна реєстрація - це офіційний дозвіл держави на користування певним статусом, вчинення якихось дій тощо [184, с. 58].

Оскільки основу реєстрації прав на земельну ділянку становить земельно-процесуальна діяльність уповноважених суб'єктів, яка відбувається в межах суспільних відносин, що врегульовані земельно-процесуальними нормами права, можна вести мову про земельно-процесуальні правовідносини у сфері реєстрації прав на земельну ділянку. За висновками стосовно земельно-процесуальних правовідносин, наведеними у попередніх розділах, визначимо специфіку (особливості) земельно-процесуальних правовідносин щодо реєстрації прав на земельні ділянки.

Зокрема, такі правовідносини:

1) є земельними правовідносинами, оскільки земельна ділянка є об'єктом правовідносин у сфері реєстрації прав на неї;

2) за ступенем визначеності сторін є відносними земельно-процесуальними правовідносинами, оскільки виникають між визначеним колом осіб.

Наприклад, у випадку, коли заінтересована особа (заявник) звертається до суб'єкта реєстрації прав на земельні ділянки з метою визнання та підтвердження права приватної власності на земельну ділянку. Розгляд заяви й прийняття рішення про державну реєстрацію прав на землю, відмову в реєстрації проводяться в строк, який не перевищує чотирнадцяти календарних днів з дня отримання органом державної реєстрації прав заяви та документів, необхідних для державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (частина 4 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" [137]);

3) за змістом можуть бути регулятивними та охоронними.

Так, згідно із ст. 31 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" [137] органи державної реєстрації таких прав несуть відповідальність за своєчасність і достовірність у Державному реєстрі прав даних про речові права на нерухоме майно та встановлені щодо них обмеження, а також за повноту та достовірність даних у витягах із Державного реєстру прав, які надаються заявникам. Внесення недостовірних даних до Державного реєстру прав або невідповідність записів у Державному реєстрі прав поданим документам, внесення невмотивованих змін до записів, порушення процедурних вимог щодо порядку та строків державної реєстрації прав або інше неналежне виконання посадовими особами органів державної реєстрації прав їх обов'язків відповідно до закону тягнуть за собою дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність;

4) мають ознаки юридичної рівності сторін, оскільки заявник, який прагне зареєструвати права на землю, не підпорядкований органу, уповноваженому здійснювати таку реєстрацію;

5) є власне процесуальними правовідносинами, оскільки така реєстрація може розглядатися як процес, а тому ці правовідносини характеризуються стадійністю: державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: облік заяви про державну реєстрацію речових прав; прийняття і перевірка документів, поданих для державної реєстрації речових прав; установлення відсутності підстав для відмови в державній реєстрації речових прав; державна реєстрація речових прав або відмова в такій реєстрації прав та внесення даних до Державного реєстру прав; присвоєння кадастрового номера об'єкту нерухомого майна; видача документів, що підтверджують зареєстроване речове право (ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" [137]);

6) за характером земельно-процесуальної діяльності суб'єктів земельно-проценсуальних правовідносин в установчій, правотворчій та правозастосовчій сферах правовідносини в сфері реєстрації прав на земельні ділянки є публічними.

Зокрема, частина 4 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" [137] зазначає, що державна реєстрація прав є публічною, здійснюється місцевим органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані речові права та їх обмеження в порядку, встановленому законом;

7) за кількістю суб'єктів земельно-процесуальні правовідносини у сфері реєстрації прав на земельні ділянки, є складними.