1) варто було б передбачити певні особливості реєстрації і скасування реєстрації прав і обмежень, що виникають за договорами, дія яких є розтягнутою в часі (це стосується договорів довічного утримання, іпотеки, оренди (ст. 19 та 23 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" [137]), оскільки вони можуть бути розірвані в будь-який момент за згодою сторін або за рішенням суду (ст. 651 Цивільного кодексу України [133]);

2) доцільно було б також більше деталізувати положення про скасування державної реєстрації. У ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" [137] не встановлено процесуального порядку скасування, не визначено, наприклад: чи подається в такому випадку заява про скасування; хто має право її подавати тощо. Разом з тим, крім скасування реєстрації, можна було б передбачити і її припинення, оскільки термін "скасування" означає, що реєстрація визнається недійсною протягом усього строку, який вона існувала. Якщо ж права на нерухоме майно припиняються правомірно, то термінологічно більш правильним було б не скасування, а припинення їх реєстрації;

3) у ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" [137] слід передбачити можливість відкладення строку державної реєстрації, наприклад, за рішенням суду у випадку судового розгляду спору про право власності тощо. Уявляється, що надання витягів із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про зареєстровані права відноситься до користування даними цього реєстру, а не до порядку їх реєстрації, як це визначено у п. 1 зазначеної статті. Саме тому доцільно виключити абзац 8 із п. 1 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" [137];

4) із ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" [137] необхідно виключити абзац п'ятий, в якому вказано, що документом, який є підставою для державної реєстрації прав на нерухоме майно, є договір купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрований на біржі, оскільки це положення не узгоджується зі ст. 657 Цивільного кодексу України [133], за якою договори купівлі-продажу нерухомості підлягають лише нотаріальному посвідченню і державній реєстрації;

5) у ст. 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" [137] слід розширити перелік осіб, яким має надаватись інформація про державну реєстрацію прав на нерухомість, оскільки її надання лише власнику (власникам) нерухомого майна, їх спадкоємцям та правонаступникам, особам, на користь яких вчинено обмеження, органам державної влади чи місцевого самоврядування, їх посадовим особам не повною мірою відповідає принципу публічної реєстрації вказаних прав, закріпленому у ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" [137].

Доцільним є створення такої системи реєстрації прав, яка поєднувала б у собі:

1) соціальну спрямованість - у першу чергу реєстраційна система повинна бути зорієнтована на забезпечення зручного, оперативного й недорогого обслуговування користувачів системи з надання реєстраційних та інформаційних послуг за технологічною моделлю "одного вікна", коли користувач має можливість отримати всі послуги в одному офісі;

2) максимальне врахування існуючої інфраструктури, мінімізаціїю витрат на створення та запровадження системи реєстрації, максимальне врахування позицій різних заінтересованих груп та існуючої інфраструктури, зокрема, матеріальної бази, людських ресурсів та архівних матеріалів комунальних бюро технічної інвентаризації;

3) логічність побудови - система повинна відзначатись зрозумілою підпорядкованістю її елементів та складових частин;

4) юридичну можливість реалізації - побудовою зрозумілої нормативно-правової системи, яка врегулювала б усі неузгодженості чинного законодавства [188].