Зокрема, систему органів державної реєстрації прав складають центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, створена при ньому державна госпрозрахункова юридична особа з консолідованим балансом (центр державного земельного кадастру) та її відділення на місцях, які є місцевими органами державної реєстрації прав (частина 1 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" [137]). Іншою стороною в цих правовідносинах є правоволоділець (правонабувач), сторони правочину, за яким виникло речове право, або уповноважені ними (нею) особи;

8) за розподілом прав і обов'язків між суб'єктами земельно-процесуальні правовідносини у сфері реєстрації прав на земельні ділянки є двосторонніми: кожна з їх сторін має як процесуальні права, так і процесуальні обов'язки.

Земельно-процесуальні правовідносини у сфері реєстрації прав на земельні ділянки мають свою структуру, елементами якої є підстави виникнення, зміни та припинення, суб'єкти, об'єкти та зміст цих правовідносин. Найбільш зручною у сфері реєстрації прав на земельні ділянки є класифікація юридичних фактів на правостворюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі, що була наведена у попередньому розділі.

Підставою виникнення земельно-процесуальних правовідносин у сфері реєстрації прав на земельні ділянки є юридичний факт подання заяви та необхідних документів до відповідного органу - суб'єкту реєстрації прав на землю (правостворюючий факт), тобто здійснення юридично значимих дій.

Наприклад, у відповідності до ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" [137] державна реєстрація речових прав на нерухоме майно проводиться на підставі заяви правоволодільця (правонабувача), сторін (сторони) правочину, за яким виникло речове право, або уповноважених ними (нею) осіб.

Державна реєстрація обмеження права на нерухоме майно проводиться на підставі заяви особи, на користь якої встановлено обмеження, якщо інше не передбачено договором або законом. У разі подання заяви про державну реєстрацію прав фізична особа повинна пред'явити документ, що посвідчує особу, а в разі подання заяви представником фізичної чи юридичної особи - документ, що підтверджує його повноваження діяти від імені цих осіб. Представник особи - нерезидента України пред'являє документи, легалізовані в установленому порядку.

Аналіз правостворюючих юридичних фактів, типових для земельно-процесуальних правовідносин у сфері реєстрації прав на земельні ділянки, дозволяє зробити висновок, що основою реєстраційного процесу є волевиявлення правонабувача, який має право самостійно вирішувати питання про свій вступ у відносини з приводу реєстрації прав на нерухоме майно. Це підтверджується положенням Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" [137], відповідно до якого реєстрація проводиться на підставі заяви про державну реєстрацію речових прав. Відсутність державної реєстрації веде до невизнання права на земельну ділянку з боку держави, але в будь-якому разі тільки від самого правонабувача залежить, чи надасть він відносинам, що виникли, юридичну силу.

Важливо відзначити також і ту обставину, що держава не встановлює санкцій за нездійснення державної реєстрації. У зв'язку з цим відсутні підстави для кваліфікації непроведення державної реєстрації як правопорушення, а відповідно для притягнення правонабувача до юридичної відповідальності (адміністративної чи кримінальної).

Отже, у сфері реєстрації прав на земельну ділянку ініціатива щодо виникнення земельно-процесуальних правовідносн належить тільки одній стороні - правонабувачу. Реєструючий орган не може ініціювати процес реєстрації, а також примусити учасників цих правовідносин до оформлення їх прав на землю. Таким чином, реєстраційна установа вступає в даний вид земельно-процесуальних правовідносин не зі своєї волі, а в силу волевиявлення правонабувача щодо визначення юридичної долі свого права.

Підставою для зміни земельно-процесуальних правовідносин у сфері реєстрації прав на земельні ділянки є земельно-процесуальна норма, земельно-процесуальна правосуб'єктність, юридичні факти.

Так, підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, обмеження цих прав, є: державний акт про право власності на земельну ділянку; нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, довічного утримання, дарування, міни земельної ділянки або іншого нерухомого майна; договір про приватизацію майна державних підприємств; договір купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрований на біржі в установленому порядку; нотаріально посвідчений договір про поділ, перерозподіл, об'єднання нерухомого майна; свідоцтво про право на спадщину; свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя; свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів; свідоцтво про право власності на будівлю (частину будівлі), споруду; рішення суду про право власності на об'єкт незавершеного будівництва; акти прийому нерухомого майна в експлуатацію; договори про іпотеку, оренду строком більше одного року, інші визначені законом документи щодо речових прав на нерухоме майно; рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, що набрали законної сили; інші акти органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийняті у межах повноважень, визначених законом (ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" [137]).

Підставою для припинення правовідносин може бути юридичний факт у вигляді дії зі здійснення суб'єктивного права чи на виконання юридичного обов'язку (правоприпиняючий факт) [185, c. 354].

У державній реєстрації права може бути відмовлено в разі якщо: заявлене право не підлягає державній реєстрації відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" [137]; нерухоме майно або більша за площею його частина перебуває в іншому реєстраційному (кадастровому) окрузі; із заявою про державну реєстрацію звернулася особа, яка відповідно до зазначеного Закону не може бути суб'єктом права власності на даний об'єкт нерухомого майна або представником такого суб'єкта; подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, або неможливо встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; заяву про державну реєстрацію права власності відповідно до правочину про відчуження нерухомого майна було подано після державної реєстрації обмежень щодо цього майна; заявлене право власності або інше речове право вже зареєстроване (частина 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" [137]).

Зазначимо також, що припинити земельно-процесуальні правовідносини у сфері реєстрації прав на земельну ділянку можна з ініціативи правонабувача, який має право на будь-якій стадії державної реєстрації (до прийняття рішення реєстраційною установою про реєстрацію прав) відмовитися від здійснення реєстраційних дій і забрати представлені на реєстрацію документи.

Реєстраційній установі право припинити такі правовідносини за власною ініціативою не надано.

У разі відсутності заяви правонабувача про припинення реєстраційних дій єдиним правоприпиняючим фактом буде рішення реєстраційної установи про наявність або відсутність підстав для внесення відомостей у Єдиний державний реєстр прав за наданими документами. Таке рішення (акт державної реєстрації) являє собою акт застосування права, який, на відміну від інших правозастосовчих актів, не містить таких традиційних елементів, як вступна, описова, мотивувальна й резолютивна частини, оскільки державна реєстрація прав на землю здійснюється не шляхом видання акта, а шляхом внесення записів у Єдиний державний реєстр прав.

У документах (свідоцтвах) про державну реєстрацію речових прав, про відмову в державній реєстрації речових прав, про державну реєстрацію та відмову в державній реєстрації їх обмежень, що обтяжують нерухоме майно, про скасування записів у Державному реєстрі прав та внесення до них змін мають зазначатися:

1) кадастровий номер об'єкта нерухомого майна;

2) час, дата й місце прийняття рішення;

3) підстави для прийняття рішення, а в разі прийняття рішення про відмову в державній реєстрації прав - обґрунтування такого рішення;

4) посилання на розділ Державного реєстру прав, до якого вноситься запис (ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" [137]).

Як зазначалося у попередньму розділі, закон у ряді випадків передбачає форму здійснення тієї або іншої дії, а також її документальне оформлення. При цьому вимоги щодо форми, документального оформлення мають конститутивне значення - якщо вони не дотримані, то передбачені законом процесуальні наслідки не настають.

Зокрема, документи, що встановлюють виникнення, припинення, перехід прав на нерухоме майно й подаються для державної реєстрації прав на нерухоме майно, повинні відповідати вимогам, встановленим Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" [137], Цивільним кодексом України [133] та іншими нормативно-правовими актами. Тексти документів, що подаються для державної реєстрації прав, мають бути написані розбірливо, найменування юридичних осіб -  без скорочення та із зазначенням їх місцезнаходження. Прізвище, ім'я, по батькові фізичних осіб та їх поштова адреса мають бути наведені повністю.

Не приймаються на державну реєстрацію прав документи з підчищеннями або дописками, закресленими словами та іншими, не обумовленими в них, виправленнями, заповнені олівцем, а також із пошкодженнями, через які неможливо однозначно тлумачити їх зміст. Чинність таких документів може бути встановлена рішенням суду, яке буде підставою для повторного звернення особи щодо державної реєстрації права (ст. 20 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" [137]).

Суб'єктами земельно-процесуальних правовідносин у сфері реєстрації прав на земельні ділянки є фiзичнi та юридичнi особи, у тому числi iноземцi та особи без громадянства, iноземнi юридичнi особи, мiжнароднi органiзацiї, iноземнi держави, Україна в особi вiдповiдних органiв виконавчої влади, територiальнi громади сiл, селищ, мiст в особi органiв мiсцевого самоврядування, з одного боку (безпосередні суб'єкти), та органи, якi здiйснюють державну реєстрацiю прав на нерухоме майно (лідируючі суб'єкти) з iншого боку.

Зазначимо лідируючих суб'єктів цих земельно-процесуальних відносин та їх компетенцію:

1) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів як держатель Державного реєстру прав: забезпечує формування та функціонування Державного реєстру прав на земельні ділянки та інше нерухоме майно як єдиної інформаційної системи; організовує роботу, пов'язану з утворенням та діяльністю системи органів державної реєстрації прав; призначає на посаду керівника центру державного земельного кадастру; призначає на посади керівників місцевих органів державної реєстрації прав - державних реєстраторів прав; здійснює координацію та контроль діяльності місцевих органів державної реєстрації прав; здійснює нормативно-методичне забезпечення процедур державної реєстрації прав; проводить добір, підготовку та підвищення кваліфікації працівників системи органів державної реєстрації прав; створює та забезпечує роботу кваліфікаційної комісії державних реєстраторів прав;