З вищенаведеного випливає, що заходи адміністративного примусу не зводяться виключно до заходів щодо притягнення винних до відповідальності, а включають в себе інші заходи, які є своєрідною  "альтернативою" юридичної відповідальності і дуже часто такі заходи не мають спільних точок дотикання з правопорушеннями.

          Стосовно класифікації заходів адміністративного примусу, то вважаємо за доцільне навести думку Севрюгіна В.Є. про те, що питання класифікації заходів адміністративного примусу має велике теоретичне та практичне значення, яке до цього часу не отримало єдиного рішення ані в теорії, ані на практиці.[41][133]

         Так, дійсно, в адміністративно-правовій літературі висловлюються різні точки зору про класифікацію заходів адміністративного примусу.

Зокрема, Бахрах Д.Н. виділяє серед них: "заходи припинення,  адміністративно-відновлювальні заходи та заходи покарання".[5][134]

І.І.Веремеєнко вважає, що заходами адміністративного примусу є: 1) заходи адміністративного попередження; 2) заходи адміністративного припинення; 3) адміністративна відповідальність.[7][135]

         В цілому з питання кваліфікації заходів адміністративного примусу в науці адміністративного права виділяють дві основні точки зору (інші - це модифікація цих двох точок зору).

         Перша точка зору зводиться до двоелементної класифікації адміністративного примусу: адміністративного стягнення; інші заходи адміністративного примусу. Дана точка зору була висунута наприкінці 40-х років рядом провідних вчених, зокрема таких, як Студенікін С.С., Ямпольський Ц.А. В основу цієї кваліфікації закладена формальна ознака - наявність адміністративних санкцій.

         Інша точка зору була запропонована М.І.Єропкіним наприкінці 50-х років та отримала найбільше розповсюдження. У ній ідеться про існування трьох видів заходів адміністративного примусу:

- заходи припинення;

- заходи попередження;

- заходи стягнення.

         Вищевказана точка зору знайшла найбільше розповсюдження  у вітчизняній літературі і виділяється як щось стале.

         Разом з тим, повертаючись до думки В.М.Марчука та Л.В.Ніколаєвої про те, що якщо дивитись на  систему інших (які не є вираженням відповідальності) заходів примусового характеру під кутом зору їх зв'язку з правопорушенням та юридичною відповідальністю, то їх можна класифікувати за такими групами:

1)    заходи додаткові до юридичної відповідальності;

2)    замінюючі юридичну відповідальність (еквівалентні заходи);

3)    упереджуючі правопорушення;

4)    припиняючі правопорушення;

5)    забезпечуючі можливість юридичної відповідальності та досягнення її цілей;

6)    не обов¢язково зв'язані з правопорушенням;

7)    не зв¢язані з правопорушенням.[35] [136] Дана класифікація, на думку авторів, притаманна усім видам заходів юридичного примусу, в тому числі і адміністративного.

         На нашу думку, автори вищенаведеної класифікації мають рацію, оскільки, наприклад, притягуючи до відповідальності особу, яка вчинила корупційне  правпопорушення, може бути вирішено питання про відшкодування збитків, заподіяних державі, підприємству, установі, організації незаконним використанням приміщень, засобів транспорту і  зв'язку,  іншого  державного  майна  або   коштів   на   загальних   підставах   і   умовах матеріальної відповідальності працівників та військовослужбовців.[143][137]

                І  хоча вищевказаний захід прийнято відносити до заходів матеріального (цивільно-правового) примусу, але застосовується він виключно при вчиненні особою адміністративного правопорушення - корупційного діяння, а отже, застосовується як захід стягнення до правопорушника, але в той же час він не є видом адміністративного стягнення, передбаченого чинним законодавством.

             До заходів, які замінюють юридичну відповідальність, автори відносять примусові заходи виховного характеру та примусові заходи медичного характеру.

         Упереджуючі правопорушення заходи та примусові заходи, що застосовуються для припинення правопорушень, ототожнюються відповідно з заходами адміністративного попередження та заходами адміністративного припинення.

             Примусові заходи, що застосовуються для забезпечення юридичної відповідальності досягнення її цілей, застосовуються з метою перешкоджання правопорушникові зникнути від правоохоронних органів, а отже, уникнути відповідальності, а також забезпечує можливість дослідження всіх обставин, що пов¢язані з правопорушенням та з¢ясування яких необхідне для його розкриття.

Виходячи з вищенаведеного, на нашу думку, буде за доцільне все ж таки вести мову про існування тріумвірату заходів адміністративного примусу: заходів попередження, заходів припинення та заходів відповідальності, а інші заходи, запропоновані вище, розглядати як різновид того чи іншого із вищеназваних.

Натомість, не дивлячись на множинність класифікацій заходів адміністративного примусу, можна стверджувати, що заходи адміністративного примусу зводяться до практичних дій компетентних органів по боротьбі з корупцією (виявлення правопорушення, накладення адміністративного стягнення тощо), в той час як адміністративно-правові заходи боротьби включають в себе будь-які заходи примусового характеру, що носять підзаконний характер (наприклад видання підзаконних нормативно-правових актів органами виконавчої влади).

         Тому до адміністративно-правових заходів боротьби з корупцією в Україні  входитимуть будь-які дії державних органів та їх посадових осіб по боротьбі з корупцією, які носять владно-розпорядчий характер та здійснюються на виконання законів.

Виходячи з наведеного, на нашу думку, всі адміністративно-правові заходи боротьби з корупцією можна поділити на дві групи:

1)    заходи адміністративного примусу, які включають в себе: заходи адміністративного попередження; заходи адміністративного припинення та адміністративну відповідальність за вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов¢язаних з корупцією;

2)    організаційно-правові заходи боротьби з корупцією.