3.1. Правовий статус правоохоронних органів України по боротьбі з економічною злочинністю

Ця конституційна норма конкретизована у Законі України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" (від 12.01.94  № 266/94-ВР, зміни від 21.12.2000 № 2171-ІІІ). У цілому ж цей Закон посилює правову основу оперативно-розшукової діяльності, гарантує відшкодування у повному обсязі шкоди незалежно від вини посадових органів дізнання чи оперативних підрозділів, надає громадянинові право оскаржити постанову (ухвалу) про відшкодування шкоди до суду.

Джерелами основ оперативно-розшукової діяльності є також норми Кримінального кодексу України, які визначають поняття злочину та підстави кримінальної відповідальності за підготовку злочину, співучасть у його вчиненні, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, дають підстави для проведення оперативно-розшукової діяльності. Такі норми кримінального права, як необхідна оборона (ст. 36 КК), крайня необхідність (ст. 39 КК), застосовуються в оперативно-розшуковій діяльності як норми соціального і правового захисту працівника оперативного підрозділу, який заподіяв шкоду правам, свободам людини, інтересам держави під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, перебуваючи у стані необхідної оборони або крайньої необхідності.

Крім того, працівники правоохоронних органів при здійсненні заходів по боротьбі з економічною злочинністю можуть знаходитися і в таких екстремальних ситуаціях, коли їх дії не підпадають під обставини необхідної оборони чи крайньої необхідності. Чинне законодавство визначило ще один інститут звільнення від юридичної відповідальності - стан професійного ризику (ст. 12 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність"). Згідно з цією нормою оперативні працівники правоохоронних органів не несуть відповідальність за заподіяну шкоду правам, свободам людини, інтересам держави під час здійснення їх діяльності, якщо вони перебували у стані професійного ризику.

Важливим законодавчим актом для правових основ правоохоронних органів діяльності є Кримінально-процесуальний кодекс України (КПК). Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність", визначаючи її завдання, наголошує, що пошук і фіксація фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб та груп проводиться в основному в інтересах кримінального судочинства.

Згідно з нормами КПК кримінальне судочинство повинне: швидко і повністю розкривати злочини і викривати винних, що забезпечує як встановлення у кожній справі об'єктивної істини, так і ефективність покарання; правильно застосовувати закон; притягати до кримінальної відповідальності кожного винного у вчинені злочину; гарантувати права та свободи людини і громадянина; не притягати до відповідальності невинних.

Правову основу оперативно-розшукової діяльності складають також постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України з окремих проблем боротьби зі злочинністю, створення відповідних структур у спеціальних підрозділах, визначення їх функцій, обов'язків та прав у боротьбі з правопорушеннями.

До правових основ оперативно-розшукової діяльності належать також міжнародно-правові угоди й договори, учасником яких є Україна, або угоди про співробітництво між правоохоронними органами України та інших держав.

Від більшості працівників правоохоронних органів не вимагається прийняття спеціальної присяги працівника правоохоронного органу: відповідні працівники митних і податкових (крім податкової міліції) органів, органів державної контрольно-ревізійної служби [390] і державної виконавчої служби [392] приймають присягу державного службовця, а працівники Служби безпеки, Управління державної охорони і прикордонних військ - військову присягу.

У науковій літературі нерідко виділяють конституційний статус державних органів, і це стосується як органів державної влади в цілому, так і органів виконавчої влади. У юридичній літературі найчастіше розглядають елементи правового статусу державного органу і посади, що є вихідною організаційно-структурною одиницею державного органу.

Д.Д. Цабрія справедливо підкреслює, що статус державного органу як юридичне явище може складатися лише із правових елементів. Він виділяє такі елементи, як назва органу, порядок і спосіб його утворення, теорія діяльності, цілі діяльності, завдання і функції, обсяг і характер владних повноважень та відповідальність. Вважаємо за доцільне згрупувати елементи правового статусу, об'єднавши їх у блоки. Стосовно адміністративно-правового статусу державних колективних суб'єктів пропонується виділити наступні основні блоки елементів: цільовий; структурно-організаційний; компетенційний (компетенція) [328].

На нашу думку, цікавою є пропозиція щодо групування правового статусу в блоки, так як саме вона дозволяє розглянути правовий статус не просто як сукупність елементів, а як юридичну конструкцію, що має певну структуру і сприяє поглибленню розуміння правового статусу.

Цільовий блок елементів займає особливе місце у правовому статусі правоохоронних органів, оскільки ці органи повинні керуватися покладеними на них обов'язками і не мають права ухилятися від їх виконання. Так, наприклад, Закон України "Про міліцію" (ст. 2) визначає основні її завдання: захист прав і свобод, законних інтересів громадян; запобігання правопорушенням та їх припинення; виявлення та розкриття злочинів; розшук осіб, які їх вчинили; захист власності від злочинних посягань.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про Службу безпеки України" визначено завдання Служби безпеки України. У межах визначеної законодавством компетенції на неї покладається захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного й оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб. До завдань Служби безпеки України також входять попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру та безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління й економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Як зазначає Ковачев Д.А., цільовий блок є юридичною основою для визначення обсягу повноважень, необхідних для вирішення відповідних завдань; це юридична основа встановлення відповідальності за невиконання цих завдань [293].

Важливою складовою правового статусу правоохоронних органів є компетенція, яка розкриває основний зміст правового статусу, визначаючи механізм виконання покладених на орган завдань. Це ж саме стосується і правового статусу посади, так як посадові повноваження - це складова частина компетенції органу.

В основу доцільно покласти концепцію, яку розробив Б.М. Лазарєв. Він вважає, що компетенція державного органу - це система його повноважень: права та обов'язки, що мають зовнішньовладний характер [63]. Але є й інші думки стосовно того, що до компетенції включаються поставлені перед органом завдання. Очевидно, це є недоцільним, так як цілі діяльності та засоби їх досягнення - це явища різнопорядкові. Тому їх об'єднання може призвести до підміни понять. До компетенції інколи відносять функції, покладені на орган та деякі підвідомчі питання. На наш погляд, доцільно до визначення змісту компетенції підходити через способи її нормативного закріплення. Так, повноваження Служби безпеки України закріплені у ст. 24, 25, 26 Закону "Про Службу безпеки України", якими визначаються її обов'язки, права, підстави і порядок застосування зброї та спеціальних засобів [442].

Організаційний блок елементів правового статусу правоохоронних органів України повинен відображати порядок утворення і формування органів, встановлення і зміну їх організаційної структури, а також підвищення рівня координації діяльності її складових. У процесі координації управління, правовою основою якого є конституційні норми, що зобов'язують захищати політичні та економічні інтереси держави, права і свободи громадян, сприяти організації діяльності правоохоронних органів, а також відповідати вимогам чинного законодавства, здійснюється реалізація спільних завдань боротьби з економічною злочинністю.

Суб'єктами координації є як правоохоронні органи (міліція, прокуратура, Служба безпеки, податкова міліція), так і державні органи влади, до компетенції яких належить участь у боротьбі із злочинністю. Кожен із названих суб'єктів координації наділений певними повноваженнями і компетенцією в правоохоронній сфері.

Організація координації в правоохоронній діяльності має широкий та різнобічний характер і здійснюється у таких напрямах:

  • визначення державної політики у сфері боротьби зі злочинністю;
  • розробка програм профілактики економічної злочинності;
  • узагальнення досвіду взаємодії та запровадження його у практику виявлення, припинення, розкриття та розслідування економічних злочинів;
  • удосконалення правової бази координації боротьби з економічною злочинністю.

У визначених напрямах суб'єкти під координаційним впливом планують узгоджену діяльність та ведуть пошук її удосконалення.

З метою реалізації державної політики боротьби зі злочинністю здійснюються такі заходи:

проведення спільних засідань колегій зацікавлених міністерств і відомств, оперативних нарад керівників, їх структурних підрозділів з метою розгляду найактуальніших проблем правоохоронної діяльності, прийняття погоджених рішень щодо скоординованої реалізації державних програм боротьби зі злочинністю, виконання нових законів і правових актів органів влади України з питань боротьби зі злочинністю;

  • розробка та реалізація спільних планів, програм боротьби зі злочинністю;
  • видання спільних відомчих актів, що регламентують порядок взаємодії під час реалізації правових актів органів влади України та здійснення заходів боротьби з економічною злочинністю;
  • створення спільних робочих груп представників правоохоронних органів для вивчення окремих проблем боротьби зі злочинністю та розробки пропозицій щодо їх вирішення;
  • надання бригадами, у складі працівників апаратів міністерств і відомств, комплексної практичної допомоги підпорядкованим підрозділам у реалізації правових актів, програм боротьби зі злочинністю, у виконанні спільних рішень колегії та оперативних нарад центральних органів, у вдосконаленні форм взаємодії між їх підрозділами на місцях;
  • спільна підготовка та подання до органів влади країни узагальненої інформації про стан криміногенної ситуації у сфері економіки, пропозицій про заходи щодо її поліпшення.

У ході профілактики економічних злочинів проводяться такі заходи: