Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

3.2. Людський вимір - важливий елемент змісту координації в управлінні правоохоронними органами України по боротьбі з економічною злочинністю

Сторінки матеріалу:

Основоположник і перший президент Римського клубу Ауреліо Печчеї при всій значимості широко відомих і впливових доповідей "Межі росту" і "Людство на перепутті", що базувалися на результатах математичних моделей, вважав їх дещо "технократичними", мріючи про більш гуманістичний підхід до глобальної проблематики. На його думку, "якість людини", що входить до складної системи "природа - людина - суспільство - людство", є головним фактором виживання цивілізації.

Він, зокрема, зазначив, що "при всій тій важливості, яку відіграють у житті сучасного суспільства питання його соціальної організації, інститути законодавства і договірних зобов'язань, що діють із значним потенціалом створеної людиною техніки, не вони, врешті-решт, визначають долю людства, і немає, і не буде йому спасіння, доки воно саме не змінить своїх звичок, моралі і поведінки. Справжня проблема людства на даному етапі його існування полягає у тому, що воно виявилося нездатним у культурному відношенні йти в ногу і адекватно пристосовуватися до тих змін, які воно саме внесло до цього світу. Оскільки проблема на цьому критичному етапі криється всередині, а не поза людською істотою, взятою як на індивідуальному, так і на колективному рівнях, то і її вирішення повинно виходити, перш за все, і головним чином з середини її самої" [127].

У сучасних умовах основним змістом безпеки все більше стає не тільки і не стільки захист держави та її державних інституцій, а й людини і суспільства. На перший план вийшла проблема соціальної (соціально-економічної) безпеки у широкому розумінні цього слова, іншими словами, проблема безпеки особи, окремих груп населення, суспільства в цілому, тобто соціуму. Владні структури є інструментом, за допомогою якого повинні забезпечуватися найкращі умови для розвитку особи, суспільства і держави. Йдеться про широкий спектр можливостей, якими володіє держава [28].

Незбалансованість у соціальній практиці інтересів різних людей, соціальних груп, суспільства, держави є досить складною проблемою для багатьох держав, які утворилися на терені колишнього СРСР, у тому числі й України. Наукові соціологічні дослідження,  історичний досвід [16; 449] свідчать, що саме рішення, які приймаються без урахування індивідуальних інтересів особи (людини), призводять до соціальної напруженості і конфліктів. Саме тому центральна гуманістична ідея безпеки полягає у створенні найбільш сприятливих умов для реалізації прав і свобод кожної людини. З іншого боку, не меншу загрозу для безпечного розвитку суспільства і національної безпеки держави в цілому становить невміння або відверте і неприховане небажання тієї чи іншої частини населення (на жаль, інколи досить значної) узгоджувати власні інтереси з державними, що, за висновками нашого дослідження, проявляється у скоєнні злочинів у сфері економічних відносин, у тому числі корупції. Усе це зумовило необхідність нових підходів до ідеї національної безпеки, нових ідей, рішень, організаційних структур та механізмів щодо її забезпечення.

У цілому ж сучасний людський вимір безпеки відображає якісно новий підхід до розробки політики безпеки, нову роль особи (людини) як її суб'єкта та об'єкта. Це визнання того, що саме від людини залежить забезпечення безпеки усіх, і безпека кожного визначає інтегральну безпеку суспільства та держави.

Зміни у відносинах власності, соціальні зміни, зміни системи ідеологічних та політичних координат розвитку українського суспільства не можуть не впливати на фундаментальні критерії та установки соціального самовизначення людей. Поки що не можна говорити про те, який соціальний тип особи сформується внаслідок усіх наших суспільних перетворень, але потреба у безпечному існуванні, як одна із основних, залишиться. При цьому її задоволення відбувається в умовах зростання різних загроз особі. Більше того, у сучасних умовах реформування і всього, що відбувається у зв'язку з цим, людині дуже важко побачити контури майбутнього, знайти місце та з'ясувати власне призначення, віднайти оптимальні засоби для розв'язання конфліктних ситуацій, визначити шляхи саморозвитку та безпеки [230].

Під особистою безпекою розуміється стан захищеності людини від факторів небезпеки на рівні особистих інтересів та потреб. Вона включає забезпечення захисту особи від злочинних посягань на життя, здоров'я, свободу, честь та гідність, на її майно. На жаль, держава не захистила своїх громадян від свавілля різних трастів, фондів у вигляді пірамід, що зібрали у населення як залишки грошей, так і приватизаційні сертифікати.

Може бути і таким погляд щодо класифікації загроз для соціальної системи:

a) загрози, зумовлені процесами, які об'єктивно розвиваються (нерівномірність економічного розвитку держави, катастрофічне відставання темпів росту економіки від потреб суспільства, недостатність природних або людських ресурсів, процеси урбанізації суспільства та падіння його моральних якостей, розповсюдженість злочинності у сфері економічних відносин та поширення корупції, забруднення навколишнього середовища тощо);

б) загрози, викликані соціальними діями, що виникають внаслідок гострих протиріч між державами та політичними і соціальними силами, кланами, які їх підтримують.

Але основною загрозою для будь-якої особи в сучасних умовах є насильство у його різних проявах і формах, під яким розуміється:

- застосування будь-яким класом (соціальною групою) різних форм примусу щодо інших класів (соціальних груп) з метою набуття чи збереження економічного або державного панування;

- фізичні дії (тілесні пошкодження, побої) або психологічний вплив (загрози з боку однієї людини іншій);

- злочинні дії (ухилення від оподаткування, розповсюдження наркотиків, контрабанда, крадіжки та шахрайство, привласнення вкладів та майна, хабарництво, корупція тощо).

Насильство як соціальне явище означає дискримінацію або обмеження прав і свобод особи, що створює загрозу її безпеці і, врешті-решт, життю. Воно проявляється у духовній сфері, сфері політичного чи економічного життя та правовідносинах.

Наприклад, насильство в економічній сфері (економічні інтереси особи) проявляється, перш за все, у сферах перерозподілу власності (державної, колективної), доходів, а це, нарешті, економічна незахищеність внаслідок масового безробіття, мізерної заробітної плати тощо.

На безпеці особи відображається і криміналізація суспільства в цілому, свавілля влади, цінове свавілля монополістів (транспортників, зв'язківців, газовиків, нафтовиків тощо). Саме вони диктують окремій людині, сім'ї, суспільству свої умови.

Безпека існування особи стане реальністю, якщо:

- у масовій свідомості буде породжений тип людини, яка не шкодить собі, суспільству, природі і державі;

- кожен громадянин стане джерелом конструктивних зусиль, спрямованих на рятування народу від різних небезпек, у тому числі від економічної;

- буде досягнуто високого суспільного престижу і матеріальної забезпеченості людей, чия професія пов'язана з ризиком для життя, особливо тих, хто веде боротьбу з економічною й іншою злочинністю;

- кожна сім'я отримає достатньо часу для відпочинку та матеріальні засоби для духовного і фізичного вдосконалення;

- рух в ім'я безпеки людини стане державним та всенародним.

Велике значення щодо стабільності у суспільстві набуває забезпечення належного рівня життя та безпеки працівників правоохоронних органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, в тому числі у сфері економічної діяльності [321].

Тільки за останні п'ять років загинуло 391 і поранено 2 311 працівників органів внутрішніх справ [456]. Аналогічна ситуація склалася і в інших органах, тобто йдеться про поширення агресивних дій щодо працівників правоохоронних органів (за останні 50 років їх загинуло 1,5 тис. чол.). Про важливість їх захисту свідчать й інші дані. Нерідко під впливом різних чинників (залякування тощо) названі особи закінчують життя самогубством. За опублікованими даними у 1995 році зареєстровано 63 випадки самогубства працівників органів МВС України. Найчастіше йдеться про людей без будь-яких психічних відхилень (92 %) і лише незначна частина - це особи, які страждали на психічну хворобу, але були придатні для роботи в цих органах (4 %). Ця проблема актуальна ще й тому, що працівники міліції, відчуваючи таку психічну напруженість, не тільки загинули чи закінчили життя самогубством, але й певний час неналежним чином виконували свої службові обов'язки. А це, у свою чергу, негативно позначалося на службі, на захисті інтересів громадян.

В Україні існує два Закони, що регламентують захист працівників правоохоронних органів: "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" і "Про забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства". Названі Закони подібні між собою як за структурою, так і за змістом.

Їх аналіз, а також розпорядження Президента України "Про недоліки у сфері боротьби зі злочинністю" 1997 року № 98/97-рп свідчать про потребу поновити нормативну базу, причому слід прийняти єдиний нормативний акт для захисту суб'єктів кримінального судочинства, оскільки вони становлять однакову цінність для держави. Для вирішення зазначеної проблеми дещо робиться, але цього недостатньо [457]. Вивчення цієї проблеми дало підставу зробити висновок: якби до порушення кримінальної справи були створені належні умови щодо виявлення чинників небезпеки, їх попередження й усунення, то жертв було б значно менше. Крім того, у новому законі необхідно передбачити захист працівників суду, правоохоронних органів і учасників кримінального судочинства, починаючи із стадії дослідчої перевірки, тобто до порушення кримінальної справи. Бажано внести у чинне законодавство такі корективи, які фактично забезпечили б реальний захист працівників правоохоронних органів і учасників процесу судочинства [177].

Сьогодні в Україні виникла нагальна необхідність у формуванні нового покоління людей, здатних до більш продуктивної та цілеспрямованої діяльності щодо збереження власного духовного та фізичного здоров'я, які б проявляли постійну активність у підтримці безпечного суспільного та особистого життя, особливо це стосується правоохоронців, які досить часто знімають свій стрес чаркою горілки. Але вирішення цього завдання є досить складною проблемою державного масштабу.

У той же час, цілеспрямована та наполеглива боротьба зі злочинністю, викорінення неприйнятних суспільством явищ, попередження правопорушень, усунення причин та умов, що їм сприяють, припинення скоєння злочинів, у тому числі співробітниками правоохоронних органів, - важливе завдання нашого суспільства, вирішення якого значною мірою покладене на працівників правоохоронних органів [321]. В умовах будівництва демократичної України це завдання ускладнюється недостатньою стабільністю політичної обстановки у державі, значним погіршенням соціально-економічного стану суспільства, криміналізацією суспільної свідомості та ростом злочинності. Забезпечення і зміцнення законності та правопорядку, дотримання прав і свобод громадян, гарантованих Конституцією України і чинним законодавством, значною мірою залежить від чіткої діяльності кожного працівника правоохоронних органів, що захищають життя, здоров'я, права і законні інтереси громадян, усі форми власності, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. Внаслідок цього особлива увага приділяється проблемі скоєння правопорушень, не говорячи вже про злочини, вчинені співробітниками спецпідрозділів правоохоронних органів, які повинні брати активну участь у боротьбі з економічними злочинами, у боротьбі за нову людину, що потребує впевненої свідомості, високої культури, здатності правильно оцінювати соціальні явища, діяти у повній відповідності до вимог чинного законодавства та відомчих нормативних актів, а не порушувати їх.