Особливе місце у житті кожної особи та суспільства в цілому мають загальнолюдські цінності - принципи. У них закладене загальне розуміння природи речей, якого мають дотримуватися усі. Основна маса принципів історичного характеру з часом може змінюватися, але у суспільстві уже склався ряд загальноприйнятих принципів, які сягають давніх часів. Саме на їх основі встановлювалися закони та складалася юридична практика. Крім того, вони втілювалися в етичні і моральні норми, правила та традиції поведінки громадянина у суспільстві.

 З розвитком розподілу праці кожна людина стає все більш уособленою, і виникає необхідність регулювання відносин між індивідом і суспільством - підпорядкування поведінки індивіда конкретним нормам, що відповідають інтересам суспільства. У своїй діяльності людина відокремлюється від природи, і виникає необхідність регулювання зв'язків між ними. Так зароджуються і розвиваються норми культури - засіб регулювання діяльності і поведінки окремих індивідів чи соціальних груп, правила, згідно з якими будується їх діяльність.

У той же час інтереси особи і держави за будь-якого типу політичного режиму знаходяться у протиріччі, оскільки природою у кожній людині закладено прагнення до свободи, розвитку усіх здібностей шляхом максимального задоволення духовних і матеріальних потреб. Реалізувати усе це в повному обсязі у сучасному суспільстві виявилося неможливим.

Взаємодія особи з суспільством і державою визначає простір поведінки людини, який у розвиненому суспільстві винятково широкий та багатоманітний, але має визначену межу, хоча і не завжди чітко зафіксовану.

Можна стверджувати, що будь-яке суспільство у певний історичний момент ніби знаходиться у просторі можливостей між двома полюсами. Один полюс (його можна назвати тоталітарним) - коли одразу, без обговорення відкидаються, як помилкові, всі погляди, що відрізняються від "офіційних". Інший полюс, який прийнято називати ліберальним, зумовлює ситуацію, коли різноманітність поглядів та думок не тільки не забороняється державою, а навіть підтримується як показник досягнутих у суспільстві свобод.

Відповідь на питання про те, що краще - широке чи вузьке поле поведінки людини - є досить неоднозначною. Інша справа те, що проблема повинна вирішуватися максимально демократичним шляхом безпосередньо суспільством згідно з чинним законодавством, виходячи з накопиченого культурного та історичного досвіду. Якщо в економічній сфері абсолютна свобода для одного економічного агента може обернутися значними втратами для суспільства в цілому, то у духовній сфері будь-яке обмеження тільки стримує творче начало і гальмує розвиток суспільства.

Отже, людський вимір - характерна сукупність основних якостей людей у даний період у певній державі. Це ціннісні орієнтації, матеріальні принципи, норми поведінки на службі, життєві плани, рівень знань та інформованості, характер трудових і соціальних навичок, установок та уявлень про особистісно значимі елементи соціального життя - соціальну справедливість, права і свободи людини.

У період радикальних реформ, змін або надзвичайних ситуацій особливого значення, таких як зростання економічної злочинності, в державі набувають зусилля щодо сприйняття нового, прояви здатності до активності та освоєння нових професійних знань, стратегічного мислення, пристосування до складної ситуації, пошуку підтримки колег тощо.

Такі зусилля і прояви потребують певного спрямування та координації. Наприклад, вся різноманітність форм взаємодії та взаємовідносин спеціалістів та управлінців при здійсненні координації в управлінні правоохоронними органами України у сфері боротьби з економічною злочинністю регулюється специфічними видами визначених соціальних норм, передусім - правових, а потім етичних, культурних, релігійних та етнічних. Ці норми служать для оформлення, регуляції, упорядкування, контролю і оцінки діяльності суб'єктів і об'єктів координації.

Наприклад, правові норми регулюють зовнішні форми поведінки, здійснюючи зовнішній контроль. Вони розробляються і затверджуються законодавчим шляхом, вербалізовані і закріплені у кодексах, законах, угодах тощо. За їх виконанням слідкують спеціальні інститути, а їх порушення тягне санкції, що забезпечуються державною владою шляхом примусу.

Етичні, культурні, релігійні норми мають характер не юридичних, а моральних імперативів, їх дотримання гарантується не державною владою, а силою морального тиску громадської думки і внутрішньою, особистою системою ціннісних орієнтацій, до яких належать цінності, інтереси, мотиви, потреби, установки. Впливаючи на більш глибокі прошарки свідомості, стимули і мотиви, ці норми адресуються до внутрішніх саморегуляторів - честі, совісті, відчуття обов'язку. Співвідношення правових і етичних механізмів регулювання соціального життя - це не постійна величина, вона залежить від багатьох факторів політичного, економічного і соціального характеру [230].

Зміна політичної та соціально-економічної системи, економічних відносин та ідеології в Україні створюють багато нестандартних ситуацій, які не можуть регулюватись правовими нормами, тому що у багатьох випадках вони відсутні або застарілі. У цих умовах дотримання етичних норм у всіх сферах життєдіяльності суспільства є однією з важливих гарантій створення духовності в суспільстві, захисту від безвідповідальності і вседозволеності громадян та посадових осіб, службовців, управлінців і керівників усіх ланок апарату державного управління.

Зростання соціальної значимості етичного моменту в правоохоронних органах обумовлене рядом факторів. Сьогодні правоохоронні органи є важливою складовою держави, що забезпечують фактори певної стабільності та певною мірою запобігають зростанню злочинності. Але вплив системи правоохоронних органів на суспільне життя значно важливіше, ніж її вага у державній структурі, що визначається значимістю правового статусу працівників правоохоронних органів.

Від професіоналізму і моральності працівників правоохоронних органів багато в чому залежить не тільки авторитет влади, ефективність реалізації стратегічних і тактичних цілей та конкретних рішень на всіх рівнях управління, але і соціальне самовідчуття суспільства. Виконання обов'язків на професійному рівні потребує високого рівня підготовки працівників. Для цього Б.В. Романюк пропонує обґрунтовану концептуальну схему наукових та прикладних положень, спрямованих на вдосконалення процесу їх використання, наприклад слідчим при розслідуванні кримінальних справ [347]. Доцільно більш широко використовувати світовий досвід застосування програм професійного росту кадрів [121].

Соціально-політична, економічна, організаційна нестабільність, що супроводжується правовою невпорядкованістю структур управління на усіх рівнях, боротьба між гілками влади на перший план виводять стабілізуючу функцію апарату державного управління, у якій провідну роль відіграватиме його правове забезпечення та органи, які здійснюють організаційно-правове забезпечення. Разом з тим, новий тип державного правоохоронця, орієнтований на служіння суспільству та державі, а не керівникові, формується зі значними труднощами, долаючи протидію бюрократизованих структур, зацікавлених у збереженні умов, що сприяють розростанню корупції та розвитку економічної злочинності.

Етика працівників правоохоронних органів - це система моральних принципів і норм, вимог і заборон, спрямованих на здійснення цілей і функцій правоохоронних органів щодо забезпечення взаємодії держави і її громадян у захисті їх прав та інтересів, організації життєдіяльності і консолідації суспільства, узгодження мотивів і дій працівників правоохоронних органів із суспільними потребами та очікуваннями. Тому основу етики системи правоохоронних органів як соціально-правового інституту, як системи спеціальних органів держави і виду людської діяльності складають моральні цінності всього суспільства [172].

Принцип законності, верховенства Конституції України і законів над іншими нормативними актами і посадовими інструкціями є найважливішим етичним принципом діяльності працівників правоохоронних органів.

Ще древні римляни визнали справедливість основою фундаментальних принципів діяльності системи правоохоронних органів і етичну оцінку найважливішим компонентом в діяльності працівника правоохоронних органів, який реалізує себе через законне і раціональне використання державно-владних повноважень при захисті прав і законних інтересів громадян.

Із обов'язків правоохоронця захищати права і свободи громадян випливає етичний принцип гуманізму, що базується на повазі до людини, вірі в неї, визнанні суверенітету особи, її достоїнств. Цей принцип знаходить своє конкретне втілення у таких етичних нормах, як терпимість, повага.

Здійснюючи моральний вибір у процесі прийняття рішень, працівники правоохоронних органів зобов'язані керуватись суспільними інтересами, узгоджуючи з ними свої особисті. Цьому слугує принцип безпристрасності та незалежності. Його реалізація в Україні обмежує право працівників правоохоронних органів займатись іншою оплачуваною роботою, підприємницькою діяльністю та ін. Порушення цього принципу зумовлює факти корупції, хабарництва та інші корисливі злочини, він повинен бути тісно пов'язаний з принципом політичного нейтралітету, який би чітко обмежував участь у політичній діяльності працівників правоохоронних органів.

Діяльність правоохоронних органів в Україні передбачає відповідальність за невиконання або неналежне виконання працівниками правоохоронних органів їх посадових обов'язків, за допущені з їх вини негативні наслідки їх діяльності, що зачіпають інтереси держави, суспільства або окремих громадян. В Україні діє Кодекс честі працівника органів внутрішніх справ України. Принцип відповідальності, закладений у цьому документі, виконує роль певного "стримування".

Особливе значення має законність та моральність при застосуванні методів оперативно-розшукової діяльності як виняткових заходів у процесі розкриття небезпечних злочинів у сфері економіки та інших.

Стиль управління у правоохоронних органах за останні роки помітно змінився. У недавньому минулому вважалось, що успіх правоохоронного органу повністю залежить від особистих якостей його керівника. Потім увага дослідників у цій галузі була зосереджена на пошуках методів, що дозволяють керівникові ефективним способом здійснювати свої функції управління та координації. Останнім часом вивчається, в основному, роль керівника як визначеного лідера групи, як особи, здатної творчо розвивати здібності членів групи щодо підвищення ефективності їх діяльності [188].

Хоча наука управління ще не дала вичерпної відповіді на питання, що робить діяльність керівника найбільш ефективною, встановлено, що гарний керівник відрізняється наступними характеристиками:

- професійністю;

- гнучкістю мислення, що дозволяє йому обрати стиль керівництва, який би відповідав потребам моменту;

- чесністю стосовно підлеглих;

- умінням чітко орієнтуватися в обстановці;

- намаганням підвищувати ефективність роботи всієї організації (установи);

- здатністю брати на себе відповідальність за наслідки колективних рішень;

- здатністю приймати рішення особисто, якщо того потребують обставини.

Стиль керівництва характеризується співвідношенням між владою керівника і тією свободою, якою користуються члени групи при прийнятті рішень. Чим більшою є влада керівника, тим менша роль членів колективу.

Кожен керівник повинен пам'ятати, що його успіх на цій посаді визначається не стільки його особистими якостями як сильного чи демократичного керівника, скільки його гнучкістю і вмінням діяти виходячи з конкретних обставин.