Роль керівництва (влади) у забезпеченні організації процесу управління органами місцевої міліції має первинне значення. З усіх моделей впливу влада – це те, чим поведінка індивідів як учасників організації найбільше відрізняється від їхньої поведінки за межами цієї організації. Саме влада надає організації її формальної структури, а інші моделі впливу найкраще обговорити після визначення цієї структури [259, c. 183].

На наш погляд, здатність впливати, приймаючи рішення, які фактично визначають поведінку та дії інших – це те чим відрізняється особа, наділена владою. Проте, слід відмежовувати поняття впливу і влади.

Керівництво як процес має в своїй основі рису, що вирізняє її від впливу, і полягає в тому, що в основі лежатиме наказ. В наказі розв’язують питання управління, наприклад, встановлюють планові завдання, накреслюють організаційно-технічні та фінансові заходи, призначають (звільняють) працівників, встановлюють їхні повноваження, застосовують заходи заохочення та дисциплінарного впливу тощо [260, c. 420].

Відмінності між наказом і переконанням стають менш суттєвими, якщо у підлеглого існує переконаність. Тоді його дії базуються на вірі у дійсну необхідність виконання того чи іншого розпорядження. Отже, переконаність підлеглого дає підстави вважати недоцільним перевірку необхідності доводити цінність прийнятого керівником рішення. Для силових структур, місцевої міліції дії підлеглих вимагають чіткої регламентації поведінки, злагодженості дій в екстремальних, складних і особливих умовах несення служби, чіткої субординації та ієрархії. Досягнення переконаності у підлеглих досягається шляхом процесу виховної роботи та ефективності керівництва. Проте, передача фактичних стверджень без доказу породжує послаблення критичної здатності, що характерне для відносин влади. Втрата критичності оцінки ситуації часто зумовлена авторитетом керівника, дисципліною підлеглих, яка полягає у відмові від вибору. Це призводить до зменшення ефективності організації, тому що втрачається поступальний рух, який реалізується через потенційні незалежні ідеї.

З позиції підлеглого, на нашу думку, необхідність застосування влади керівником виникає з декількох причин. Насамперед, це суспільні відносини, в яких кожен сприймає своє положення та відіграє певну роль, а також психологічні відмінності між індивідами. Часто зусилля підлеглого докладаються для досягнення мети, яка співпадає з його особистою позицією. Інколи застосування влади задовольняє інтереси підлеглого з потреб одержання вищої платні, отримання переваг перед іншими чи збереження статусу. Крім цього сприйняття стимулу, що впливає збоку влади може бути результатом небажання підлеглих брати на себе відповідальність.

Тому керівництво сприймається нами як ланка управління, що забезпечує неухильне виконання підлеглими своїх функціональних обов’язків і її пропозиції сприймаються як наказ, що не передбачає критичного погляду або міркування.

На наш погляд, децентралізація правоохоронної системи зумовлена критичністю поглядів суспільства на забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Таким чином започатковано процес постійного вдосконалення охорони громадського порядку через представницькі органи місцевого населення.

Одна з основних проблем управління підрозділом муніципальної міліції є адекватність стимулів та форм взаємодії параметрів об’єкту та суб’єкта управління умовам і методам вирішення статутних завдань, що передбачені законодавством [261, c. 15].

Стаття 7-1 Закону України “Про міліцію” свого часу визначила, що місцеву міліцію очолює керівник, який є заступником начальника відповідного управління (відділу) внутрішніх справ з громадської безпеки. Керівник місцевої міліції у встановлені відповідною радою строки звітує перед нею про стан охорони громадського порядку та громадської безпеки на відповідній території.

Призначення і звільнення з посад керівника місцевої міліції, начальників структурних підрозділів і дільничних інспекторів проводиться начальниками головних управлінь, управлінь Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за погодженням з відповідною радою [3].

Ці положення є вихідними для визначення сучасного адміністративно-правового регулювання статусу керівника та його ролі в забезпеченні процесу управління органами місцевої міліції.

Такий правовий статус керівника підрозділу місцевої міліції сьогодні не дозволяє нам чітко визначити межі його влади, оскільки відсутній механізм її реалізації. Керівник підрозділу місцевої міліції є підлеглим щодо керівника вищестоящої інстанції, і у нього виникають ті ж мотиви поведінки особи, яка є підпорядкованою, а межі використання влади нею звужуються. Вони обмежуються через відсутність чіткого нормативного розмежування управлінських функцій між керівником управління (відділу) внутрішніх справ та начальником органу місцевої міліції. Крім цього існує проблема подвійного підпорядкування, в тому числі голові місцевої ради. За таких умов начальник органу місцевої міліції постає як керівник середньої ланки.

Є проблематичним той факт, що забезпечуючи інтереси місцевої громади керівник органу місцевої міліції залишається представником органу виконавчої влади – працівником міліції. Варіантом виходу з цієї ситуації могло би бути призначення на цю посаду цивільної особи. Підбір кандидатури на цю посаду повинен відбуватись з врахуванням позиції місцевої громади та МВС України, оскільки ступінь придатності кандидата може бути визначений як по суто професійним якостям, так і з врахуванням точки зору представників місцевого населення.

Залишаючись на позиції розширення повноважень керівника органу місцевої міліції, ми вважаємо, що для визначення адміністративно-правового статусу керівника ОММ, при встановленні меж його владних повноважень, необхідно, насамперед, встановити певні обмеження. Серед основних, на наш погляд, є:

- обмеження, пов’язані з відбором та порядком проходження служби (рівень освіти, наявність непогашеної або незнятої судимості, стан здоров’я (фізичного та психічного), вимоги щодо психологічної готовності до несення служби);

- обмеження, пов’язані з основним та додатковими видами діяльності (підприємницька діяльність, політична діяльність).

Щодо обмежень, пов’язаних з відбором керівників та порядком проходження ними служби, то у цьому напрямі важливим є об’єктивна оцінка їх якостей, навчання, вибір і призначення на цю посаду найбільш придатних осіб. Такі обмеження можуть бути пов’язані з проблемою психологічної готовності кандидата.

Слід зауважити, що керівник виконує роботу, системна складність якої дуже висока – узгоджує діяльність функціональних підрозділів, вирішує організаційні, адміністративні, правові, економічні та технічні проблеми, що виникають у взаємодії підрозділу місцевої міліції з іншими органами публічної влади. Чим вище рівень керівника, тим більша кількість підрозділів йому підлеглих, тим більшу кількість проблемних ситуацій він повинен розв’язувати. Таке психологічне навантаження зумовлює необхідність правильного відбору кандидатів на цю посаду. Тут зростає роль підрозділів психологічного забезпечення у питаннях відбору кандидатів на керівні посади [262].

Реформування органів внутрішніх справ в сучасних умовах вимагає зміни організаційних форм та методів управління в діяльності міліції. Забезпечення ефективності реформування органів внутрішніх справ залежить від фахової підготовки керівника. Слід уникати фактів призначення на керівні посади кандидатів, які не мають відповідної підготовки, недостатньо кваліфікованих у галузі правоохоронної діяльності, чи таких, що не мають управлінського досвіду.

Щодо обмежень, пов’язаних з основним та додатковими видами діяльності то, безумовно, керівнику місцевої міліції, згідно з чинним законодавством, забороняється займатися підприємницькою та політичною діяльністю [3]. Проблемним питанням, в цьому ракурсі, є призначення на посаду керівника ОММ цивільних осіб, які належать до певних політичних кіл.

Для правових інститутів, що регламентують правовий статус поліцейських у багатьох розвинених країнах світу, характерні положення, що визначають основні принципи діяльності поліції. Так, в США, Великобританії, Швеції, Іспанії, Греції працівникам поліції заборонено перебувати в членстві політичних партій, брати участь в їх заходах, вести пропаганду та агітацію ідеологічного характеру. Крім того, їм не дозволяється виражати колективні протести у вигляді страйків та інших акцій, проявляти особисту зацікавленість в діяльності будь-яких підприємств, установ та організацій, підконтрольних поліції, займатись за сумісництвом працею, пов’язаною з отриманням доходу (за винятком роботи у сфері мистецтва, науки або літератури) [263, c. 83,84].

Проте, досвід зарубіжних країн показує, що державний службовець у системі кар’єрної державної служби може мати право бути членом політичної партії, але з багатьма обмеженнями, пов’язаними із специфікою самої служби (від повного нейтралітету у Великобританії до можливості вести політичну діяльність поза державною службою у Франції) [264, c. 223].

Правовою умовою, яка забезпечує дотримання працівником міліції заборони використовувати службове становище в інтересах партій в Україні, є положення ч. 3 ст. 37 Конституції України, де вказано про недопущення створення і діяльності організаційних структур політичних партій в державних органах. Однак, варто зауважити, що за порушення цієї конституційної заборони чинне законодавство не передбачає (крім відповідальності в адміністративному порядку) відповідальності політичних партій та об’єднань громадян, передбаченої ст. 32 Закону України “Про об’єднання громадян” [265], ст. 21 Закону України “Про політичні партії” [266].

Вважаємо, що крім зазначених вище обмежень, влада повинна мати також певні обмеження свого застосування. Вони обумовлюються нормативно-правовими актами, рішеннями органів місцевого самоврядування, громадською думкою, вивчення якої дає можливість визначити межі свободи дій керівника. В цих межах владних повноважень, за допомогою важелів керуючого впливу забезпечується відповідальність підлеглих за дії та прийняті рішення, чим гарантується їх компетентність.

Межі влади керівника забезпечуються та обмежуються багатьма факторами, серед яких можна виділити можливість застосування санкцій ним та щодо нього.

Характеризуючи адміністративно-правовий статус керівника місцевої міліції, незалежно від джерела фінансування ОММ, необхідно зупинитись на проблемі його повноважень щодо прийняття рішень про притягнення до адміністративної відповідальності. На наш погляд, слід розширити повноваження начальника місцевої міліції в цій сфері, зокрема: