Одним із важливих прав сторін є можливість закінчити адміністративну справу на будь-якій стадії адміністративного процесу примиренням. Позивач і відповідач можуть піти на взаємні поступки у справі та повністю або частково врегулювати спір на цій основі. Таким чином, сторони можуть здійснити примирення, яке є їх двостороннім волевиявленням, спрямованим на врегулювання спору шляхом взаємних поступок. У разі примирення сторін суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, в якій фіксуються умови примирення. Здійснення примирення сторін під час підготовчого провадження врегульовано ст. 113 КАСУ, а під час судового розгляду справи - ст. 136 КАСУ. Сторони можуть прийняти рішення про примирення у суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду (статті 194, 219 КАСУ відповідно).

Розпорядження сторонами своїми диспозитивними правами повинно перебувати під уважним наглядом суду, оскільки спір між двома сторонами у публічно-правовій сфері може стосуватись інтересів держави, територіальної громади, великого кола осіб тощо. Тому законодавець передбачив обставини, за наявності яких адміністративний суд не прийматиме відмови позивача від адміністративного позову, визнання адміністративного позову відповідачем і не визнаватиме умов примирення сторін. Отже, якщо зазначені процесуальні дії суперечать закону або порушують права, свободи чи інтереси певних осіб, суд продовжує розгляд справи по суті.

Розглядаючи питання процесуального становища сторін адміністративного судового процесу, слід торкнутися проблеми заміни неналежної сторони. У ході розгляду адміністративної справи суд може з'ясувати, що одна із сторін, яка бере участь у справі, є неналежною. Правове регулювання заміни неналежної сторони в адміністративному судочинстві здійснюється за нормами ст. 52 КАСУ.

Неналежним позивачем може бути визнана особа, якій не належить право вимоги за поданим адміністративним позовом, а неналежним відповідачем - особа, яка не повинна відповідати за пред'явленим адміністративним позовом. У разі, коли буде встановлено, що позивач або відповідач за адміністративною справою є неналежними, суд може здійснити заміну однієї зі сторін. Умовами такої заміни будуть, по- перше, згода позивача на заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем; по-друге, заміна можлива, якщо вона не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

Важливу роль у провадженні щодо розгляду спору з публічної служби відіграють такі його учасники, як треті особи. Відомо, що публічно-правовий спір, що розглядається адміністративним судом, може бути пов' язаний з такими правовідносинами, суб'єктами яких є особи, котрі не беруть участі у спорі. Таким чином, рішення, прийняте судом у справі, може вплинути на правове становище цих осіб. Участь у процесі таких осіб, які визнаються третіми особами, є одним із важливих засобів встановлення об' єктивної істини у справі, засобом реалізації права на захист третіх осіб та сторін, засобом забезпечення винесення судом законних та обґрунтованих судових рішень тощо.

Третіми особами визнаються учасники адміністративного процесу, які вступають у вже порушену в суді адміністративну справу між сторонами для захисту особистих прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. Треті особи мають юридичний інтерес у результатах розгляду судом справи. Позиція третіх осіб у справі зумовлена тим, що вони намагатимуться переконати суд винести таке рішення у справі, яке відповідало б їх інтересам, що залежить від існуючих між ними і сторонами правовідносин, або ж зміною їх на свою користь. В адміністративному процесі беруть участь два види третіх осіб:

•  треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору;
•  треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, - це учасники адміністративного процесу, які вступають у вже порушену в суді адміністративну справу, заявивши позов на предмет спору до сторін, з метою захисту особистих прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Характерними рисами третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги, є те, що вони заявляють самостійні вимоги на предмет спору; вступають у процес, який вже порушено; їх інтереси є повністю або частково протилежними інтересам однієї або обох сторін; втручаються у спір між сторонами, що вже виник; вступають у справу, заявивши адміністративний позов до однієї або до обох сторін.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити в адміністративну справу за своїм бажанням у будь-який час до закінчення судового розгляду. Для цього вони пред' являють адміністративний позов до сторін. Законодавець прямо не визначив, до однієї чи до обох сторін може бути пред'явлено позов третіми особами, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору. Уявляється, що це питання може бути вирішене альтернативно, виходячи із обставин справи, тобто адміністративний позов треті особи, які заявляють самостійні вимоги, можуть пред'явити як до однієї, так і до обох сторін. Виходячи з того, що інтерес третьої особи із самостійними вимогами суперечить інтересам сторін, задоволення адміністративного позову таких осіб має повністю або частково виключати задоволення вимог позивача до відповідача.

Другим видом третіх осіб є треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Це учасники адміністративного процесу, які вступають у вже порушену в суді адміністративну справу на стороні позивача або відповідача з метою захисту особистих прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин. Одна й та сама особа може брати участь в адміністративному процесі як третя особа, котра не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на боці тільки однієї сторони. Підставою виникнення юридичного інтересу в третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, є її допроцесуальний зв'язок з однією із сторін адміністративної справи, в яку вона вступає. При розв'язанні питання про вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, суд повинен перевірити існування між цією особою та однією із сторін правових відносин і можливість впливу рішення суду по справі між сторонами на цю особу. Важливо зазначити, що постановлене судом рішення по справі за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, може наперед вирішити наслідки відносин між сторонами та цими третіми особами, тобто вплинути на їх права і обов'язки щодо однієї із сторін.

Прикладом третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, є судові справи за позовом гр. Д. до Генеральної прокуратури України про визнання незаконними та скасування наказів Ге - нерального прокурора України, рішення Вищої атестаційної комісії прокуратури України та зобов' язання припинити проведення перевірок, згідно з яким третьою особою у справі було визнано Генерального прокурора України.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу за своєю ініціативою, або бути залученими до участі у справі за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду. Вступаючи в адміністративний процес, треті особи, які не заявляють самостійних вимог, не пред'являють адміністративного позову. Вони можуть взяти участь у процесі в будь-який час до закінчення судового розгляду. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.

Таким чином, треті особи, незалежно від їх виду, наділені всіма правами та несуть обов'язки, передбачені ст. 49 КАСУ. Вони мають право: знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їх інтересів; знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання і відводи; давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення; подавати докази, брати участь у дослідженні доказів; висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду, ставити питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам; подавати заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб; знайомитися з технічним записом та журналом судового засідання і подавати письмові зауваження до них; робити з матеріалів справи витяги, знімати копії з матеріалів справи, одержувати копії судових рішень; оскаржувати судові рішення у частині, що стосується їх інтересів, та ін. Треті особи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, володіють в адміністративному процесі, крім зазначених прав і обов'язків, всіма правами і обов'язками позивача. Виходячи з цього, треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, мають право змінити підставу або предмет адміністративного позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову в будь-який час до закінчення судового розгляду (ст. 51 КАСУ).

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки, передбачені для всіх осіб, які беруть участь у справі.

Отже, встановлення складу та процесуального становища учасників адміністративного процесу є одним з найважливіших питань організації адміністративного судочинства. Позивачами у спорах щодо публічної служби є: а) особи, які претендували на зайняття публічної посади; б) публічні службовці; в) особи, звільнені з публічної служби; г) особи, яким відмовлено у наданні попередньої роботи на публічній службі після звільнення з виборної посади. Особливістю справ з публічної служби є те, що позивачем може бути фізична особа - громадянин

України, тобто публічний службовець, оскільки тільки громадяни України мають право на публічну службу. Фізична особа - позивач може й не мати статусу службовця, якщо йдеться про претендента на відповідну посаду.

Відповідачами у спорах, що розглядаються, є державний орган або орган місцевого самоврядування: а) на зайняття посади в якому претендувала особа; б) з яким особа перебуває у відносинах публічної служби; в) з якого особу звільнено. Окремо слід звернути увагу на те, що відповідачем в адміністративній справі з публічної служби може бути тільки суб'єкт публічної влади або публічний службовець, на відміну від тих випадків, коли за загальним правилом, передбаченим ч. 4 ст. 50 КАСУ, відповідачами в адміністративному процесі можуть бути: громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень. Треті особи, незалежно від їх виду, наділені всіма правами та несуть обов'язки, передбачені ст. 49 КАСУ.