Один з головних обов’язків перевізника - збереження вантажу з моментуприйняття його до перевезення та до видачі одержувачеві. Тому ЦК, Закони України “Про транспорт”, “Про автомобільний транспорт”, САТ містять статті, присвячені відповідальності за незбереження вантажу. Виходячи з їх змісту, незбереженням вантажу є його втрата, нестача, псування або пошкодження.  

 Втрата вантажу – це не лише фізична загибель, крадіжка або знищення вантажу, прийнятого до перевезення. Відповідно до ч. 2 ст. 919 ЦК вантаж, не виданий одержувачеві на його вимогу протягом тридцяти днів після спливу строку його доставки, якщо більш тривалий строк не встановлений договором, транспортними кодексами (статутами), вважається втраченим. Відповідно до ст. 140 САТ вантаж вважається втраченим, якщо він не був виданий: при міському, приміському перевезенні протягом 10 днівз дня прийняття вантажу; при міжміському перевезенні - протягом 30 днів; а при перевезенні в прямому змішаному сполученні - по закінченні 4-х місяців з дня приймання вантажу до перевезення. Тобто втрата вантажу не означає його фактичної загибелі: він може бути помилково виданий іншій організації, затриматися де-небудь на шляху або загубитися на складі. У більшості випадків доля вантажу просто невідома, і для того, щоб надати визначеності правовідносинам, які у цьому випадку виникають між сторонами, його втрата припускається. Тобто закінчення певного строку дає право вантажовідправникові або вантажоодержувачеві вважати вантаж втраченим та вимагати відшкодування завданих збитків у розмірі, передбаченому законодавством. Вантажовідправники та вантажоодержувачеві користуються цим правом, що підтверджується матеріалами судових справ [145, 146, 147].  

І, як зазначалось, для покладання відповідальності на автоперевізника за повну втрату вантажу практично не має значення чи втрачений він фактично, чи ще знаходиться в дорозі, чи виданий іншій особі. Це підтверджують матеріали судової справи. Так, в 2005 році Господарським судом Дніпропетровської області розглядалась справа за позовом Закритого акціонерного товариства “ХХХ” до Приватного підприємства “ААА”. За договором перевезення вантажу автомобільним транспортом між ЗАТ “ХХХ” (вантажовідправник) та ПП “ААА” (перевізник) останній зобов’язувався перевезти вантаж (багаторічні декоративні рослини) з міста Д. до міста К., де видати вантаж вантажоодержувачу. Але у зазначений строк цей вантаж вантажоодержувачем отриманий не був, у зв’язку з чим позивач ЗАТ “ХХХ” просив стягнути з відповідача ПП “ААА” за свою користь вартість втраченого вантажу. Відповідач  ПП “ААА” у відзиві на позовну заяву пояснив, що дійсно, вантаж не був виданий вантажоодержувачу в місті К., але вантаж не втрачений, а знаходиться на відповідальному зберіганні в місті Б., де він, відповідач, залишив його, тому що не було  можливості доставити його в місто К. через технічні несправності автомобіля [145]. 

Суд, на наш погляд, прийняв правильне, законне рішення, і, не зважаючи на доводи відповідача, задовольнив позов і стягнув з відповідача ПП “ААА” вартість втраченого вантажу. 

З приводу втрати вантажу Г.Д. Отнюкова зазначає, що під втратою слід розуміти неможливість видати вантаж одержувачеві у встановлені строки, яка виникає не лише в результаті знищення, загублення вантажу  в дорозі, але також при видачі неналежному одержувачеві, тобто не зазначеному в товарно-транспортній накладній у якості такого. Вантаж визнається також втраченим, якщо він використаний перевізником для своїх цілей. До втрати прирівнюється також псування, пошкодження вантажу, коли виключається можливість використання його за прямим призначенням і від прийняття якого одержувач відмовився [120, с. 38].

Але, на наш погляд, строки розшуку вантажів, зазначені в ЦК і в САТ,  є завищеними. Сучасні технічні засоби дозволяють швидко встановити місцезнаходження вантажу. Крім того, територія України порівняно невелика. Тому, на наш погляд, сьогодні немає необхідності встановлювати такі великі строки розшуку вантажів і потрібно їх зменшити удвічі.

Нестача має місце тоді, коли перевізник видає одержувачеві вантаж у меншій кількості, ніж його було прийнято від відправника за одним транспортним документом. Нестача може бути наслідком крадіжок вантажів під час перевезення чи зловживань з боку відправника, який недовантажує перевізний засіб, тощо.

Псування – це хімічні або біологічні зміни вантажу, а пошкодження – механічні зміни (поломка, руйнування), що спричинюють зниження цінності вантажу внаслідок зменшення ефективності використання за призначенням. Причини пошкодження, псування вантажів полягають у порушенні температурного режиму під час перевезення вантажів, які швидко псуються, у неправильному розміщенні їх на транспортних засобах тощо.

Відповідно до ст. 924 ЦК перевізник відповідає за збереження вантажу,  якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталися внаслідок обставин, якимперевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник  відповідає  за  втрату, нестачу, псування або пошкодження  прийнятого до перевезення  вантажу у розмірі фактичної  шкоди,  якщо  не  доведе,  що це сталося не з його вини.

Ст. 13 Закону “Про транспорт” визначає: підприємства транспорту відповідають  за  втрату,   нестачу, псування  і  пошкодження  прийнятих   для  перевезення  вантажу та багажу у розмірі  фактичної  шкоди,  якщо  вони  не доведуть,  що втрата, нестача, псування або пошкодження сталися не з їх вини. Таку ж норму містить ч. 1 ст. 314 ГК.

           Дані норми про відповідальність перевізника за незабезпечення збереженняперевезеного вантажу є загальним правилом стосовноусіх видів перевезення вантажів різними видами транспорту.

Аналогічні норми містяться і в спеціальних нормативно-правових актах, що присвячені автомобільному транспорту: в ст. 68 Закону України “Про автомобільний транспорт” та в ст. 133 САТтакож визначається відповідальністьавтоперевізника за незабезпечення збереження перевезеного вантажу.

Як бачимо, всі ці нормивиходять з припущення (презумпції) винності автоперевізника, що виражається словами “якщо не доведе”, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Ст. 133 САТ виділяє такі обставини: а) вина вантажовідправника (вантажоодержувача); б) особливі    природні    властивості   вантажу, який перевозиться; в) дефекти тари або упаковки,  які не могли бути виявлені по зовнішньому  вигляду  при  прийманні  вантажу до перевезення,  або застосування тари,  що  не  відповідає  властивостям  вантажу  або встановленим стандартам, при відсутності слідів пошкодження тари у дорозі; г) здача    вантажу    до    перевезення   без   вказівки   в товарно-транспортних документах на його особливі  властивості,  що вимагають  особливих  умов  або застережних заходів для збереження вантажу при перевезенні або зберіганні; д) здача  до  перевезення вантажу,  вологість або температура якого перевищують встановлені норми.

До таких обставин належать обставини, які підтверджують вину вантажовідправника або вантажоодержувача. Як зазначав М.А. Тарасов, вина клієнтів створює підставу їх відповідальності за незбереження вантажів, так само як і вина перевізника створює підстави відповідальності транспортних організацій за цілість та збереження вантажів [151, с. 370]. Це обставини, які виникають внаслідок причин, пов’язаних з навантаженням або розвантаженням, якщо вони проводились засобами останніх. Наприклад, автоперевізник може бути звільнений від відповідальності, якщо доведе, що в результаті неправильного завантаження вантажу вантажовідправником сталося пошкодження вантажу або псування вантажу сталося через тривале прострочення приймання його одержувачем або вантаж було пошкоджено під час розвантаження засобами одержувача.

Цілість і збереження вантажу в процесі перевезення забезпечується не тільки правильним виконанням вантажно-розвантажувальних робіт, а й справною тарою, яка відповідає особливостям цього вантажу, а в необхідних випадках - і дбайливою упаковкою. Але недоліки тари можуть бути не помічені, не завжди можна побачити їх по зовнішньому вигляду при прийманні вантажу. Так, наприклад, при перевезенні скляних виробів, затарених у дерев’яних ящиках, всередині яких була відсутня м’яка прокладка, вантаж міг бути пошкодженим. У зв’язку з тим, що в цьому немає вини автоперевізника, він не відповідає за пошкодження вантажу і звільняється від відповідальності. М.А. Тарасов зазначав, що існують різні найменування дефектів тари (упаковки), наприклад “недостатня”, “несправна”, “незадовільна”. Слід також мати на увазі, що терміни “незадовільна” або “необхідна” є відносними поняттями, і уточнення цих термінів у кожному конкретному випадку залежить від пори року, тривалості перевезення тощо. При перевезеннях потрібно вимагати не задовільної, а стандартної тари (упаковки), а вінтажі, на тару (упаковку) яких стандарти не встановлені, мають перевозитись в справній тарі, що забезпечує їх повне зберігання [151, с. 309].

Також необхідно зупинитись на відзначенні в перевізних документах дефектів тари або упаковки, за наявності якого допускається приймання до перевезень вантажів, що мають такі недоліки, які не викликають явного побоювання псування або втрати вантажу в дорозі. Таке компромісне застереження, зроблене вантажовідправником, не може задовольнити вимогам про повне збереження вантажу. Воно свідчить  лише про те, що перевізник попереджував вантажовідправника про ризик, пов’язаний з перевезенням в дефектній тарі, але не дозволяє судити, чи вжив перевізник з свого боку всіх запобіжних заходів для збереження вантажу. Якщо перевізник зможе обґрунтувати своє застереження про недоліки тари (упаковки), то є достатні підстави для визнання відповідальності лише вантажовідправника. Такий випадок підходить під загальне правило про те, що ніхто не має права вимагати відшкодування збитків, які виникли через свою вину.

Автоперевізник звільняється від відповідальності також тоді, коли вантаж для перевезення був виданий без вказівки в товарно-транспортних накладних про те, що при перевезенні, навантаженні або вивантаженні він потребує особливих умов чи обережності. При цьому треба мати на увазі, що автоперевізник може звільнитися від відповідальності через вказану причину лише в тих випадках, коли вантаж дійсно потребує певних умов транспортування. Якщо ж він не має таких особливостей, то зроблена вказівка у транспортній накладній не має вирішального значення. Такої точки зору з цього питання дотримується й судова практика.