Тенденцією сучасного етапу діяльності міжнародного співтовариства з підтримання або відновлення миру є підвищення ролі регіональних організацій, у першу чергу, європейських, у справі врегулювання локальних конфліктів. Активну роль у зміцненні міжнародного миру і безпеки в світі останнє десятиріччя грає Європейський Союз. З урахуванням стратегічного курсу України щодо євроінтеграції виникає низка питань стосовно доцільності її співробітництва з ЄС у галузі підтримання міжнародного миру, стану правового забезпечення цієї співпраці, ефективності системи управління діяльністю, пов'язаної з участю працівників органів внутрішніх справ України в операціях на користь миру під егідою Євросоюзу. У літературі ці проблеми тільки почали докладно досліджуватися [203].

Значне скорочення військової присутності США в Європі після закінчення "холодної війни", процеси трансформації НАТО, зміцнення економічних позицій ЄС підштовхнули держави-члени цієї переважно економічної організації до формування cпільної зовнішньої політики та політики безпеки. Країни, що входять до складу ЄС, прийшли до висновку, що економічний союз таких географічних розмірів, з населенням більш ніж 400 млн. людей та обсягом ВВП у 8500 млрд. доларів не може розвиватися у майбутньому без наявності можливості ефективно забезпечувати власну безпеку і оборону [190].

Низка угод, підписаних у Маастрихті 9 і 10 грудня 1991 р., що утворила так званий Договір про Європейській Союз, основний статутний документ об'єднання, мала за мету, зокрема, забезпечення єдиної внутрішньої та зовнішньої політики держав-членів об'єднання. З урахуванням змін, внесених Амстердамським договором 1997 р., ст. 11 (J.1) Договору містить основні принципи єдиної зовнішньої політики та політики в галузі безпеки: схильність до основних принципів діяльності ООН, захист спільних інтересів Союзу, підтримання миру і зміцнення міжнародної безпеки, сприяння міжнародному співробітництву, розвитку демократії, захисту прав людини тощо [204]. П. 2 ст. 17 (J.1) Договору пропонує нетрадиційну класифікацію видів діяльності на користь миру, передбачаючи участь членів Союзу в сумісних операціях гуманітарного і надзвичайного характеру, з підтримання миру (peacekeeping) та "розв'язання криз", фактично, відновлення миру, зокрема примушення до миру. Лондонська конференція з проблем Югославії, проведена в серпні 1992 р., яка спільно очолювалася Генеральним секретарем ООН і Президентом Євросоюзу, була першою спільною акцією цих двох міжнародних організацій у галузі зовнішньої політики. Представники ООН і ЄС у 1992-1995 рр. відіграли значну роль у спробах мирного врегулювання югославського конфлікту [205].

Слід відмітити, що згідно зі Стратегією європейської безпеки зона інтересів Союзу охоплює окремі регіони Близького, Середнього і Далекого Сходу, а також Африки. У гаслі цього підходу досить логічним виглядає проведення військово-поліцейських операцій не тільки в Боснії ("Поліцейська місія ЄС у Боснії і Герцеговині" [206]) і Македонії (Операції "Проксіма" [207] і "Конкордія" [208]), але і в Демократичній Республіці Конго (операція "Артеміс" [209]). Крім того, за станом на 1 січня 2004 р., представники Євросоюзу надавали допомогу будівництву поліцейських служб в Алжирі, Гватемалі, Сальвадорі та Південній Африці [210].

Досвід місії продемонстрував окремі недоліки в діяльності ЄС у галузі підтримання та відновлення міжнародного миру: відсутність механізмів раннього сповіщення і швидкого реагування, а також примушення до миру, що обумовило створення так званого Європейського корпусу, міжнародного військового об'єднання, здатного виконувати функції підтримання миру. Амстердамський договір 1997 р. ознаменував трансформацію Союзу із суто цивільного об'єднання в організацію, яка має значний військовий потенціал. Це було досягнуто за рахунок інтеграції в об'єднання Західноєвропейського Союзу. В галузі військового будівництва метою ЄС є створення сил швидкого реагування чисельністю 50000-60000 чоловік [211]. У своєї діяльності із забезпечення міжнародного миру та безпеки ЄС підтримує стратегічний союз з НАТО. Основи стратегічного партнерства, які були закладені Амстердамським договором 1997 р., отримали подальший імпульс у Декларації ЄС і НАТО про політику з європейської безпеки та оборони від 16 грудня 2002 р. [212]. Як реалізацію на практиці положень Декларації можна розглядувати передачу 31 березня 2003 р. владних повноважень над миротворчим військовим контингентом у Македонії від НАТО Євросоюзу [213]. Операція об'єднання в Македонії "Злагода", на погляд фахівцями, є першою операцією ЄС з підтримання миру, зокрема з використанням ресурсів НАТО [214]. Спільні дії ЄС і НАТО в Македонії розглядаються аналітиками як початок процесу координації зусиль всесвітніх, міжрегіональних та регіональних організацій з підтримки стабільності в зонах взаємних інтересів [215].

У центрі уваги керівництва ЄС знаходяться і правоохоронні аспекти діяльності з підтримання або відновлення миру. На нараді представників поліції спеціального призначення Франції, Італії, Іспанії та Португалії, яка відбулася в Парижі 25-26 січня 1999 р., було визнано доцільним використовувати досвід діяльності Багатонаціональних підрозділів поліції спеціального призначення НАТО в Боснії і з цією метою сформувати напіввійськові Європейські сили безпеки та розслідувань. Ці сили повинні забезпечувати безпеку в зоні відповідальності операції на користь миру в перехідний, від примушення до миру до підтримання миру, період [216]. На засідання Ради ЄС у м. Санта Марія де Фейєра 19-20 червня 2000 р. було прийнято рішення щодо підготовки у межах механізму "подолання криз" п'яти тисяч офіцерів поліції для участі в міжнародних операціях на користь миру [216]. Крім підготовки поліцейських спостерігачів, планується формування Спеціальної поліції, Європейського об'єднаного поліцейського з'єднання. 1 січня 2003 р. згідно з санкцією Ради Безпеки ООН (Резолюція 1396 від 5 березня 2002 р.) ЄС розгорнула "Поліцейську місію Європейського Союзу" (ПМЄС), яка замінила міжнародні поліцейські сили спеціального призначення ООН. До складу нового міжнародного поліцейського формування чисельністю 500 чоловік входять і держави-нечлени Євросоюзу [217]. З 15 грудня 2003 р. на території Македонії проводиться інша повномасштабна операція ЄС "Поліцейська місія Європейського Союзу в колишньої югославської республіці Македонія" (операція "Проксіма") [207]. Таким чином, за останні роки Європейський Союз перетворився на одного з найактивніших у світі суб'єктів діяльності правоохоронного характеру у галузі забезпечення міжнародного миру і безпеки, поступаючись за масштабами своїх операцій лише Організації Об'єднаних Націй. Ці обставини обумовлюють необхідність координації та співробітництві з Євросоюзом тих країн, які не входять до складу об'єднання, як членів НАТО (наприклад, США, Канада), так і членів СНД (зокрема Україна, Росія тощо).

Розширення масштабів участі працівників органів внутрішніх справ України у заходах Європейського Союзу щодо підтримання міжнародної безпеки обумовлює актуальність проблеми вивчення правових засад службової діяльності правоохоронних інституцій міжнародних організацій, зокрема, ЄС, що беруть участь в операціях щодо забезпечення миру, яка ще недостатньо вивчена. Нами пропонується наступна класифікація правових джерел, що регламентують службову діяльність підрозділів цивільної поліції ЄС, що приймають участь в операціях з підтримання або відновлення миру, яка диференціює їх за обсягом предмета регулювання - діяльності на користь миру. Ця система розміщує джерела права на трьох рівнях. До першого рівня відносяться статутні акти міжнародних організацій, а також національне законодавство, що регламентують діяльність з підтримання або відновлення миру у цілому. До джерел другого рівня відносяться акти, що регламентують загальні "зовнішні" питання стосовно організації та проведення конкретної операції (міжнародні договори щодо врегулювання конфлікту, угоди з національними урядами та країною перебування місії, рішення та керівні акти міжнародних організацій, інші міжнародно-правові акти). На третьому рівні розміщені джерела, які регламентують внутрішню організаційно-розпорядчу діяльність цивільної поліції в умовах конкретної місії на користь миру (постійно діючі інструкції, акти цивільного керівництва або військового командування місії, керівного складу поліції тощо).

Структура правової бази діяльності цивільної поліції ЄС в операціях з підтримання миру може бути проілюстрована на прикладі Поліцейської місії Європейського Союзу (ПМЄС), розгорнутої в 2002 р. у Боснії та Герцеговині. До документів, формуючих правові засади ПМЄС, можуть бути віднесені статутні документи Союзу, зокрема ст. 14 Договору про Європейський Союз; Пропозиція Ради загальних справ ЄС (РЗС ЄС) від 18 лютого 2002 р. щодо заміни, починаючи з 1 січня 2003 р., Міжнародних поліцейських сил спеціального призначення ООН Поліцейською місією Європейського Союзу; Заява Керівної ради з імплементації мирних угод стосовно Боснії та Герцеговини від 28 лютого 2002 р. про прийняття пропозиції РЗС ЄС; листи, якими обмінялися керівництво Ради Європейського Союзу і Боснії та Герцеговини від 2 і 4 березня 2002 р.; Резолюція Ради Безпеки ООН 1396 від 5 березня 2002 р., яка санкціонувала створення ПМЄС; Спільна заява Ради Європейського Союзу від 11 березня 2002 р. щодо створення Поліцейської місії Європейського Союзу (2002/210/CFSP); Угода щодо статусу сил (УСС) між Євросоюзом і Боснією та Герцеговиною [218]; угоди з національними урядами стосовно участі в операції, а також внутрішні акти керівництва місії. При цьому треба відмітити, що основним методом правового регулювання цієї діяльності є метод узгодження. Використання цього методу є засобом правового забезпечення основоположного принципу діяльності з підтримання миру - принципу злагоди сторін-учасниць конфлікту.

Досвід проведення Європейським Союзом операцій із забезпечення миру виявив і низку суттєвих проблем організаційного та правового характеру, невирішеність яких значно знижує ефективність діяльності об'єднання у галузі підтримання міжнародної безпеки. До проблем організаційного характеру, перш за все, слід віднести неспроможність ЄС проводити широкомасштабні операції із забезпечення міжнародного миру власними силами. ЄС була змушена запросити до участі в операціях з підтримання миру в Боснії і Герцеговині та Македонії працівників органів внутрішніх справ низки провідних країн світу, що не входять до складу об'єднання, зокрема, України. Серед проблем правового характеру, насамперед, треба виділити проблему невизначеності правових засад участі в операціях з підтримання миру представників правоохоронних органів держав, які не входять до складу Європейського Союзу.

Керівництво Європейського Союзу усвідомлює, що розв'язання будь-яких регіональних конфліктів у Європі неможливо без участі таких провідних європейських держав, як Україна. За десять років участі в міжнародній діяльності з підтримання або відновлення миру Україна перетворилася на одного з найкрупніших контриб'юторів персоналу операцій на користь миру. За станом на 31 січня 2004 р. за загальною кількістю військовослужбовців, військових спостерігачів та працівників правоохоронних органів, направлених для участі в операціях з підтримання миру, вона займала одинадцяте місце в світі, в той час як за кількістю працівників поліції - шосте.  За станом на 30 червня 2004 р. працівники органів внутрішніх справ України приймали участь у дев'яти міжнародних операціях з підтримання миру, зокрема у двох - під егідою ЄС (Боснія і Герцеговина та Македонія).