До основних джерел правового забезпечення участі МВС України у спільних з Європейським Союзом заходах з підтримання чи відновлення міжнародного миру і безпеки можуть бути віднесені Конституція, закони України, акти Президента держави, Верховної Ради, Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади України тощо. В Україні система управління процесом організації участі працівників органів внутрішніх справ у міжнародних операціях Євросоюзу на користь миру ще тільки складається. В її структурі можна виділити декілька складових, найбільш важливими з яких є компоненти, пов'язані з розглядом і прийняттям рішення щодо участі України в операції; відбором і підготовкою кандидатів на посади працівників цивільної поліції; організацією проходження служби працівниками органів внутрішніх справ в умовах міжнародної місії. Аналіз чинного законодавства дозволяє виділити наступні основні суб'єкти системи управління діяльністю щодо організації участі працівників органів внутрішніх справ України в операціях ЄС на користь миру: Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, Міністерство внутрішніх справ, Міністерство закордонних справ , Рада національної безпеки і оборони України, ключовим елементом якої є глава держави.

Верховна Рада України визначає основи політики держави в галузі зовнішньої політики (п.5 ст. 85 Конституції). На підставі п. 13 ст. 85 і ст. 10 Закону "Про участь України в міжнародних миротворчих операціях" [219] вона щорічно заслуховує доповідь Кабінету Міністрів України про участь країни в діяльності по підтриманню чи відновленню міжнародного миру і безпеки. До прийняття в 1999 р. цього Закону мали місце випадки, коли Верховна Рада України приймала рішення, які пізніше були віднесені до компетенції Президента України, зокрема щодо направлення для участі в операціях на користь миру працівників органів внутрішніх справ та окремих військовослужбовців [220].

 Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина (ст. 102 Конституції) та Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України і Голова Ради національної безпеки і оборони України (ст. 106) здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави (п. 3 ст. 106), приймає рішення щодо участі України у міжнародній миротворчій операції (ст. 4 Закону "Про участь України в міжнародних миротворчих операціях"), визначає інші питання стосовно участі держави в міжнародних операціях на користь миру (наприклад, Указ Президента України від 6 лютого 2004 р. № 170 "Про направлення миротворчого персоналу України до Поліцейської Місії Європейського Союзу у Республіці Македонія" [221].

Рада національної безпеки і оборони України як координаційний орган з питань національної безпеки і оборони при Президентові України (ст. 1 Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони України" [222]) координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері підтримання чи відновлення міжнародного миру і безпеки. Відповідно до ст. 3 Закону "Про участь України в міжнародних миротворчих операціях" розглядає пропозиції Міністерства закордонних справ та Міністерства внутрішніх справ України стосовно участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародних миротворчих операціях. Визнаючи відповідальність цієї участі національним інтересам і законодавству України, в тому числі міжнародним зобов'язанням України, враховуючи можливості фінансування та матеріально-технічного забезпечення, рівень безпеки громадян України, які братимуть участь у миротворчій операції, вносить пропозицію щодо участі України в міжнародній миротворчій операції на розгляд Президента України.

Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України (ст. 113 Конституції) вживає заходів стосовно забезпечення зовнішньої політики держави, зокрема в галузі підтримання чи відновлення міжнародного миру і безпеки (п. 1 ст. 116). Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України "Про участь України в міжнародних миротворчих операціях" [219] у разі прийняття Президентом України рішення щодо участі України в міжнародній миротворчій операції уповноважений приймати рішення стосовно надання державою відповідних матеріально-технічних ресурсів і послуг. Відповідно до ст. 9 Закону [219] Кабінет Міністрів України відповідає за фінансове забезпечення участі України в міжнародних миротворчих операціях, що здійснюється з Державного бюджету за умови відшкодування цих витрат за рахунок коштів, котрі виділяються міжнародними організаціями для фінансування міжнародної миротворчої операції, якщо інше не встановлено Верховною Радою України (наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України від 11 серпня 1992 р. № 461 "Про фінансове забезпечення діяльності батальйону Збройних Сил України, направленого до складу Миротворчих Сил ООН" [223]). Кабінет Міністрів України уповноважений встановлювати посадові окладі військовослужбовцям та працівникам органів внутрішніх справ, які беруть участь в операціях на користь миру, як з відшкодуванням (наприклад, Додаток до Постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 1996 р. № 285 [224]), так і без відшкодування витрат (наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 р. № 547 "Про забезпечення діяльності миротворчого персоналу України у складі Поліцейської Місії Європейського Союзу в Республіці Македонія" [225]). Згідно зі ст. 10 Закону [219] Кабінет Міністрів України щорічно подає Верховній Раді України доповідь про участь України в діяльності по підтриманню чи відновленню міжнародного миру і безпеки.

Міністерство закордонних справ України як головний орган у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зовнішніх зносин та координації заходів у цій сфері (ст. 1 "Положення про Міністерство закордонних справ України" [226]) уповноважено отримувати офіційні пропозиції/прохання міжнародних організацій щодо участі працівників органів внутрішніх справ в операціях на користь миру. Згідно зі ст. 3 Закону України "Про участь України в міжнародних миротворчих операціях" [219] спільно із заінтересованими центральними органами виконавчої влади вносить пропозиції щодо участі країни в операції з підтримання або відновлення миру на розгляд Ради національної безпеки і оборони України. Міністерство закордонних справ України через свої відповідні представництва представляє перед міжнародною організацією інтереси Міністерства внутрішніх справ України та миротворчого персоналу із числа його працівників. Відповідно до ст. 7 Закону [219] Міністерство закордонних справ України може клопотатися про відкликання миротворчого персоналу до завершення миротворчої операції в разі, якщо подальша участь у зазначеній операції стає недоцільною через суттєву зміну міжнародної військово-політичної обстановки чи обставин у регіоні перебування, припинення фінансування та через інші причини.

Міністерство внутрішніх справ України як головний орган у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування і реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод громадян, ведення боротьби зі злочинністю (ст. 1 "Положення про Міністерство внутрішніх справ України" [227]) згідно зі ст. 3 Закону України "Про участь України в міжнародних миротворчих операціях" [219] при отриманні від Міністерства закордонних справ України запрошення міжнародної організації щодо участі в міжнародній миротворчій операції розглядає питання і, в разі позитивного вирішування питання, вносить спільну пропозицію на розгляд Ради національної безпеки і оборони України. При прийнятті Президентом України рішення стосовно участі в операції Міністерство виконує низку заходів щодо реалізації відповідного Указу глави держави, зокрема, згідно зі ст. 6 Закону [219], організує спеціальну підготовку осіб, які включені до складу миротворчого персоналу. МВС України несе відповідальність за реалізацію міжнародних зобов'язань України щодо участі в міжнародній діяльності із забезпечення міжнародного миру і безпеки. У той же час відповідно до ст. 7 Закону [219] Міністерство внутрішніх справ України, на відміну від Міністерства оборони України, позбавлено права надавати пропозиції Президенту України стосовно відкликання миротворчого персоналу з числа працівників органів внутрішніх справ у разі суттєвої зміни міжнародної військово-політичної обстановки.

Процес формування системи правового забезпечення участі України в діяльності по забезпеченню міжнародної стабільності, розпочатий у 1992 р., все ще не завершився, що обумовлюється динамічним характером міжнародних відносин цієї категорії. У своєму розвитку процес формування правової бази, на наш погляд, пройшов два етапи. Початок першого, етапу "становлення", відноситься до 19 листопаду 1993 р., коли Верховна Рада України прийняла Постанову "Про збільшення чисельності батальйону Збройних Сил України в миротворчих Силах ООН на території колишньої Югославії та надсилку групи військових спостерігачів", п. 2 якої зобов'язував Міністерство внутрішніх справ "виділити до 20 осіб для можливого використання у силах цивільної поліції Сил ООН у колишній Югославії" [220]. Перший етап характеризувався створенням основних нормативно-правових актів, регулюючих суспільні відносини у галузі забезпечення міжнародного миру: Конституція України (1996 р.), закони України "Про участь України в міжнародних миротворчих операціях" [219] (1999 р.), "Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав" (2000 р.) [228], Указ Президента України  від 1 лютого 2000 № 153 "Про порядок розгляду пропозицій щодо участі України в міжнародних миротворчих операціях" (2000 р.) [229]. Етап "становлення" завершився 18 квітня 2001 р. виданням Наказу МВС України  від 18 квітня 2001 р. № 286 "Про затвердження Положення про миротворчий персонал працівників органів внутрішніх справ України, осіб, звільнених з органів внутрішніх справ за віком або вислугою років, та відібраних для відрядження для участі в міжнародних миротворчих операціях".

Але трансформації, які мали місце у цій галузі міжнародних відносин протягом останніх років, були такі стрімкі та масштабні, що обумовили потребу внесення певних змін та доповнень до чинного законодавства. До найбільш суттєвих нових тенденцій стосовно використання персоналу правоохоронних органів  у діяльності із забезпечення міжнародної безпеки можуть бути віднесені: зміцнення ролі регіональних інституцій, зокрема, Європейського Союзу, як організаторів операцій з підтримання чи відновлення миру та цивільної поліції як провідного компоненту цих операцій; підвищення вимог стосовно рівня професійної підготовки особового складу цивільної поліції; впровадження новітніх технологій в організації діяльності із забезпечення міжнародного миру тощо. З урахуванням того, що вищезгадані тенденції повинні знайти своє відображення в законодавстві України, ми вважаємо, що розвиток правової бази процесу управління діяльністю, пов'язаної з участю працівників органів внутрішніх справ України в операціях на користь миру, вступає в другу стадію, "етап удосконалення".